Битий Сталін в Запоріжжі: Звідки він узявся і як "дожив" до наших днів

День пам'яті жертв голодоморів у суботу, 25 листопада, в Запоріжжі відзначили у незвичайний спосіб. Невідомі розтрощили місцевий пам'ятник Сталіну та привезли уламки до меморіалу на честь загиблих. Українці, читаючи новину, не могли второпати: звідки у Запоріжжі такий пам'ятник і чому його зруйнували тільки зараз, після декомунізації. Тож, портал Depo.Запоріжжя розповідає, як так сталося.

Історія запорізького Сталіна почалася 2009 року, наприкінці президентської каденції Віктора Ющенка. Нині заборонена Компартія почувала себе в ті часи доволі впевнено, активно готуючись до президентських, а в перспективі – місцевих та парламентських виборів. Працюючи зі своїм традиційним електоратом, комуністи "виїжджали" переважно не на "соціалці", а на "гуманітарці": російська мова, "бандерівська загроза", "діди воювали". Тому заява запорізьких партійців про те, що незабаром вони відкриють пам'ятник Йосипу Сталіну, звучала хоч і різко та несподівано, але водночас логічно.

Запоріжців якийсь час ламали голову: з комуністами все зрозуміло, але як міська влада таке дозволить? З часом розгадка розкрилася: обласна партійна організація на чолі з нардепом Олексієм Бабуріним нещодавно збудувала собі новенький кількаповерховий офіс, і скульптура стоятиме саме на його території. Тобто юридично це буде не пам'ятник, а мала архітектурна форма чи щось подібне (але для зручності всі продовжували казати про пам'ятник). Парадоксальність ситуації полягала в тому, що "червоні" прикрилися "священною коровою капіталізму" – правом приватної власності.

З часом стали відомі й інші деталі. Свою ініціативу комуністи в цілком радянському дусі пояснювали "численними заявами ветеранів", які нібито благали вшанувати "батька народів". Було оголошено збір коштів на виготовлення скульптури (цим нібито займався якийсь київський майстер, ім'я якого тримали в таємниці). Відкриття запланували на День Перемоги, 9 травня 2010 року.

Ідея КПУ обурила далеко не тільки місцевих націоналістів. Проти виступали і деякі "регіонали", і далекі від політики люди. Але "червоні" у відповідь на будь-які заперечення "вмикали" знайому "волинку" про війну, перемогу та ветеранів. Щоправда, найгучніше на підтримку майбутнього пам'ятника виступали не реальні учасники Другої світової, а 60-70-річні члени ветеранських спілок, які війну та самого Сталіна застали хіба що дітьми. "Ветераном війни" називали і харківського пенсіонера Івана Шеховцова, який віддав на монумент 50 тисяч гривень, але потім з'ясувалося, що насправді він - ветеран прокуратури і ніде не воював.

У день відкриття скульптури біля партійного офісу зібралися прихильники КПУ, а неподалік – протестувальники. Міліція оточила підходи до будівлі – пропускали тільки за виданими заздалегідь запрошеннями. Настрій організаторам зіпсував хіба що нещасний випадок під час відкриття – померла літня жінка, якій стало погано на травневій спеці. У цьому багато хто побачив символізм: мовляв, диктатор продовжує забирати життя.

Сам пам'ятник являв собою напівфігуру заввишки 1,3 метри з металевого сплаву – силуміну. На роботу, як повідомлялося, витратили понад 100 тисяч гривень. Поставили скульптуру перед будівлею офісу, за парканом.

З вулиці її можна було побачити, але люди в тому районі ходили рідко (хоча це було поруч із центральним проспектом міста).

Того ж дня запорізькі націоналісти обмалювали пам'ятник Дзержинському на майдані Волі, а фанати "Металурга" під час матчу розгорнули банер "Запоріжжя проти Сталіна".

Комуністи наголошували, що монумент цілодобово охоронятимуть, а в офісі встановлені камери спостереження. Перші місяці охоронці навіть чергували на стільцях біля постаменту. Не допомогло: кілька разів фігуру встигли заляпати фарбою.

Багато хто розумів, що лише фарбою справа не обмежиться. І в один з останніх вечорів 2010 року пролунала новина: пам'ятнику відпиляли голову. Згодом відповідальність взяла на себе організація "Тризуб" ім. Степана Бандери. На її сайті з'явилося відео акції (щоправда, поганої якості – було вже темно). У КПУ чомусь вирішили все заперечувати. Напівфігуру разом із постаментом швидко накрили тканиною, заявивши: хтось кинув пляшку, яка відбила дві металеві літери від напису.

Наступного ранку відпиляну голову приварили на місце, закривши місце відпилу червоним прапором.

Минуло кілька днів, і про незрозумілу подію в Запоріжжі (або відпил, або "кидання пляшки") стали забувати – всі готувалися до Нового Року. Але в самісіньку святкову ніч біля офісу прогримів вибух. Хтось переліз через паркан, повісив на скульптуру сумку з вибухівкою та зник. Від напівфігури лишилися тільки уламки, було пошкоджено і саму будівлю. Охоронець, який чергував у офісі, лишився живий.

Міліція тієї ж ночі почала "облаву" на місцевих націоналістів, які нічого не підозрювали та мирно відсипалися після святкування. Перший день року низка активістів (насамперед членів ВО "Свобода") провела на допитах, але результатів вони не принесли. Згодом вибух кваліфікували як теракт і передали справу СБУ. Це, до речі, був не перший подібний епізод у місті: за півроку до цього стався вибух у церкві, яка розташована поруч (це, швидше за все, співпадіння) – почалася сумнозвісна "справа паламарів".

СБУ та міліція після вибуху міцно взялися за обидві справи (відпил та підрив), і приблизно за тиждень це дало результат: по всій країні почали затримувати підозрюваних – членів "Тризуба".

Врешті решт фігурантами справи про відпил голови пам'ятника стали дев'ятеро молодих "тризубівців" з різних регіонів України (від Тернопільщини до Харківщини). Запоріжець серед них був лише один, оскільки організатори не хотіли, аби перед камерами "світилися" місцеві, яких швидко впізнають та знайдуть. Учасники акції розподілили між собою ролі: хтось пиляв силумінову шию бензоболгаркою, хтось "добивав" кувалдою, хтось тримав двері (аби не вибігла охорона) і т.д.

Паралельно під вартою знаходилися ще кілька членів "Тризуба" (зокрема голова організації Андрій Стемпіцький та Дмитро Ярош). У деяких із них знайшли зброю. Губернатор Івано-Франківської області Михайло Вишиванюк тоді заявив, що "тризубівці" могли готувати замах на Віктора Януковича: будинок у Тисменицькому районі, де затримали багатьох із них, знаходився "на маршруті польоту президентського літака". За версією голови регіону, вони, ймовірно, планували збити літак за допомогою снайперської гвинтівки, яку знайшли в будинку (зброя при цьому була… пневматичною – тобто звичайна "воздушка").

Тоді ж у СІЗО відправили і організатора та учасника вже забутого травневого "замаху" на Дзержинського – нині відомого блогера Юрія Гудименка. Його затримали одразу ж після акції, справа про дрібне хуліганство ледве ворушилася, але на хвилі "боротьби з бандерівським тероризмом" за неї взялися активніше. Всіх шокувало співвідношення тяжкості "злочину" (фарба на пам'ятнику, який за кілька років демонтують) та запобіжного заходу (два місяці в СІЗО).

Учасники відпилу провели під вартою по три-чотири місяці. У різних містах відбувалися акції на їхню підтримку. Врешті решт вони вийшли на волю на поруки нардепів та трудових колективів. Майже рік справу розглядав суд. Всіх дев'ятьох визнали винними у знищенні приватного майна та призначили по два-три роки позбавлення або обмеження волі умовно. Крім того, вони засуджені виплатити потерпілим компенсацію за знищений пам'ятник.

А от того, хто влаштував підрив, так і не знайшли.

Комуністи тим часом зібрали гроші на новий монумент – майже такий самий (лише трохи вищий). Відкрили його 7 листопада 2011-го. Поруч поставили ще одну скульптуру – Зої Космодем'янської. Про безпеку подбали вже краще – скульптуру встановили у своєрідній вітрині з броньованого скла. Дуже багато говорилося про кілька "просунутих" систем безпеки, які тепер точно врятують вождя. Але на ніч (а іноді і вдень) про всяк випадок скло закривали ролетами.

Тодішній мер міста Олександр Сін, почувши про плани відновити монумент, що приніс Запоріжжя скандальну славу, заявив, що ніяк цього не допустить. Але коли дійшло до справи, тихо "з'їхав з теми".

Місцева газета "Субота+" "тролила" комуністів білбордами на тему пам'ятника.

Минали роки, надійно захований пам'ятник вже не так дратував, і про нього почали забувати. Після Революції Гідності ролети на вітрині взагалі не відкривалися. До того ж, Бабурін (на той момент вже не депутат), коли КПУ опинилася під загрозою заборони, вийшов з неї та швиденько приватизував всю партійну нерухомість в області, зокрема той самий офіс. Тому, як не дивно, запорізький Сталін на півтора роки "пережив" місцевих Леніна та Дзержинського.

Після нинішньої акції журналісти помітили одну цікаву деталь. Комуністи казали, що друга скульптура – силумінова, як і перша. Але по рештках, які кинули під пам'ятник жертвам Голодомору, видно: це – набагато дешевший гіпс, просто пофарбований у "металевий" колір.

"Напевно партійцям та пенсіонерам Бабурін теж казав, що пам'ятник силуміновий, а різницю поклав собі в кишеню", - кажуть ті, хто добре знає колишнього місцевого "комуніста №1".