Ніколи не треба боятися помилок: Запорізькі школярі – про навчання за кордоном

Навчання за кордоном – неабияке випробування для підлітків: треба звикнути до нового оточення, традицій, мови, знайти друзів, стати більш самостійними. Але ці зусилля з лишком окупаються здобутим досвідом

Валерія Константинова
Журналіст регіональної редакції Depo.Запоріжжя
Ніколи не треба боятися помилок: Запоріз…

Міжнародні програми обміну студентами в Україні доволі поширені, школярі ж їдуть навчатися за кордон рідше. Однак, і для них, особливо для старшокласників, подібних можливостей чимало. Depo.Запоріжжя поспілкувалося зі школярами – учасниками програм обміну: учнем 11 класу Запорізької гімназії №31 Сергієм Мальцевим, який навчався в США, та ученицею 11 класу Запорізької гімназій №8 Іванною Колесник, яка була в Європі.

Як потрапити до програми FLEX

Сергій Мальцев провів 2019-2020 навчальний рік у США – у місті Перленд штату Техас, на березі Мексиканської затоки, за програмою FLEX (Програма обміну майбутніх лідерів). Вона була запроваджена Бюро у справах освіти і культури Державного департаменту США за підтримки Міністерства освіти і науки України. "Ця програма була моєю давньою мрією, я подавався на неї тричі. Під час перших двох спроб навіть не пройшов тестування. Але з третього разу все вийшло", – каже Сергій.

Сергій Мальцев

Сергій Мальцев

Аби потрапити у програму, потрібно пройти тестування у спеціальному тест-центрі, які розташовані у кожному регіоні. Тестування відбувається у три тури. Під час першого потрібно відповісти на тестові питання. Під час наступного – написати есе, яким передбачені розгорнуті відповіді учня про себе, мету навчання тощо. Тих, хто впорався, запрошують на співбесіду. 

Після цього потрібно зібрати всі необхідні документи і можна вирушати. "Перельоти, медичну страховку повністю оплачує програма. З проживанням інша справа – відповідальність за нього бере на себе гостьова родина (хостсім’я), яка приймає учня на цей рік. Такі родини відбираються за конкурсом: фахівці визначають, чи зможуть цій сім’ї надати гідні умови проживання учневі за обміном. Чесно кажучи, мені страшно уявити, скільки грошей програма і моя хостродина витратили на мене. Я жив у доволі великому місті, з населенням 108 тисяч. Більшість флексерів потрапляють до маленьких міст з населення декілька тисяч людей. Дехто навіть жив у селах, де 600 жителів. Отож мені пощастило жити у великому місті Перленд, Техас. Я потрапив в доволі багату родину із власним маєтком. Там все, як у кіно: двоповерховий будинок, власний гараж, подвір'я, басейн", – розповів Сергій.

Техас вразив Сергія продуманістю інфраструктури, а також тим, що американське життя дійсно не можливе без автівки. "У прибережному Техасі без автівки важко. Транспорт потрібен, щоб дістатися школи, погуляти з друзями. Але мені важко виокремити якісь цікавинки – для мене все, що я бачив, досі нагадує сон", – розповів Сергій.

У США хлопець мав навчатися один академічний рік, на який і розрахована програма. Провчився 9,5 місяця, навчання було перерване ковідом, всіх українців евакуювали зі Штатів. 

Американський вчитель може бути товаришем учневі

У Запоріжжі Сергій навчався у школі з поглибленим вивченням англійською, тому легше зміг адаптуватися до нового мовного оточення. Тим не менш, перші місяць-два були напружені. "Наша система навчання зовсім не схожа на американську. Учні в їхніх школах можуть обирати дисципліни самостійно (варіативність змінюється від штату до штату), але є й обов’язкові предмети. У мене обов’язковою була англійська, математична наука (я обрав статистику), історія (штатів або всесвітня). Класи формуються навколо начального предмету. Тобто на кожному уроці можуть бути різні однокласник. Адже кожен обирає додаткові предмети. Наприклад, мій сусід, який вивчав зі мною англійську, міг не бути зі мною на танцях, адже він їм не навчається", – розповідає школяр.

Поза навчанням в американській школі життя теж вирує, але потрапити  до спортивних, наукових гуртків і шкільних клубів дуже важко через велику конкуренцію. Сергій зізнався, що не зміг долучитися до жодного з гуртків.  Утім, існує чимало цікавих загальношкільних заходів і традицій. Серед них – тематичні тижні, під час яких учні одягаються за певною темою. Наприклад, blackout (день чорного вбрання), pinkout (день рожевого), день піжами. Проводять різні фестивалі, зустрічі випускників, бали та спортивні ігри.

Із новими друзями у Перленді

Із новими друзями у Перленді

Загалом в американських школах дотримуються певного дрескоду. Кольоровий одяг дозволений, якщо він однотонний, хлопці мають бути поголені, є інші правила. Послаблення дозволяються під час згаданих тематичних днів, а також на Хеловін та Різдво.

Сергій відзначив різницю у стосунках учень – вчитель, вчитель – батьки учня в США та Україні. "У США інше ставлення до вчителів, який може бути другом учневі, адже вони на одному рівні. Вчитель робить свою роботу – викладає аудиторії свій предмет, а учень навчається. Невдачу учня в Штатах розглядають як невдачу учня, а не невдачу вчителя. У нас до вчителів ставляться так, наче вони щось винні учням і їхнім батькам. На мою думку, так не має бути", – каже Сергій.

"Цей рік буде підштовхувати до нового все моє наступне життя"

Навчання в США було для Сергія певним випробуванням та викликом, але він геть не шкодує. "Я не бачу мінусів подібного досвіду, я змінився на краще. Звісно, протягом року в США у мене і в кожного, хто пішов на цей крок, було багато проблем: знайти друзів, звикнути до мови, контролювати своє життя, щоб не навантажувати ним своїх хостбатьків і братів та багато іншого. Той рік був нелегким, але неповторним і важливим для мене. Я запам'ятаю його на все життя. Я отримав досвід дорослого життя, мій світогляд розширився. У будь-якому разі, цей рік буде переслідувати або підштовхувати до нового все моє наступне життя. Від мене залежить, чи використаю я цей досвід", – підсумував Сергій.

Сергій та його хостбрат Лукас у Х’юстоні

Із новими друзями у Перленді

Як потрапити до програми Erasmus+

Запорізька школярка Іванна Колеснік до початку карантину встигла взяти участь у кількох програмах Erasmus+ – проекті Європейського Союзу. Це – не повноцінне навчання у школі, а скоріше – короткотермінові курси за певними напрямками. Перший проєкт, в якому взяла участь Іванна, був присвячений захисту екології. "Основний нахил проєкту – за допомогою мистецтва (відео, танцю, аудіо) вказувати на проблему та показувати, в який спосіб можна її розв’язати. Це називається артивізм. Інший проєкт був присвячений захисту прав людини. Кожна програма встановлює межі перебування в країні. За першою програмою я була за кордоном 1,5 тижня, за другою – 2,5 тижня", – розповідає дівчина.

 Іванна Колеснік

Іванна Колеснік

Для того, аби потрапити в програму Erasmus, потрібно відповідати її критеріям – насамперед, цікавитися та займатися певними напрямками. Учаснику має бути від 16 років, оскільки в цьому віці можна виїжджати за кордон без дозволу батьків. У програмі може брати участь одна людина, певна група людей, учні класів за якимось напрямком. 

Обов’язково потрібно заповнити заявку: звідки кандидат, його національність, які мови знає та на якому рівні. Також потрібно написати мотиваційний лист, чому для претендента важлива участь саме у цій програмі. У мотиваційному листі, за словами Іванни, важливо не занижувати та не переоцінювати свої можливості. За мотиваційним листом комісія й обирає учасників.

Програма не надає вибору країни, географія визначається темою програми. "У межах двох програм я побувала в Боснії і Герцеговині та Румунії. Завдяки тому, що свій маршрут я складала самостійно, то змогла відвідати ще Німеччину, Молдову та Угорщину. Мені хотілося побачити, як влаштовані інші країни та чому їх вважають кращими за нашу", – розповідає Іванна.

Без знання іноземної мови у подібних програмах, за словами школярки, буде важко. Але це необов’язково має бути мова країни, в якій відбувається навчання. "Коли я їхала, я не знала мову країни. Знала тільки англійську, але з людьми можна було якось комунікувати. Не скажу, що там, де я була, багато людей знають англійську. Наприклад, в кількох країнах мені траплялися люди, які взагалі не розуміли, що я їм говорю. Але в рамках програми ми спілкувалися англійською. Ми жили в готелях, але частково були ізольовані від місцевих жителів, позаяк готелі розташовувалися на околицях міст. Іноді виїжджали в місто", – каже дівчина.

За перельоти та проживання сплачує програма, але спочатку потрібно за все заплатити самостійно – кошти повертають після. У деяких випадках гроші за квитки не повертаються повністю, лише 80-90% від вартості.

Підлітки, які поїхали на навчання за кордон, не застраховані від різноманітних непередбачуваних ситуацій: загубився, захворів, запізнився на урок. Такі ситуації на чужині сприймаються, за словами Іванни, зовсім не так, як вдома. Тому дівчина не радить такі програми надто емоційним одноліткам. "Якщо людина морально до цього не готова, вона запальна або розгублюється, це не кращий варіант. Не раджу їхати дуже емоційним людям, які прив’язуються до інших. Певний час ви будете мешкати з ровесниками, постійно перебувати разом, це настільки зближує, що потім важко роз’їхатися", – розповідає запорізька школярка.

Іванна також радить уважно читати умови програми, аби не потрапити в халепу, яка, наприклад, сталася з нею у місті Тузла в Боснії та Герцеговині. "У програмі було вказано, що їжа буде веганською, оскільки програма екологічна. Я упустила цей  момент, бо не дочитала усі нюанси, оскільки там був опис програми аж на цілих 23 аркушах. Коли приїхала, то зрозуміла, що їсти майже немає чого. Я привезла з собою сало, цукерки (для представлення своєї країни) і люди були шоковані", – згадує Іванна.

Деякі програми просять благодійний внесок у 20 доларів. Або після поїздки можуть попросити певний фідбек. Наприклад, провести тренінг, захід або щось зробити у своєму місті.

Інтерактив та багато практики

Підхід до навчання в тих європейських країнах, де була Іванна, інший, ніж в Україні. Найбільше уваги приділяють інтерактиву та практичному застосуванню отриманих навичок. "Практика у нас була ширшою за теорію. Під час практики можна зрозуміти, чого тобі не вистачає та зробити акцент під час навчання саме на цьому. Спочатку у нас були лекції, інтерактив та ігри. Була і культурна програма. Це все відбувається у цікавій формі. Ніхто нікого не змушував йти на заняття. Якщо ти відчував себе погано, міг не йти на лекцію. Ніхто за цим не стежив. Попри таку свободу дій, зазвичай всі приходили на заняття та висиджували до кінця", – говорить школярка.

Школярі у Румунії грають у футбол

Школярі у Румунії грають у футбол 

Іванна впевнена, що більше інтерактиву та практики не були б зайвими в українських школах. Дівчина також вважає, що вітчизняним школам не вистачає варіативності. "Якщо дитині не цікава певна тема, то не потрібно її змушувати це вчити. Чудово було б, якби ми мали змогу самі обирати предмети та кількість, яку кожен хоче вивчати. Так само, щоб ми самі складали навчальний графік. Це дуже зручно. Коли ти розумієш, що сам обрав предмети, починаєш відповідальніше ставитися", – поділилася Іванна. 

Наприкінці навчального дня учасники програми влаштовували національні вечори: брали національний одяг, якусь атрибутику (про це попереджали заздалегідь) або щось смачне. Школярі з України готували вареники і всіх пригощали.

В рамках фестивалю потрібно було зробити костюми з підручних матеріалів

Для фестиваля робили костюми з підручних матеріалів

У європейських містах Іванну найбільше вразили чистота на вулицях, чисте повітря та загалом увага до збереження навколишнього середовища. "У них заохочуються різни екоштуки. Якщо ти заходиш до кофейні зі своєю чашкою, то напій тобі продадуть дешевше, також на картку зарахують бонуси. Це дуже гарне заохочення для збереження нашої планети", – каже Іванна.

Здивувало ж дівчину ціноутворення в магазинах. "У деяких магазинах є податок, який на касі додають до ціни твого товару. Це дуже збиває. Оскільки ти бачиш одну ціну, а сплачуєш іншу. Ми звикли, що в Україні ти платиш ту суму, яку бачиш", – розповіла дівчина. 

У Румунії учасники програми йдуть до театру

У Румунії учасники програми зібралися до театру 

"Ніколи не потрібно боятися помилитися"

Іванна впевнена, що навчання за кордоном зробило її більш самостійною. Дівчина сама розраховувала фінанси і маршрути, купувала квитки, тож каже: зрозуміла, що несе відповідальність за своє життя. "Головне, що я зрозуміла, – ніколи не треба панікувати. Були випадки, коли я загубилася вночі з розрядженим телефоном на шляху в аеропорт. Це загартувало мене. Попри мовний бар’єр, з будь-якою людиною можна знайти спільну мову. Ніколи не потрібно боятися помилитися. У Європі до помилок і провалів зовсім інше ставлення. Ніхто на цьому не зациклюватиметься і не глузуватиме з тебе. Навіть коли ти плутаєш слова та говориш нісенітниці, навіть якщо падаєш зі стільця посеред лекції", – каже дівчина.

Перебування в країнах Європи відкрило перед Іванною інший світ, інших людей і дозволило поглянути на Україну зі сторони, поміркувати над тим, що змінювати, що перейняти у сусідів.  "В інших країнах є прекрасні люди. Я дуже багато чула, що закордоном до українців погано ставляться, а до українок – ще гірше. Але, на моє здивування, у кожній країні були люди, які адекватно до мене ставилися і допомагали. Кожного разу, коли я питала дорогу, кожен намагався зрозуміти мене і провести в потрібне місце, навіть якщо ці люди не говорили англійською.

Обов’язково потрібно щось пробувати. Коли я заповнювала заявки на участь у програмі, не вірила в те, що пройду, адже в світі повно людей кращих, розумніших за мене. Я просто сподівалася, що станеться диво. І два рази, які я заповнила заявки, сталися неймовірні повороти подій", – підсумувала Іванна.

Читайте також

Всі шляхи ведуть до Риму: Як вирушити в бюджетну подорож з Запоріжжя до Італії

Артисти, IT-шники, винороби: Ким запоріжці працюють за кордоном

Європейський вікенд: Як пірнути у нічне життя Будапешта за 100 євро

Всі новини Запоріжжя сьогодні читайте на Depo.Запоріжжя

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"