“Розбір польоту” після перельоту: Як запоріжець втік на “Як-9” до Румунії

Вересень 1949 року відзначився в радянській Україні шокуючою подією – Герой Радянського союзу на викраденому літаку намагався втекти за кордон
Depo.
27 серпня 2016 19:00
ФОТО: depo.ua
“Розбір польоту” після перельоту: Як запоріжець втік на “Як-9” до Румунії
Вересень 1949 року відзначився в радянській Україні шокуючою подією – Герой Радянського союзу на викраденому літаку намагався втекти за кордон

Прикладів втеч радянських людей за кордон, зокрема, й літаками, набагато більше ніж, стало, так би мовити, надбанням мас. Проте випадок, що стався майже 70 років тому з уродженцем Запоріжжя, Героєм Радянського Союзу майором Михайлом Коссою, стоїть осібно. Адже досі не з’ясовано остаточно, чи була його спроба п’яною витівкою, чи актом відчаю, чи, дійсно, спланованою, але невдалою втечею. Портал Depo.Запоріжжя спробував реконструювати події за архівними документами.

22 вересня 1949 року о 16:25 на аеродромі Ротмістрівського навчального центру Всесоюзного добровільного товариства сприяння авіації СРСР (ДОСАВ СССР – рос.), який розташовувався у Смілянському районі Черкаської області, трапилася надзвичайна подія: командир ланки, Герой Радянського Союзу майор Михайло Косса на літаку “Як-9Д” (хвостовий №17) вилетів за кордон.

Вересень 1949 року відзначився в радянській Україні шокуючою подією – Герой Радянського союзу на викраденому літаку намагався втекти за кордон - фото 1

По гарячих слідах МДБ УРСР провело слідство, намагаючись розібратися в обставинах небаченої події. Про Михайла Коссу було відомо, що він народився 1921 року в селі Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області. У Червоній армії перебував з 1940 року, закінчив Качинську Червонопрапорну воєнну школу пілотів. Учасник бойових дій під час німецько-радянської війни.

Проте почали відкриватися й нові, чимало значущі для слідства подробиці. З’ясувалося, що у серпні 1942 року Михайло Косса був збитий німцями в Краснодарському краї, знаходився на окупованій території до січня 1943-го. Заарештовувався німецькою поліцією та гестапо. Після допитів отримав документи на право проживання на окупованій території. Під окупацією, в Малокатеринівці, проживали батьки Косси, а його двоюрідний брат служив у поліції й загинув у перестрілці з радянськими парашутистами. В поліції служив також чоловік сестри Іван Самарський, який на той час переховувався від органів держбезпеки.

У січні 1943 року Косса повернувся до Червоної армії, брав участь у боях на території Польщі й Німеччини, там й проходив службу до 1948 року. Після цього був направлений в Краснодарську штурманську школу, потім служив у 42-му авіаполку на посаді заступника командира ескадрильї. І вже у 1949-му був переданий для проходження подальшої служби в ДОСАВ, де його призначили командиром ланки. З’ясували слідчі й те, що сам Михайло Косса таким розвитком подій був, м’яко кажучи, незадоволений. Розцінював як прояв недовіри до своєї персони.

Все це позначилося на якості виконання ним службових обов’язків. Майор Косса вів далеко не гідне життя, пиячив. Чергова п’янка відбулося й у ніч з 21 на 22 вересня, перед роковим для Косси вильотом. Пиячив майор у Смілі, а, повернувшись до розташування навчального центру, перевдягнувся у новий офіцерський стрій при усіх знаках розрізнення, попрощався з родиною й, прихопивши з собою географічну карту дрібного масштабу, пішов до літака.

У цей день в навчальному центрі відбувалися тренувальні польоти, в яких брала участь й ескадрилья Косси, котрий прибув на злітну смугу із запізненням та напідпитку. Командир ескадрильї капітан Плаксін це помітив і відсторонив майора від польотів з наказом покинути центр й відправитися додому. Однак Косса лишився. Ходив від літака до літака, допоки не знайшов повністю заправлений, який крім того був без охорони й обслуги. Мить, і літак “Як-9Д” вилетів із центру у напрямку на захід.

Уже за 7-8 хвилин командування ескадрильї вислало навздогін літак. Однак той пролетівши 80 км й не знайшовши Косси, повернувся на базу.

Вересень 1949 року відзначився в радянській Україні шокуючою подією – Герой Радянського союзу на викраденому літаку намагався втекти за кордон - фото 2

Михайло Косса

Косса ж здійснив посадку на румунському аеродромі Сучава, де… був заарештований и виданий СРСР. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 20 квітня 1950 року Михайло Косса був засуджений до розстрілу. Вирок виконано того ж дня. Позбавлений усіх нагород і звань.

Але повернемося до самого “розбору польоту”. У своє виправдання Косса під час суду говорив, що свідчення про зраду Батьківщині на слідстві дав під фізичним тиском з боку оперативників. Насправді ж, говорив він, виліт за кордон був п’яною витівкою - не більше. А на румунський аеродром він приземлився лише з метою заправити літак та повернутися на базу. Звісно, йому не повірили. Що ж насправді було на думці у майора Косси під час перельоту – годі й гадати.

Співробітників МДБ не в останню чергу цікавили обставини, які сприяли такому зухвалому вчинку. Перш за все, вони акцентували увагу на особливості біографії Косси та його родичів періоду окупації. Виходячи лише з цього, майор вже вважали неблагонадійним. А на підтвердження спланованості польоту наводилися факти прощання з сім’єю та наявність при собі карти дрібного масштабу.

Однак одного Косси оперативником було замало - треба було знайти, або призначити винних, які своєю (без)діяльністю допустили “зрадницький виліт”. Перш за все, таким виявився командир ескадрильї капітан Плаксін, оскільки правильно відсторонивши Коссу від польотів у той день, він не наполіг на повному виконанні наказу, тобто не відправив майора додому. Винними у цьому також було визначені керівник польотами капітан Крайнов та льотчик-інструктор Лавріненко. Ну а механік літака завинив тим, що не завадив майору сісти за штурвал.

У число винуватців потрапив і начальник навчального центру підполковник Товсташий – йому закинули, що не організував необхідного порядку в організації льотної роботи, не підняв дисципліну й тим самим не перешкодив вильоту майора Косси. Хоча, очікувати чогось від людини яка, за даними перевірки, вела не досить порядне життя, допускала повітряне хуліганство було годі. А саме така “слава” закріпилася за підполковником Товстошиєм. Особливо обурювало перевіряючих, що підполковник любив повторювати: “ДОСАВ – до свиданья авиация”. Решта керівників центру - начальник штабу Маклашов та замполіт Білозеров - виявилися також товаришами мало надійними. Перевіряючи з’ясували, що ті не користувалися авторитетом серед підлеглих.

Розплутуючи “клубок зради” в Смілянському ДОСАВі слідчі МДБ знаходили все більше ознак “морального розкладання” і скритих загроз. На день перевірки у центрі було 72 особи кадрового офіцерського складу та 342 вільнонаймані. Найбільше нарікань було на офіцерів, які вели себе аморально, часто пиячили. Разом із тим, серед вільнонайманих працівників у серпні 1949 року була викрита озброєна бандитська група, до складу якої входили брати Домантовичи та Макаренко. Основний профіль “джентльменів удачі” полягав у збройних нападах на навколишні колгоспи та терактах проти керівників колективних господарств.

Крім того, слідчими МДБ було встановлено, що 26 осіб, які працювали у навчальному центрі були у німецькому полоні й оточенні, з них чотири – кадрові офіцери. Серед них – Косса, інструктор-льотчик Герой Радянського Союзу старший лейтенант Давиденко та інструктор-льотчик лейтенант Волков.

Все це не аби як вразило керівництво компартії УРСР й в резолюціях на доповідних записках з МДБ воно вимагало якнайглибше розібратися у ситуації з навчальним центром та подібними закладами, їх матеріальною частиною, охороною тощо. Можемо припустити, що після таких перевірок, “полетіла” не одна голова.

ДОСАВ же як окрема структура припинила своє існування у 1951 році, коли влилася до новоствореного ДОСААФ.

Майора Михайла Коссу посмертно реабілітували 1 червня 1966 року Постановою Пленуму Верховного Суду СРСР. Проте так і залишилося до кінця нез’ясованим, чи, дійсно, мріяв він втекти з “тюрми народів”, чи був просто яскравим прикладом повоєнного морального розкладання радянської армії.

Більше про життя в Запоріжжі та області читайте на Depo.Запоріжжя