Зустрічі на цвинтарях: Як бійці "Хортиці" вшановують побратимів

"Для тебе, братику", - військовий з гітарою повертається обличчям до щойно відкритої меморіальної дошки і мало не рве струни: "Пошли колонны на Восток, пошли..."

Олеся Нєдєліна
Журналіст регіональної редакції Depo.Запоріжжя
Зустрічі на цвинтарях: Як бійці "Хортиці…

Бійці 23-го окремого мотопіхотного батальйону, що був створений у квітні 2014 року як запорізький батальйон територіальної оборони "Хортиця", зустрічаються часто. "Збираємося не по святкових приводах, нам, вважаю, ще немає, чого святкувати, зустрічаємося у поминальні дні переважно", - каже екс-комбат "Хортиці" Руслан Кулька.

На могилі Володимира Попова

Серед цих дат особняком стоїть 5 вересня: цього дня у 2014 році під Маріуполем загинули троє бійців батальйону: мешканці Якимівського району Юрій Попов та Володимир Демидов та Новомиколаївського - В'ячеслав Комар.

Бійці 23-го окремого мотопіхотного батальйону на могилі Володимира Попова

Це був найчорніший день в історії батальйону – не до не після цього підрозділ не ніс таких одночасних втрат, каже Кулька. Проте цей день зробив нас такими, якими ми мали стати на війні, впевнений боєць 23-го омпб бард Руслан Давидович.

Боєць 23-го бату бард Руслан Давидович

Тоді батальйону поставили майже нездійснене завдання – "вийте ледь не до кордону Росії", - гірко посміхається Кулька. Під час рейду на вже окупований ворогом Новооазовськ підрозділ й поніс ці страшні втрати. Проте зупинив ворога на маріупольському напряму.

Дошка на честь заблих в АТО жителів Якимівщини в спортивному комплексі "Скіф", відкритому на честь їхньої пам'яті

Уже третій рік поспіль 5 вересня – День пам'яті героїв 23-го окремого мотопіхотного батальйону. Цього дня бійці відвідають маленькі, чистенькі, заквітчані сільські цвинтарі, розкидані запорізьким степом, аби вклонитися загиблим побратимам та в черговий раз перепросити у родин хлопців – "за те, що не вберегли".

Волонтер Олена Ярошенко на могилі Євгена Іванова

Для батьків загиблих такі зустрічі – світ у віконці, вони вітають ветеранів 23-го бату, як своїх синів. "Заїжджайте до них, коли буваєте тут, телефонуйте", - закликає бійців екс-комбат "Хортиці" на подвір'ї батьків Євгена Іванова. Утім. хлопці й не потребують таких закликів: їхні побратими завжди з ними, вони пам'ятають усі обставини загибелі, а ще безліч подробиць – курйозних та сумних – з їхнього військового життя-буття.

Бійці 23-го бату та родичі Євгена Іванова на його могилі

Євген Іванов - перша втрата батальйону: 28-річного командира відділення не стало 31 серпня. Наступного дня його донечка пішла у перший клас – сумна звістка прийшла до неї на урочистій лінійці. Разом із Євгеном загинули тоді у Бердянському ще дев'ятеро бійців інших підрозділів. На місці їхньої загибелі встановлено пам'ятний знак. Євгена поховано у рідній Ганівці Якимівського району.

Комбат Кулька на могилі бійця 23-го батальйону Віктора Левківського

Віктор Левківський загинув у лютому 2015-го, покоїться на цвинтарі в Новоданилівці. Побратими шанобливо звали його Сергійовичем, бо був старшим за багатьох з них. Прямо на цвинтарі бійці згадують як Сергійович вчив їх водити БМП і ті "літали".

Від тепер пам'ять про мертвих і живих бійців "Хортиці" закарбована у книзі "Журавлі летять у вирій", написаній директором Якимівського історико-краєзнавчого музею Віктором Гнєдашевим. Презентацію цього літопису 23-го батальйону, що відбулася в Якимівці, приурочили до Дня пам'яті його героїв. Поки світ побачив сигнальний екземпляр, однак вже до Дня захисника, 14 жовтня, мають бути надруковані півтисячі таких книжок у твердих обкладинках. Вони, зокрема, з'являться у бібліотеках області, запевнив начальник управління внутрішньої політики ЗОДА Олександр Зубченко.

Сторінки з фотографіями 23-го бату в книзі "Журавлі летять у вирій"

Родичі бійців на презентації книги "Журавлі летять у вирій"

Цього ж дня в селі Полянівка Мелітопольського району відкрили меморіальну дошку ще одному Герою 23-го бату Олександру Мінченку. Це його броньована "Газель" з лагідним прізвищем "Черепашка" стала відома всій Україні у листопаді 2015 року. Тоді під Гнутовим він прорвався до побратимів, які на той час втратили сім машин та сім танків, і на своїй "Черпашці", кілька разів повертаючись під обстрілами, вивіз роту товаришів. Олександра було нагороджено орденом "За мужність" III ступеня. Загинув боєць у ДТП під Маріуполем у січні цього року.

Батьки Олександра Мінченка не стримують сліз на відкритті пам'ятної дошки синові

Пам'ятну дошку Мінченку відкрили на будівлю Полянівської школу, яку він свого часу закінчив.

Урочисте відкриття пам'ятної дошку Олександру Мінченку

Серед тих, хто зібрався тут 5 вересня, був і товариш Сашка – боєць і бард Руслан Давидович. Своєму побратимові він присвятив кілька віршів і пісень. А одною з улюблених у Сашка була ось ця "Пошли колонни на Восток, пошли, Ребята долг свой виполнять пришли. Они как клины журавлей летят, И, как и все мы, в мире жить хотят". Руслан виконав її і на відкритті дошки, і на презентації книжки про 23-й бат.

Руслан Давидович співає для загиблого товариша

Руслан Давидович передав батькам Сашка книжку з віршами, присвяченими йому

23-й окремий мотопіхотний батальйон, який у квітні 2014 року складався з жителів Запорізької області – переважно мешканців Якимівщини та Оріхівщини та дислокувався на Запоріжжі, сьогодні вже є легендарною українською частиною. Він дислокується під Маріуполем, у його складі служать бійці не лише з Запорізької області, а й з Кропивниччини, Полтавщини, Дніпровщини, Харківщини, Рівненщини тощо.

Однак для Запоріжжя він назавжди лишиться своїм, адже в перші найбільш запекли місяці російської-української війни саме запоріжці в його складі зупинили ворога, чимало – ціною свого життя.

Зустріч біців 23-го окремого мотопіхотного батальйону "Хортиця"

Вічна слава Героям!

Фото: автора та зі сторінки Олександра Зубченка у "Фейсбуці".

Всі новини Запоріжжя сьогодні читайте на Depo.Запоріжжя

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme