Коли любиш тварин, важко зупинитися: Сім історій запорожців, яких виховують домашні улюбленці

Учасники Маршу за права тварин висувають 11 вимог, усі вони стосуються гуманного ставлення до тварин і захисту їхніх прав. У Запоріжжі захід почнеться о 12:00 на площі Фестивальній. Організатори закликають учасників брати із собою на Марш домашніх улюбленців.

Напередодні зоозахисної акції портал Depo.Запоріжжя разом із героями публікації нагадує, що тварини – це море позитиву та океан відповідальності і що без них людське життя втратило б чимало фарб і емоцій.

Катерина Маркова та Марлі

Я мріяла завести котика ще з початку подружнього життя. Але ми постійно жили на орендованих квартирах, а там це важко. Коли в’їхали у свою, твердо вирішили: візьмемо з вулиці або притулку. Я мріяла про рудого котика, як у "Сніданку у Тіффані", навіть ім’я Марлі ще тоді придумали.

Одного дня нам подзвонила бабуся чоловіка і каже, що до неї, у селі, прибилося кошеня. Казала, що воно геть хворе: вух немає й очі якісь завеликі. Ми одразу вирішили рятувати котика, батько чоловіка поїхав за ним, вислав фото, а там висловуха шотландка! Бабуся просто ніколи такої породи не бачила.

Ми одразу її до ветеринара повезли, виявилось, що кошеня здорове, лише лишай у вушках був, але його ми швидко вилікували. Тоді їй було десь чотири місяці, і я не хочу знати, як породисте кошеня опинилось саме у селі. Марлі повністю змінила наше життя, тепер воно крутиться навколо неї, вона наша дитинка. Ми дуже сумуємо за нею, коли їдемо, і постійно змушуємо всіх, хто нею у цей час опікується, надсилати нам фото та відео. Підозрюю, що ми цим сильно задовбали друзів та рідних.

Дмитро Шепель та їжак Сонік

Їжачка знайшов мій тато. Тваринка провалилася у яму і не могла сама вибратись. Пізніше ми у тій ямі знайшли рештки іншого їжака, видно, мій не перший потрапив у цю пастку. Вирішили залишити, бо що з ним ще робити: знову полізе кудись і загине.

Я одразу став шукати інформацію, спеціалістів, до ветеринара його возив. Це – перше, що треба робити, бо їжаченята можуть переносити хвороби. Виявилось, що існує купа хибних стереотипів щодо цих тварин. Наприклад, попри розповсюджену думку, їжаченятам не можна давати молоко, вони його люблять, але організм не сприймає. Тож я почав навчатися догляду за цими створіннями.

Замовив для нього спеціальну підстилку, колесо для бігу – воно не таке, як для хом’яків, зробив "квартиру" з декількома кімнатами. Планую переселити його на вулицю, зробити йому будиночок і місце для зимівлі. А після сплячки думаю випустити його на волю. Їжачки "територіальні" тварини, якщо йому подобається жити у будинку і бігати навколо,  то він залишиться і проживе на нашій ділянці все життя.

У їжака сильний нюх, і з часом він розуміє, що ти його "мамочка". Інші тварини їжакам не треба, вони не соціальні істоти і живуть наодинці. Сонік повністю змінив мою ніч, адже це нічне звірятко. Будете заводити їжачка, не селіть його у кімнаті, де ви спите. Але це таке диво, словами не описати.

Дарія Момот та її собаки

У мене з дитинства були тварини, і я завжди любила їх. Але свого улюбленця я завела вже дорослою, як вийшла заміж і народила. Дочці було два, коли ми з чоловіком купили руду таксу. Я досі вважаю, що це було одним із кращих моїх рішень загалом. Дочка і зараз пам’ятає, як я принесла цуценя, вони разом росли, Сіма ліпший друг моєї дитини.

За деякий час ми запланували другу дитину. Вагітність перебігала погано і другої дитини у нас немає. Але я відчувала, всередині вже зародилась любов і її треба було кудись спрямувати. Десь тоді я дізналась про таких собак, як самоїд. У них немає гену агресії, я довго вивчала, чи буде комфортно такій породі у нашому кліматі.

Урешті решт ми знайшли хворого цуценя і купили його. Так, як це, нас не зачепили інші, здорові й сильні. Везли його з самого Кривого Рогу. У цієї  чотиримісячної дитини, яку ми назвали Лея, були проблеми з лапами, але ми виходили її.

Звісно, собака будь-якого розміру і характеру має проходити навчання  у кінолога. Це постійна увага і багато сил та часу. Наші собаки різні за характером та темпераментом, це дуже прикольно: вони стали дружити, ми – всією сім’єю гуляли. На жаль, Лея загинула два роки тому, але ми досі згадуємо її з неймовірним теплом.

Олеся Кулик та Вишня

Моя мати довго та болісно помирала від онкології, і в день її похорон мені було, м’яко кажучи, не до котів або собак. Але жінка з нашої вулиці попросила допомогти із цуценям, воно захворіло. Так я побачила її.

Вишня прийшла до нас із кривавою діареєю і температурою 35,5° С. Треба було терміново рятувати, і я щодня возила її на крапельниці, взагалі без надії: ентерит, на який цуценя хворіло, майже завжди виявляється смертельним для малечі. Але на третій день Вишня почала вже залицятись до ветеринара, і ми зрозуміли – час вилікуватись.

Вишня – гарний собака-компаньйон, вона може пройти 20 кілометрів, впасти від втоми, перепочити і знов йти. Вона вміє плавати з нами і не переслідує ні тварин, ні птахів, ні велосипедистів. Вона завжди любить гуляти і навіть навчає прогулянкам на повідку інших собак. Це особливий улюбленець, і вже п’ять років я не уявляю без неї життя.

Ліза Погранічна та Локі, Аід, Кайзер, черепахи й равлик

Коли я переїхала до чоловіка, у нього вдома була лише черепаха, хоча ми обидва дуже любим тварин. Чоловік хотів спершу завести чорного кота, але одного дня приніс з корпоративу біле кошеня, яке знайшов на вулиці. Так у нас з'явилась Локі. Другий котик, Аід, у нас з’явився, поки ми везли Локі до ветеринара. Він був зовсім малий – буквально тільки-но народився, котиків підкинули до лікарні. Ми вирішили, що це наше і забрали малого з собою.

Окрім котів, у нас живе Кайзер породи московська сторожова, це величезний собака. Він навчив мене жорсткості, ми його тренували, оскільки такий великий звір потребує дресировки. З Кайзером буває важко: йому треба чітко і послідовно показувати все.

Ще з нами живе черепаха. Її купили, ще коли мій чоловік був дитиною. Він з того часу сам ніс за неї відповідальність, навіть уколи сам робив у десять років. Вона вимахала величезною, ми її навіть по дому вигулюємо. Купили ще одну маленьку черепашку, щоб вони дружили. Останній улюбленець – наш равлик.

Колись я випадково впустила равлика вдома у сестри, у нього панцир зламався. Я забрала додому, дуже переймалася, аби не загинув. Панцир відновився, а равлик так у нас і залишився.

Взагалі я і, особливо, мій чоловік дуже "фанимося" від тваринок. Це таке джерело позитивної енергії. Чоловік тягнеться до тваринок навіть на вулиці – така любов, вочевидь, з дитинства.

Чоловік Лізи Ярослав

У нас було дві червоновухих черепахи, 70-кілограмовий пес, кіт та кішка різних походження та забарвлення та равлик Ахатіна.  Не те, щоб це була необхідна кількість тварин для дому, проте, коли починаєш їх любити, зупинитися важко. Єдине побоювання викликав равлик. Немає нічого більш ненажерливого, ніж равлик Ахатіна. Я знав, що рано чи пізно, він виросте до розмірів завбільшки з кулак.    

Данило Соловйов та його вуж Жорик

Я давно хотів змію. Мені 11 років, і сам просто піти й купити її я не міг. Нарешті мені вдалося домовитись з батьками, я самостійно назбирав гроші, знайшов в Інтернеті продавця.

Мого вужика я замовив зовсім крихітним у розпліднику на одному з сайтів. Сама змійка коштувала 90 гривень, спеціальний контейнер для перевезення – ще 80. Тому я заплатив 170 гривень за все.

Вуж Жорик у мене живе в акваріумі, для нього там всі умови: окрема зона з водою, окрема – з суходолом. Я багато читав про змій, дивився відео про догляд за ними. Поки тепло, я їду з татом на причал та ловлю там дуже маленьку рибку для вужа, випускаю її в акваріум і Жорик сам ловить.

Поки що планую ростити вужа дома, випускати не хочу. Я за ним правильно доглядаю і гадаю, що він виросте у велику змію.

Анна та Джулія

Її фотографію я випадково побачила у Фейсбуці у волонтера. Дівчина писала, що тварина дуже стара, тому її ніхто не хоче собі брати. Я прийшла до чоловіка і кажу: "заберемо і зробимо її старість щасливою". Він погодився.

Ми поїхали, забрали Джулію до себе. Після огляду виявилось, що собака не така вже стара, а просто хвора і запущена. У неї були хворі зуби, старі недоліковані рани, ми й досі регулярно возимо її на огляд до ветеринара.

Зараз вона вже адаптувалась і виглядає набагато краще, вони потоваришували з моєю кішкою Сонею. Наше з чоловіком життя змінилось: ми стали більш дисциплінованими і добрішими до оточуючих. Тепер ми точно знаємо: нам по силах зробити чиєсь життя кращим.

Читайте також:

Місто, дружнє до тварин: Куди в Запоріжжі можна завітати з домашньою кішкою.