“Це була війна, і ми перемогли“: Запоріжжя вшановує ліквідаторів аварії на ЧАЕС

У Запоріжжі сьогодні, 26 квітня, в день 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи сотні містяни прийшли на мітинг-реквієм, щоб вшанувати ліквідаторів та жертв аварії на ЧАЕС, про це повідомляє кореспондент порталу Depo.Запоріжжя. Люди пом’янули загиблих та поклали квіти до монументу Фонтану Життя, створеного з ініціативи та на честь чорнобильців, і встановленого на площі Маяковського відносно недавно.

“У липні 1986 року із Запоріжжя до Чорнобиля відправились понад 16 тисяч наших містян. Тридцять років тому ми стали чорнобильцями. Тридцять років тому нас держава покликала на захист Європи і нашої України. Ми йшли тоді і не знали, що йдемо на війну, де не було навіть де сховатися від злого ворога - нищівного “мирного атома”. І ми з честю вистояли в цій війні. За короткий строк побудували “саркофага”, який хай хоч частково, але приборкав чорнобильський атом. Це була не катастрофа, а війна, і всі ми, чорнобильці, герої цієї війни”, - вважає голова запорізького міського громадського об’єднання чорнобильців Павло Білан.

Семитисячним військом будівельників на ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році керував Павло Білан. Замість належних 14 діб, провів 32 доби у небезпечній зоні. “Запам’яталось… Страшно було в’їжджати у Прип’ять – мертва тиша. І ще запам’ятав, коли через тридцять дві доби мене виводили з чорнобильської зони, я повертався з гордістю за наш народ. Чому? Тому що серед будівельників не було жодного випадку, щоб хтось сказав: не піду, або відмовився щось виконувати. Був масовий героїзм”, - згадує Павло Білан.

Страшно було й у самій Прип’яті. 26 квітня діти гралися в пісочку. А над головою в небі літали вертольоти. “Коли оголосили про евакуацію, паніки не було, але це було страшно… Минуло стільки років, але й досі хочеться повернутися в рідне місто “, - зізнається колишня мешканка Прип’яті Валентина Ставицька.
Десятки тисяч запоріжців брали участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В цілому по Україні – шістсот тисяч. Багато з них не дожили до наших днів.

Ми пам’ятаємо!