Забуте свято. Як українці День Незалежності одного разу в липні відзначали

Сьогодні мало хто пам'ятає, що вперше День Незалежності України відзначався ще тоді, коли цієї самої незалежності не було. Як так сталося? Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Це ще не була справжня самостійність, але крок до неї, який робився на тлі агонії Радянського Союзу. Тоді ж депутати проголосували за постанову: "Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України". Відсвяткувати встигли лише один раз. Як це було - згадує Depo.Запоріжжя.

У липні 91-го ЗМІ почали нагадувати українцям, що наближається нове свято. Парадокс: День Незалежності, а прапор над Радою на логотипі - УРСРівський.

Про "червоний день календаря" сповіщає і республіканська, і регіональна преса.

За три дні до свята - урочисті збори депутатів та інших представників еліти у столичному палаці "Україна". Типова радянська імпреза.

Газети друкують пафосне звернення учасників заходу, а також довжелезну (на дві шпальти) промову голови Верхової Ради Леоніда Кравчука. "Родзинка" - хвилина мовчання в пам'ять про полеглих борців за незалежність. Про яких саме борців іде мова - не уточнили, і кожен мав здогадатися сам.

"Політично виважено і стримано" - так охарактеризував урочистості кореспондент офіціозного "Голосу України".

Власне 16 липня у Києві відбулися народні гуляння і концерти. Почалися вони на площі Жовтневої революції (майбутній Майдан Незалежності). Присутніх благословив голова нещодавно відродженої УАПЦ Мстислав.

До речі, автор матеріалу - той самий Володимир Скачко, друг та однодумець Бузини і Чаленка.

Хор крім іншого заспівав "Ще не вмерла...", яка тоді ніякого офіційного статусу не мала.

Головний концерт влаштували під Аркою дружби народів. Виступили народні колективи та лауреати першої (чернівецької) "Червоної Рути".

Загалом у центрі столиці розташувалися цілих 12 святкових майданчиків.

Зверніть увагу на текст на банері. Суверенна держава Україна, але "в сузір'ї братніх держав". Типове формулювання для тогочасної ситуації "напівнезалежності".

Подивилися кияни та гості міста і на авіашоу. Наостанок - салют.

Подібні (але менш масштабні) заходи відбулися і в провінції. Ініціатори - як влада, так і опозиціонери. У Кіровограді активісти намагалися встановити синьо-жовтий прапор біля пам'ятника Шевченку, але їм не дозволили - мовляв, така символіка не зареєстрована.

"Перше справжнє свято у нашому житті", - такими барвистими фразами описує День Незалежності у Запоріжжі журналіст та член демократичного руху Владислав Перепадя.

Депутати Запорізької міськради були більш стриманими у висловлюваннях - один каже про економічні зв'язки між республіками, другий вважає, що наразі нема що святкувати - незалежність поки не здобули.

Кореспонденти запорізької газети "МИГ" теж особливої святкової атмосфери не відчули.

Минуло трохи більше місяця, і цей період дивної "незалежності у складі СРСР" завершився. Заколот ГКЧП, Акт проголошення Незалежності, заборона Компартії, грудневий референдум - події розвивалися з блискавичною швидкістю. Наступного року вже мало хто пам'ятав про той перший, липневий День Незалежності з серпом і молотом на трибунах.

У статті використано матеріали газет "Голос України", "Правда Украины", "Запорізька Січ", "Индустриальное Запорожье", "МИГ".