Архіви КДБ: Як запорізькі чекісти полювали на державних злочинців

Розсекречені документи радянських органів державної безпеки дають можливість дізнатися різноманітні аспекти історії Запорізького краю. Тут і агентурні розробки, й репресивно-каральні заходи проти українських націоналістів, представників інтелігенції і національних меншин та багато іншого.

З розсекречених нещодавно матеріалів четвертого відділу (розшук) Управління МДБ Запорізької області за 1948 рік можна дізнатися про боротьбу місцевих чекістів з агентурою іноземних розвідок й контррозвідок тощо.

Звітуючи за січень, керівництво УМДБ писало про розшук 26 державних злочинців, семеро з яких були заарештовані. Одним з них був 26-річний пологівчанин Іван Лисенко, який у 1943-1944 роках був слухачем німецької розвідувальної школи на території Естонії. Причому, спершу він був заарештований за санкцією Пологівського районного прокурора у зв’язку з дезертирством з військової промисловості. Паралельно з цим, у Пологах оперативник четвертого відділу УМДБ через агентуру розробляв усіх встановлених жителів із прізвищем Лисенко.

Під час допиту Івана Лисенка, вже як підозрюваного по "німецькій лінії", він розповів про своє перебування у Червоній армії, полон та відправку до табору військовополонених, а вже звідти – до Естонії на будівництво залізниці (у складі групи з 400 осіб). Про своє вербування німецькими розвідорганами він промовчав. Чекісти трохи з ним "погралися", провели кілька вдалих комбінацій для отримання необхідних свідчень.

Вже під час допитів за "основним" обвинуваченням Іван Лисенко назвав й інших відомих йому слухачів німецької школи, серед яких були уродженці різних регіонів України та Росії. Дані на них також були передані відповідним Управлінням МДБ для здійснення розшукових заходів.

Докладна записка про роботу четвертого відділу УМДБ Запорізької області

В обласному центрі в цей час здійснювалися оперативні заходи з перевірки інформації УМДБ Орловської області (Росія) щодо колишнього агента таємної польової поліції Володимира Кузнєцова. У Запоріжжі тоді був встановлений колишній військовослужбовець Радянської армії з таким ім’ям та прізвищем, однак він стверджував, що не проживав ніколи на окупованій території. Тим не менш, запорізькі оперативники запросили документи у колег з Орла. Ретельно вивчивши їх, вони встановили надто багато збігів у біографіях розшукуваного Кузнєцова й запорізького. Останнього "запросили" на співбесіду під якимось банальним приводом, небанально розговорили і вже мали зізнання про службу на окупаційну поліцію під час проживання в Орлі. Відповідно, Кузнєцов був заарештований і допитаний вже як співробітник ГФП (Geheime Feldpolizei – нацистська секретна військова поліція). Він дав свідчення про участь в обшуках та арештах радянських громадян, а в деяких випадках – вів слідство.

Також у січневому звіті наводилися дані про агентурні розробки, які заслуговували оперативної уваги. Серед них згадувалася й справа Івана Седіна. Під час німецької окупації останній був начальником поліції села Спаське Мелітопольського району. На розшук його самого та його зв’язків на територію Донецької області запорізькі оперативники відправили агента-розпізнавача "Спаського". Тому вдалося встановити факт проживання розшукуваного у Єнакієво (до 1946-го), а потім його виїзду на Урал до батька дружини. Паралельно із цим, агент встановив і мав зустріч ще з одним німецьким пособником – Савелієм Седіним (ймовірно, мова йшла про батька розшукуваного). Дані агента були передані до УМДБ Сталінської (Донецької) області, та й санкція на арешт Савелія була отримана.

Довідка про показники роботи з розшуку у січні 1948 року

Під час роботи по розшуковій справі на штатного агента СД (Sicherheinstsdienst – нацистська секретна служба безпеки) Запоріжжя Миколу Короткого співробітникам УМДБ вдалося заагентурити його племінницю під псевдонімом "Поліна". Від неї дізналися про перебування розшукуваного в Дрогобицькій області та проживання під фіктивними документами на прізвище "Білоус". До району проживання "Поліна" вже поїхала як агентка, разом з агенткою-розпізнавачкою "Пожилою". Однак поїздка виявилася марною. На той час Микола Короткий вже вкоротив собі віку після затримання його відділом міліції станції Львів-Головний. Відповідно, й справа була припинена за фактом смерті розшукуваного.

Працювали й периферійні органи держбезпеки. Зокрема, з Приазовського району до УМДБ надійшла інформація про встановлення розшукуваного Василя Мельникова. Цей уродженець Саратовської області проходив по свідченням Василя Яковлєва (в’язня Норильлагу) як агент німецької розвідшколи у місті Кольберг (польський Колобжег).

У селі Костянтинівка Мелітопольського району був встановлений уродженець Херсонщини Іван Попов, який працював директором місцевої школи. У співробітників МДБ була інформація, що він під час німецької окупації був агентом-пропагандистом при відділі Східного Міністерства. Однак біографія цього Попова мала дані про німецький полон та перебування у таборі й проходження радянської фільтрації. Однак, об’єктивних даних для підтвердження належності до німецьких служб у оперативників не було, розробка й збір інформації продовжувалися.

Читайте також:

Архіви КДБ: Як на Одещині відловлювали юних антирадянщиків

Архіви КДБ: Як у Миколаївській області розробляли "Художницю" з Китаю

Архіви КДБ: Як херсонський вчений став агентом "Дніпровським"