Архіви КДБ: Чекістські "полювання" на Запоріжжі у лютому 1948-го

74 роки тому співробітники четвертого відділу (розшук) Управління Міністерства державної безпеки по Запорізькій області звітували про свою діяльність за лютий 1948-го. Пріоритетні напрямки вони самі ж навели у преамбулі до звіту: робота з агентурою, яка займалася впізнанням злочинців; збір додаткових даних на агентів іноземних розвідок, які перебували у розшуку; оголошення у розшук державних злочинців, які були цікавими в оперативному плані та, звичайно, арешти розшуканих злочинців. 

Серед агентів, які мали завдання упізнати вже розшуканих осіб, запідозрених у державних злочинах, згадувалися у цей час кілька. Серед них – "Іюльський", який працював по колишньому агенту німецької розвідки Віктору Кушніру (на той час перебував у Одеській в’язниці). Агентка "Днєпровская" була задіяна для впізнання агента німецької розвідки "Карова" (Василя Плющикова), який був слухачем Полтавської розвідшколи, яка дислокувалася певний час у селі Вільноандріївка Запорізької області.

Цей персонаж після фінішу кар’єри у німців встиг напрацювати собі досить цікаву біографію. У 1944-1945 роках він працював начальником Салаірського "Золотопродснабу" у Кемеровській області. Там був звинувачений у розкраданні (чи то розтраті) 1 мільйона рублів після чого зник. Сліди Плющикова виявили у Ялті, де його у 1947-му було заарештовано та етаповано до Вінниці. Зважаючи інтерес запорізьких чекістів до розробки інших слухачів Полтавської розвідувальної школи, вони надіслали запит до вінницьких колег з проханням переправити заарештованого до них.

Ще одна агентка, на псевдонім "Бєрдянская", була залучена до роботи по агенту німецької розвідки Бердихаджаєву, який проходив навчання у розвідшколі "Цепелін", що дислокувалася у Бердянську. Агентка якраз отримала від нього листа з якого оперативникам стало відомо, що колишній агент відбуває п'ятирічний присуд у Горківській області. До агентки ж писав, бо хотів після табору приїхати до неї жити. Сам Бердихаджаєв був уродженцем Киргизії, служив в Червоній армії, у дислокованій в Білорусі частині.

Далі ж розказана ним біографія виглядала як сюжет захопливого шпигунського роману: "Був перекинутий на територію Німеччини із спеціальним завданням, де зв’язався з групою комуністів, які себе називали "тельмановцями". Потім ця група була виявлена гестапо, а він разом з іншими підпільниками заарештований. На слідстві дав згоду працювати на німецьку розвідку, з-під варти був звільнений й направлений на навчання до розвідувальної школи". Зрозуміло, що серед запорізьких чекістів вистачало шанувальників подібних історій, тож було надіслано запит до відповідного відділу МДБ СРСР для отримання обвинувального висновку Бердихаджаєва з метою більш детального вивчення. 

Серед заарештованих у лютому 1948-го року державних злочинців, співробітники 4 відділу виокремили кількох "найбільш характерних". Зокрема, уродженця Михайлівського району Запорізької області Павла Бурсевича. У травні 1942 року він здався у полон німцям, а у червні був завербований до німецької армії й направлений на навчання до спеціальної школи. Отримав звання лахмана СС, причетний до Голокосту. Завдяки свідченням Бурсевича, у тому ж районі, було встановлено та заарештовано ще двох службовців табору в місті Травники Федора Моніна та Миколу Романенка, які також були причетні до масового винищення єврейського населення. 

Також у цей час значну увагу було приділено розшуку начальника політичного відділу поліції міста Бердянська у 1941-1942 роках Івана Пономарьова. У цьому оперативникам допомагала інформаторка "Утьосова", яка дружила з нерідними доньками розшукуваного – Мартою та Анною Альбрехт, які виїхали з міста разом із відступаючими німцями. Зацікавив співробітників лист, який отримала "Утьосова" від Марти, який хоч і не мав зворотної адреси, однак був із поштовим штемпелем Москви. Таким чином, за рахунок листування вдалося вийти на слід не лише доньок, а й самого Пономарьова, який на той час перебував у збройних силах. На допитах він надав свідчення й про свою роботу в поліцій й загалом про період німецької окупації міста. 

Наступний об’єкт розшуку – Костянтин Шостак – також був пов'язаний із Бердянськом, оскільки був головою міста у 1943-му. Знайти його вдалося не в останню чергу за рахунок того, що син Шостака Павло був інформатором МДБ у Челябінську й мав псевдонім "Алєксєєв". Зрозуміло, що на допитах він багато розказував про життя Бердянська під час окупації. 

Варто зауважити також, що в процесах розшуку державних злочинців, у першу чергу німецьких колаборантів, оперативники МДБ на території Запорізької області мали у своєму розпорядженні 364 агентів та інформаторів.