Як українські десантники на фронті весілля грають (ФОТО, ВІДЕО)

Вона хотіла все, як "у нормальних дівчат": гарну весільну сукню, шикарний ресторан та купу гостей. Проте бойові побратими вирішили: так не цікаво – одружитися на "гражданці" може кожен, а справити весілля по-фронтовому – то вже оригінально й незабутньо. "Мурка" погодилася.

Портал Depo.Запоріжжя відшукав неймовірну пару, яка пройшла крізь багато випробувань, проте завдяки долі лишилася разом. Наразі вони обидва воюють в одній з найгарячіших точок Донбасу – Мар'їнці. Там же і взяли шлюб.

Зараз Наталі "Мурці" (саме такий позивний дали її бойові побратими) – 21 рік. Її вже законному чоловікові Паші – 28. Вона родом з Чернігівської області, він – з Вінниці. Обидва медики. Познайомились у Житомирі, коли проходили "учєбку". Наталя зізнається: як тільки побачила Павла, відразу ж закохалася.

"Він жив в одній палатці з моїм земляком. Я зайшла до них привітатися, побачила Пашу, посміхнулася йому і відразу ж вийшла", - згадує дівчина.

А потім майбутній десантниці видали берці на кілька розмірів більше, аніж їй потрібні. Побратими заспокоїли: аби не натирали та не ковзали на нозі, треба вирізати устілки.
"Я, мабуть, з півгодини промучилась, поки вирізала одну устілку. А потім думаю: нащо ж мені такі страждання, якщо є хлопці. Пішла до них, а там Паша. Він справився з завданням за п’ять хвилин – вирізав мені другу устілку. Так і почали спілкуватися. На шикування разом ходили, разом вчилися розбирати і збирати автомати. Паша навіть носив мій автомат на стрільби та назад. Це на перший погляд він легкий, а так – спробуй поноси", - сміється "Мурка".

А потім був розподіл по військових частинах. Їх кілька разів намагалися розлучити, проте закохані просилися у командирів і врешті решт опинилися в одному підрозділі: 3-ому батальйоні "Фенікс" 79-ої десантно-штурмової бригади ЗСУ.

"Коли був розподіл Пашу забрали до 9-ої роти, а мене – до іншої. Я підійшла до офіцера, який зачитував списки, і сказала, що без нього не піду, буду лише в одній роті з Пашею. Тоді цей офіцер кивнув на іншого і каже: "Йди он до нього і просися, якщо дозволить – переведемо". Я ж і пішла, пояснила ситуацію і офіцер дав наказ перевести мене в роту до Паші. Лише згодом я дізналася, що то був наш комбат", - розказує дівчина.

Наразі вони так і служать вдвох у "Феніксі": вона – санінструктор, Павло – навідник.
Коли наші десантники стояли на блокпосту під Волновахою, Паша подарував Наталі срібний набір: ланцюжок та колечко, а вже за місяць освідчився їй та подарував золоту обручку.

"Ми чекали відпустки і хотіли одружитися на "гражданці", як всі нормальні люди. Проте "Барс" (побратим закоханих – авт.) вирішив, що не слід чекати так довго. До того ж, це не цікаво – зіграти звичайне весілля може кожен, а от одружитися на передовій – то вже оригінально", - згадує дівчина. Наталя і Паша подумали і погодились з товаришем.

Враховуючи те, що в Мар'їнці немає РАГСу (приміщення знищено через обстріли), вирішили їхати до Курахового. Там десантникам спочатку відмовили, проте за тиждень, протягом якого бійці "штурмували" співробітників установи, там все ж погодились розписати "укропів".

Спочатку бійці вирішили влаштувати нареченим справжнє свято і навіть хотіли покатати їх на весільному БТРі – перефарбувати бойову машину у білий колір. Проте, через постійні бойові дії командири не дозволили цього зробити.

Тим не менш, весілля відбулося за усіма традиціями: у весільному салоні в Кураховому нареченій зробили святкову зачіску і макіяж, Павло купив весільний букет, а побратими вітали молодят букетами троянд і символічним банкетом. І хоча у "Мурки" не було розкішної весільної сукні (вона виходила заміж у камуфляжі, тільняшці та берцях), все ж таки дівчина відчула себе справжньою нареченою.

За традицією навіть весільний букет кидали. От, правда, цю функцію взяв на себе новоспечений чоловік – бо дівчат на весіллі не було. Тож квіти кидали в коло хлопців. Неймовірно, але букет спіймав боєць за позивним "Пчола" – один з двох неодружених бійців, які претендували на весільний атрибут.

"Дуже хочеться, аби війна скоріше закінчилася, ми повернулися додому і жили б у спокої і мирі, як нормально сім'я. Ну, а поки що нам лишається зоставатися на бойових позиціях та воювати за Україну. Головне, що ми - разом", - каже десантниця "Мурка".