Запорізький "неписанковий" край: За якими традиціями нащадки козаків яйця розмальовують

Із давніх-давен територією сучасної Запорізької області, безкрайніми степами за Дніпровими порогами, якими пролягав чумацький шлях, мандрували не лише торговельні каравани. Споконвік цей край приваблював загарбників, що нещадно орудували тут вогнем і мечем. Кіммерійці, скіфи, сармати, половці… А згодом запорозькі козаки, як й їхні давні пращури, боронили свої землі від ворогів та знову відновлювали винищені лани та поселення. Минуле сторіччя за своєю жорсткістю не відрізнялося від монгольської навали: Перша та Друга світові війни, голодомори, розкуркулення, індустріалізація – нищівним колесом прокотилися тутешнім степом. Природно, що у цих пекельних колах важко було зберегтися людському майну, побутовим речам, які могли б сьогодні розповісти про ті чи інші особливості тутешнього декоративно-ужиткового мистецтва. Стосується це й писанок.

Пам'ятник український писанці на острові Хортиця

Традиція розписувати яйця набагата давніша за великодню, але жодного археологічного доказу цьому на Запоріжжі немає. Щоправда, в деяких курганах під час розкопок дослідники знаходили шкарлупу яєць, проте без будь-яких художніх ознак. Вціліли піктограми в гротах Кам’яної могили - писемність, що давніша за шумерську. Утім, немає жодних підстав стверджувати, що подібні малюнки могли бути на тогочасних обрядових яйцях.

Усе це разом змусило сучасних українських фахівців декоративно-ужиткового мистецтва винести вердикт: Запорізький край – неписанковий. Й яким же було їхнє здивування, коли на виставках писанкарів запоріжці презентували власні роботи, що професійно поетизують древні традиції запорізького степу.

Інга Янкович

В експозиції Запорізького обласного художнього музею – понад триста писанок. Ще сотня – у приватній колекції його директорки Інги Янкович. Останні – здебільшого власного розпису. Майстриня любить експериментувати, використовуючи різну техніку, і завжди з добрими побажаннями та молитвами, адже це, згідно з традиціями, наповнює її витвори певною магією. Коли тільки-но захопилась цим мистецтвом, копіювала візерунки традиційної писанки. Досліджувала, вивчала, згодом почала писати свої – авторські, але чітко дотримуючись канонічного символу Сонця. "Писанка - це символ Сонця, символ весни та відродження. У давні часи, ймовірно, яйця-писанки писали для обряду на весняне рівнодення. З писанкою пов’язували створення світу, а Сонце -як складова цього відродження. У гротах Кам’яної могили, зокрема, також чимало символів, що ототожнюють створення світу та відродженням, але їх не варто пов’язувати з писанкою", - вважає директорка музею.

Майстриня погоджується, що на території нинішньої Запорізької області писанки писали в давні часи, от тільки відомостей про це, на жаль, не збереглося. За словами Янкович, запорізькі стародавні писанки могли бути в кількох музеях, колекції яких втрачені. Зокрема, в музейній колекції в Ленінграді (нині – Санкт-Петербург, що на Росії) налічувалось десь п’ять тисяч писанок - всі були знищені під час Другої світової війни. У музеї Скаржинської, що у Полтаві, мали більше двох тисяч писанок, які також під час війни безслідно зникли, хоча й зберігся каталог із ними. Можливо, були писанки й в інших музеях, однак під час евакуацій ними переймалися менше за все. "Що стосується запорізьких писанок, я зустрічала тільки замальовки в альбомі Ераста Біняшевського, виданого 1968 року. Там дві писанки: одна за назвою "Рожа", а інша "Дубовий листочок", позначені як запорізькі. Власне, про запорізькі писанки більше нічого невідомо. Перш за все тому, що не сформувалась традиція, адже всі писанки, що на нашій території могли бути, належали переселенцям з Полтавської, Чернігівської, Київської областей, які з собою могли привезти цю традицію. І ще одна важлива річ. Коли раніше спілкувалась зі своїми співробітниками, запитувала, чому у нас в музеї так мало речей, що представляють Запорізьку область. Наш музей у 1971 році зібрав колекцію декоративно-вжиткового мистецтва. Є цікаві експонати з Полтави, Чернігова, Київщини, Західної України, а ось саме Запоріжжя мало. З’ясувалось, коли наші дослідники ще тоді, у 1970-х роках, їздили по селах України, коли ще можна було щось зібрати, то селяни Запорізькій області казали, що у них нічого нема, бо були війна і голодомори. Що, власне, негативно вплинуло й на традиції писанкарства, зокрема. Тому маємо дуже мало відомостей про запорізькі писанки", - констатує директорка.

Запорізькі писанки з альбому Ераста Біняшевського

Але навіть якщо місцева писанкарська традиція геть втрачена, існує традиція культурна, історична, спираючись на яку, можна спробувати відтворити автентичну запорізьку писанку. Цим, зокрема, опікується заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Галина Павлів.  

Галина Павлів

Родом майстриня з Прикарпаття, але доля міцно пов’язала її з легендарним козацьким краєм. Саме у Запоріжжі Галина, випускниця художньо-графічного факультету Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, прославилась своїми дослідженнями та відтворенням ляльок, якими в давнину бавились діти запорожців. Ці іграшки робили, так би мовити, з підручного матеріалу, зокрема, з висушених гарбузиків, відповідно розмальованих. Називали рохкальцями та калаталками через шарудіння насіння в середині. Створюючи своїх ляльок за цією давньою традицією, Павлів удосконалила їх вишуканим розписом. В її колекції кількасот тематичних історичних образів, а також ляльок-козаків з різними характерами та настроями. Окрім них, майстриня створює й писанки, причому винятково за мотивами історії Запорізького краю, зокрема, козацької доби. Каже, що правильно називати їх мальованками, бо пишуться пензлем і на страусових яйцях. А ось, на Великдень яйця розмальовує Галинин чоловік Степан – в кращих прикарпатських традиціях. "Я не маю часу, бо готую паски та всіляку всячину, а Степан робить мальованки ", - розповідає Павлів.

Майстриня наголошує, що без магії писати писанки не можна. Орнамент, нанесений на яйце, набагато інформативніший за вишивку та навіть перевершує все, що є у декоративно-ужитковому мистецтві. "Звичайно, це магія. Бо писанка навіть має свою абетку, свої цифрові знаки, свої позначення в місяцях, роках. Кожен може свою писанку написати та орнаментом сказати, в якому році та місяці народився, в якій порі року. Звісно, це магічно. Настільки магічно, що магічнішого фаху не має. Це щодо орнаменту. Друга магія – це саме створення писанки. Тому що, коли горить свічка, пахне віск, з-під писочка виходить якийсь орнамент… Спочатку писанка ніяка - чорна, і коли ти на свічці починаєш її зачищати і вичищати, і починає з’являтися міні-шедеврик, то, звичайно, це магія, яку зрівняти немає з чим", - каже Галина.

Павлів написала чимало писанок з традиційними орнаментами. Неменше вражають також й писанки нового циклу майстрині - трипільські. Писанки, як і ляльок, вона розписує винятково в своєму баченні, творчо переосмислюючи стародавні знаки та обереги. Кожне, розписане майстринею яйце, поєднує далеке минуле із сьогоденням.

Створює запорізьку писанкарську традицію, пов’язану з історією краю, майстриня із зернової писанки, очільниця міського об’єднання митців "Колорит" Наталя Бабенко. Свого часу Наталя, за фахом інженер, навіть не здогадувалася, що знайде своє покликання у цьому мистецтві.

Наталя Бабенко

Писанки Наталя  створює з глини та насіння. Її роботи побували в Японії та Чехії, а також на різних виставках в Україні. "У 1990-ті роки була спрага до вивчення нашого історичного коріння. Інтернету не було, літератури - майже ніякої. Але мене чомусь завжди притягувала саме тематика писанок. З чого почати, навіть й не знала. На той час до мене потрапив альбом "Писанки на Україні" із замальовками Ераста Біняшевського. Він фізик за фахом, їздив Україною, збирав відомості про писанки. У його альбомі є дві запорізькі - одна з дубовим листям, на другій – солярний символ. За цим альбомом мало-помалу, адаптуючи орнаменти різних регіонів, я почала їх викладати насінням по глиняній формі… Вони виходили такі яскраві, незвичні. Мене заохочувала цікавість людей до цих моїх витворів. Коли я робила, не розуміючи, що я роблю, а людям це подобалось. Ось так й з’явилася моя зернова писанка. Хоча писанкою її не можна назвати, насправді. По-перше, це не натуральне яйце. По-друге, писанка – це що пишеться писочком", - розповідає майстриня.

Наталині зернові писанки оздоблені винятково природним матеріалом. До неї подібного ніхто не робив. Тобто перша така писанка з’явилася саме у Запоріжжі. За кілька років після перших спроб, 2001-го, зернові писанки Бабенко експонувалися на відкритті Музею писанки у Коломиї. Захоплені побаченим глядачі не могли повірити, що майстриня зі східної України. "Найбільшим комплементом було те, що ніхто не зрозумів, що це людина зі східної України приїхала з новою ідеєю в писанкарстві. Потім, коли виставка закінчилась і мене намагались знайти, шукали де завгодно, а коли знайшли, здивувались, що я у Запоріжжі. Потім у мене була серія виставок та майстер-класів у Києві", - згадує Наталя.

Зернова писанка уже сама по собі магічна. Зерно – є символом відродження, а викладені з нього символи набувають неабиякої позитивної енергетики. "Енергетика насіння – це продовження життя. Все, що зроблено з душею,  несе позитив. Приміром, я не можу працювати, коли у мене поганий настрій, коли мені тяжко на душі. Просто такий ступор – не можу і все. А коли створюю писанку, вона ніби само по собі ллється з мене", - зізнається Наталя.

На своєму творчому шляху, досліджуючи декоративно-ужиткове мистецтво, майстриня зібрала дивовижну колекцію: близько ста писанок та декоративних яєць різних стилів та технік виготовлення з різних регіонів України. Зокрема, традиційні, дерев’яні та шкіряні писанки з Івано-Франківської області, декоровані нитками - з Донецька, "травлені оцтом" - зі Свердловська, що в Луганській області, "трипільські" - з Київської області, "різьблені" - з Рівного, лемківські, полтавські, тернопільські, вінницькі "дряпанки", а також мальованки з Угорщини та караковані писанки з Сербії. Але перлина колекція, поза сумнівів, - зернові писанки, в яких живе, дихає, розповідає свою неймовірну історію "неписанковий" степовий край.

Читайте також:

Ювілей досліджень "царського" кургану на Запоріжжі: Як скіфи з трактористом "привіт передали";

Таємна зброя запорожців: Як козацький лист ремейками обростав;

Як національний герой США "відреставрував" запоріжцям козацькі кораблі.