Історична байка. Сибірські пригоди мумії Ілліча

Посмертне життя "всєгдаживого" вождя пролетаріату протягом останніх 90 з гаком років обмежувалося переважно безворушним лежанням у труні та періодичними купаннями у ванні з гліцерином та ацетатом калію. Але був у Ілліча і період посмертних пригод, коли він здійснив подорож з Москви до Тюмені і назад.

Рішення відправити Ілліча у цей вояж було прийнято рівно 74 роки тому на секретному засіданні Політбюро ЦК ВКП(б).

Йшов лише третій день "Вєлікой отєчєствєнной" війни, але кривавий наступник кривавого Ілліча уже тоді чудово розумів, гітлерівський план "Барбароса" може погано позначитися на цілісності священної мумії. От і вирішено було заховати дорогого Ілліча звіт-за-очі. Звісно, зізнаватися власним підданим в ганебній втечі мумії вождя Йосип Віссаріонович ніяк не міг з міркувань збереження бойового духу та недопущення паніки на фронті та в тилу. Здається, брехня власному народові завжди була притаманною рисою російського ефективного менеджменту. Тому план евакуації вождя був розроблений в умовах надзвичайної секретності.

Вивозити мумію вирішили вночі подалі від зайвих очей. Окрім десятків озброєних НКВДешників труп Ілліча супроводжували головний зберігач вождівського трупу, керівник відповідної лабораторії Борис Збарський та його син молодий вчений фізіолог Ілля. Останній уже після краху СРСР розповів багато цікавого про вояж мумії.

Так, для пересування тіла Ілліча використовували одразу аж три потяги. В першому їхали озброєні НКВДисти, так би мовити випробовуючи шлях. Далі їхав потяг з бальзамувальниками та головним скарбом - мумією Ілліча обережно запакованою в дерев‘яний ящик. Замикав процесію третій спецпотяг знову з озброєною охороною.

Варто зазначити, що Сталін дуже ретельно підійшов до вибору міста, де б рятували мумію вождя від нацистів. Добратися до Тюмені у німецьких бомбардувальників не було фізичної можливості через значну віддаленість від лінії фронту. До того ж в Тюмені 1941 року не було жодної пристойної цілі для знищення, ані промисловості, ані наукових центрів. Але ця перевага тихого сибірського міста створювала і свої проблеми - в Тюмені не було навіть пристойного приміщення, де б можна було зберігати мумію. Тому для нового секретного мавзолею обрали будівлю колишнього реального училища (за сучасними стандартами ПТУ), куди протягли спецкабель від електростанції для безперебійного електропостачання систем "життєзабезпечення мумії". Для Ілліча обрали просторі апартаменти на другому поверсі, де заздалегідь заклали всі вікна цеглою - щоб ніхто з місцевих не побачив випадково труп Ілліча.

Отже муміфікований Ленін отримав досить пристойні апартаменти. До цього в цій будівлі планувалося створити шпиталь для поранених бійців з фашизмом, але, зрозуміло, що цілісність вождівської мумії важливіша за здоров‘я живих.

Прикметно, що в тюменському ПТУ відтворили весь радянський священний ритуал поклоніння праху вождя. Над тілом завжди стояла почесна варта з нерухомими та немигаючими солдатиками, що змінювали один одного, смішно витягуючи ноги в пруському стройовому кроці. Синхронно з тюменською вартою в Москві змінювалася і почесна варта біля мавзолею, де вже давно не було священного трупа. Так би мовити для конспірації.

Пересічні мешканці Тюмені, які ще нічого не знали про прибуття до них Ілліча (секретність все ж таки), довго не змогли зрозуміти що так ретельно охороняють у їхньому маловажливому місці. Але страшну державну таємницю "попалив" головний бальзамувальник Збарський. Справа в тому, що у Ілліча "пообтріпався костюмчик", і професор не вигадав нічого кращого ніж замовити в місцевому ательє новий але за фасоном 1920-х. Тут місцеві все і зрозуміли... Збарського як це не дивно не розстріляли. Його репресують пізніше - у 1952-му в рамках справи "лікарів убивць" як єврея та антисовєтчіка.

Але найжахливішою пригодою Ілліча став в Тюмені напад плісняви. Попри всі зусилля бальзамувальників, умови "життя" мумії були далекими від ідеальних і в один прекрасний день на тілі вождя з‘явилася страшна чорна пліснява. За усіма канонами бальзамувальної науки, частини тіла уражені пліснявою треба було або геть відрізати або хоча б випалити кислотою, але це було б паплюженням світлої мумії вождя. Тому Збарські на свій страх і ризик випробували власну методику боротьби з пліснявою. Яку саме наразі достеменно не відомо. За однією з версій, пліснявого Ілліча просто обварили окропом і це вбило плісняву.

Загалом мертвий Ленін пролежав в тюменському ПТУ до березня 1945 року. Лише коли остаточно стало відомо, що "враг разбіт, а побєда за намі", Сталін врешті дозволив повернути труп Ілліча назад у рідні мавзолейні пенати. З часом відновили доступ до мавзолею і простим радянським прочанам, все повернулося на круги своя.

За багато років після тюменської подорожі Ілля Збарський, будучи уже старим поважним професором, розповідав, що так жодного разу і не бачив мізків Ілліча. Свою п‘ятирічну подорож до Тюмені вождь здійснив безмозким. Справа в тому, що мозок із черепа вождя вийняли ще 1928 року та, порізавши на тонкі смужки та покривши парафіном, заховали в сейфі Інституту мозку СРСР, де вони і пролежали всю війну. Згодом до мізків допустили знаменитого німецького спеціаліста Оскара Фохта, аби той відкрив нарешті таємницю геніальності Ілліча. Фохт довго вивчав мозок і врешті потішив ЦК КПРС звісткою, що Ілліч мав одну ну дуже велику звивину, просто таки аномально. В Політбюро були цими висновками цілком задоволені, а німець згодом зізнався, що сказав це лише для того аби порадувати радянських вождів. Мозок Леніна виявився цілком звичайним.

Як відомо зараз мумія Леніна продовжує лежати в мавзолеї на Червоній площі. Кілька років тому в Росії ще тривала дискусія про поховання тіла Леніна, але враховуючи нинішню путінську реанімацію радянського минулого, швидше за все спокій рештки тирана і вбивці отримають ще дуже не скоро.