Архіви КДБ: Як у Запоріжжі секретар райкому подався у "сини лейтенанта Шмідта"

Пан Хлєстаков, як відомо, вдавав із себе ревізора, пани Балаганов, Паніковський і Бендер, що лише одного разу примкнув до них "із капризу митця", – синів учасника революції 1905-го року Шмідта. Часи змінюються – люди лишаються незмінними: і наприкінці 1940-х дехто Лазарюк, колишній комуніст, ґвалтівник і хабарник, влаштував собі комфортне життя, прикидаючись партійним діячем, інвалідом і героєм минулої війни. З такою легендою він отримував путівки до санаторіїв, грошову допомогу й інші радянські "пряники". Історія, що була б гідна пера Ільфа з Петровим або навіть Гоголя, дійшла до порталу Depo.Запоріжжя у сухому викладенні чекістських протоколів.

Продукт системи

Радянська система з самого початку трималася на брехні й підлості. І хто б там що не казав, а корупція, особливо партійна, пишним цвітом квітла за часів "міцного управлінця" Сталіна. Тож не дивно, що хитромудрі більшовички, які знали систему з середини, користалися її пільгами навіть після того, як опинялися за бортом. Саме про один із таких випадків, що мав місце у Запоріжжі, інформувало МДБ у своєму спеціальному повідомленні ЦК КП(б)У від 5 жовтня 1949 року.

Отже, "чекістами" були отримані дані, що в Запоріжжі в готелі "Південний" проживає дехто Лазарюк, який називає себе інструктором ЦК ВКП(б). З Москви до Запоріжжя він приїхав начебто у службове відрядження до обласного комітету компартії.

Спецслужба фіксувала, під час проживання у готелі Лазарюк вдень нікуди не виходив, а ввечері його номер відвідували невідомі жінки, з якими він влаштовував пиятики. У бесідах із співробітниками готелю чоловік розповідав "бувальщини", зокрема, про те, що за дорученням ЦК КП(б)У нібито виїжджав до Одеси, де заарештував секретаря обкому КП(б)У, начальника Управління МВС та начальника Управління міліції.

Ґвалтівник і хабарник

МДБ почало перевірку і встановило деякі вельми цікаві епізоди з життя Лазарюка. З’ясувалося, що чоловік після демобілізації з армії у 1946 році дійсно був доволі високопоставленим партійним функціонером. Працював 2-м секретарем Новоград-Волинського райкому компартії Житомирської області, потім – 2-м секретарем Львівського сільського райкому КП(б)У й інструктором воєнного відділу Львівського обкому партії. Але за хабарництво і аморальну поведінку у серпні 1946 року Лазарюк був виключений з партії та звільнений з роботи.

У вересні того ж року його було засуджено Львівським обласним судом до трьох років позбавлення волі за зґвалтування домашньої робітниці. Але до ґвалтівників радянська система ставилася поблажливо, тож невдовзі Лазарюка достроково звільнили з заміною покарання на умовний термін із дворічним випробувальним терміном.

"Інвалід" війни

Після звільнення з-під варти колишній партсекретар придбав документи інваліда війни 1 групи, на основі яких забезпечив себе пенсією у 996 рублів на місяць. Це була непогана сума, але вона явно не влаштовувала Лазарюка. Тож він вирушив у мандри країною. У містах, до яких потрапляв, "інвалід"  чітко за схемою дітей лейтенанта Шмідта відправлявся до керівників різноманітних державних закладів, у яких клянчив гроші. І, варто зазначити, вельми успішно.

Як встановили в МДБ, лише протягом 1948-1949 років Лазарюк, як інвалід війни, отримав грошову допомогу від начальника "Дніпробуду" Логвінова у сумі 900 рублів, від одного з керівників тресту "Запоріжбуд" Баранова – 500 рублів, в обласній лікарні – 240 рублів. Окрім того, були ще обласний й міський відділи соціального забезпечення, де він розжився 540 рублями. У штабі ж Київського Військового Округу Лазарюк за рахунок тресту "Запоріжбуд" отримав путівку в санаторій вартістю 1350 рублів.

Під час своїх візитів до установ Лазарюк, природно, не обходився без зовнішнього антуражу: носив планки шести  орденів й медалей СРСР, якими, звісно, його ніколи не нагороджували.

Хто ще повірив аферистові

На підставі зібраних матеріалів "чекісти" наприкінці 1949 року заарештували громадянина Лазарюка, "1914 року народження, уродженця Мінської області, українця, з середньою освітою, колишнього члена ВКП(б), який служив у Червоній армії з 1939 по 1945 роки, був демобілізований через поранення у званні майора, на момент арешту – без певних занять".

Під час обшуку у колишнього комуніста знайшли кілька заяв на ім’я посадових осіб Запоріжжя, Дніпропетровська, Києва й інших міст про надання грошової допомоги як інваліду війни, а також акт обстеження матеріально-побутового стану, який провів офіцер Запорізького міськвійськкомату старший лейтенант Русов. В акті було зазначено, що Лазарюк постійно проживає у Запоріжжі та має на утриманні сім’ю з трьох осіб, яка перебуває у важкому матеріальному стані. Хоча у Запоріжжі той перебував "на гастролях", сім'ї та дітей не мав, та й, на відміну від більшості запоріжців, мав дуже непоганий матеріальний стан.   

На акті, однак, містився висновок Запорізького міського військового комісара Героя Радянського Союзу полковника Сухорукова про видачу Лазарюку одноразової допомоги. З’ясувалося, що ніхто обстеженням матеріально-побутового стану афериста не переймався – акт у військкоматі був складений з його слів. Добре обізнаний у тому, як діє система, Лазарюк, вочевидь, навіть не сумнівався, що так і буде. 

На тому гастролі товариша Лазарюка завершилися, далі за нього взялася Запорізька обласна прокуратура. Але це вже зовсім інша історія.

Читайте також

Як пиятики та невігластво просували запорізьких "чекістів" по службі

Як на Запоріжжі німецький агент у радянській міліції працював

Як кохання запорізької медсестри потрапило в лабети "Перегною"