Як на Запоріжжі скіфи з амазонками кохалися

Слово "амазонка", ймовірно, походить від іранського "ha-mazan" – "жінка-воїн" або від "a-masso" – "недоторкана" (для чоловіків). Ще за одним, грецьким тлумаченням – "безгруда". Втім, етимологія назви досі остаточно нез’ясована. Так само, як невідомо, звідки це плем’я войовничих вершниць походить: з яких країв вони прибули в Царську скіфію, яка, зокрема, була розташована на території сучасної Запорізької області.

Дослідники намагалися це з’ясувати, починаючи із середніх віків, коли поширилися легенди про амазонок. Царство жінок-воїнів шукали повсюди на Землі. Навіть, коли відкривали Америку, річку назвали Амазонкою. А таємниця, ймовірно, причаїлася все ж таки на Запоріжжі. Принаймні, журналісти Depo.Запоріжжя на власні очі побачили артефакт, що залишили по собі жінки, які першими в історії людства не стали ставити знак рівності між статтю і гендером.

За слідами амазонок

У краєзнавчому музеї Запоріжжя є кілька артефактів, що свідчать про перебування на території сучасної Запорізької області жінок-войовниць. Усі вони - зі скіфського ґрунтового могильника, що в районі місцевого села Скельки. Постійно відкритим для відвідувачів музею є лише намисто, інші речі зберігаються у музейному сховищі. Розміщене намисто на стенді поруч зі скіфськими жіночими речами: головним убором, люстерком, гребенем тощо. У тому, що воно належало жінці зі зброєю, немає жодних сумнівів, адже саме останки такої жінки знайшли в могильнику разом з намистом.

Намисто амазонки

Цей скіфський грунтовий могильник IV-III століть до нашої ери почав досліджувати ще у 1957 році відомий запорізький краєзнавець, археолог-розвідник Олександр Бодянський. Можна припустити, що на археологів на цих теренах чекала б безліч відкриттів, зокрема, і в тому, що стосується, амазонок, але після будівництва Каховської ГЕС штучне море затопило частину території, де, скоріше за все, й мешкали амазонки. Тож навіть для Бодянського там мало чого залишилося, а після нього жодних розкопок взагалі не проводили.

"Після Бодянського там ніхто не копав. Могильник руйнувався водами Каховського водосховища. Важко уявити, яку кількість поховань змило зсувами. У 1993 році наш музей організував туди експедицію. Дослідження тривали одинадцять років. Я розкопала 54 поховання", - каже завідувачка відділу історії краю Запорізького обласного краєзнавчого музею Зоя Попандопуло (докладніше про цю експедицію можна дізнатися з нещодавно виданої монографії "Скіфський ґрунтовий могильник Скельки", - Ред.).

За припущеннями дослідниці, жінки зі зброєю могли брати участь у допоміжних військах, захищати свої поселення або полювати. "Коли з поселення уходили всі чоловіки, жінки озброювалися, бо мусили захищати свої маєтки від надокучливих кочових сусідів. Також вони були мисливцями", - вважає археолог.

Чи справді вони видаляли собі грудь, щоб було зручніше стріляти, сьогодні за тими останками, що знаходять, ні довести, ні спростувати не можна. "За історією минулого, у багатьох народів Африки та Азії жінки часто були в охороні царів, воєнних начальників тощо. Те, що пишуть, що вони видаляли собі праву грудь – як ми це доведемо?", – каже дослідниця. Проте можна з упевненістю стверджувати, що чоловіконенависницями хоробрі жінки не були.

Родини були навіть у жінок-войовниць

Можливо, це не сподобається сучасним феміністкам і чайлд-фрі, але амазонки не гребували родиною і дітьми. У могильниках, що розкопали запорізькі археологи, разом захороненні і жінки зі зброєю, і чоловіки, і діти. Отже, дослідники впевнені, що ці жінки не весь час скакали на конях. У них були свої оселі і родини. А у військові походи переважно йшли ті з них, хто був вільний від домашніх турбот – тобто в кого не було дітей.

Берег у селі Скельки, де відбувалися археологічні дослідження 

У могильнику біля Скельок були віднайдені чотири сімейні усипальниці, а здебільшого – поховання типу катакомб. Їх відкривали, щоб покласти туди небіжчика, при цьому попередній кістяк відсували у бік, під стінку. Тож дослідники не беруться стверджувати, що жінки-воїни мешкали окремо від чоловіків, адже жодних фактичних даних про це немає. А ось у тому, що амазонки могли носити чоловічий одяг, археологи майже не сумніваються. "Вони одягалися, як і всі жінки скіфів. Одяг не зберігся. Важко сказати, були вони у штанях чи у платті, але коли жінка сідає на коня, вона мусить вдягти штани", – запевняє археолог.

При цьому прикрасами амазонки не гребували, адже такі речі мали не естетичне, а ритуальне значення. "Ці жінки носили прикраси і на шиї, і на руках. Залежно від свого соціального статусу. Жінки-воїни були самодостатні і заможні. Прикраси виготовляли греки і "продавали" скіфам, кажучи сучасною мовою, бартером, тобто обмінювали. А запропонувати грекам щось для обміну могла собі дозволити лише заможна людина", - стверджує Попандопуло.

Кохання при повному Місяці

За прадавніми переказами, у запорозькі степи амазонки прийшли морем. Геродот у четвертій книзі своєї "Історії" оповідає, як елліни перемогли войовничих вершниць у битві при Фермодонті, а захоплених полонянок вивезли з собою – "на трьох кораблях було стільки амазонок, скільки могли взяти в полон". Проте войовничі панночки повбивали еллінів.

Битва греків з амазонками

Управляти вітрилами вони не змогли, бо не знали як, тож безпорадно бовталися морями, поки вітер та хвилі не винесли кораблі до берегів Меотійського озера, у бухту Кремни. Нині це гавань на Азовському морі поблизу села Ботієве Приазовського району Запорізької області. Тут археологи віднайшли скіфське поселення тих часів, тобто VII-III століть до нашої ери. Від придніпровських Скельок, де були знайдені фактичні сліди перебування амазонок, приазовське Ботієве відділяє відстань лише у п’ятдесят кілометрів.

Отже, у бухті Кремни войовничі вершниці вийшли на берег, але щоб почуватися у безпеці, їм були потрібні коні. Відбити їх у скіфів не вдалось – хлопці дали належну відсіч. Проте коли побачили, що билися з жінками, одразу закохалися у них. Ті відповіли навзаєм, а побравшись, подружжя скіфів та амазонок залишили територію Царської Скіфії, і поселилися на землях за річкою  Танаїс – сучасним Доном.

Барельєф у Запорізькому краєзнавчому музеї. Скіфське кочовище. Автори: С. Каніщев, А. Яремко

Повернулися на землі своїх пращурів через деякий час вже діти скіфів та амазонок, які себе називали роксоланами. Матері дітей царських скіфів – царські матері, або цар-мати – савромати, як і їхні пращурки, вміли припікати собі грудь, щоб та з віком не збільшувалася, а її сила "входила" у правицю та плече, і було зручно стріляти з лука. Хлопчиків, як стверджував Геродот, вони не вбивали. За гіпотезою запорізького краєзнавця Володимира Шовкуна, за давнім звичаєм, роксолани кохалися після весняного рівнодення на повний Місяць, тож діти народжувалися у них у листопаді-грудні. Ті з немовлят, що виживали у холодну пору року, ставали воїнами – захисниками свого краю. Приміром, у війні з персами під орудою “царя всіх царів” Дарія, який завоював весь світ, амазонки були союзниками скіфів, і у 512 році до нашої ери разом перемогли загарбника. А уже в "нашій ері" амазонок – савроматів – в деяких сусідніх країнах стали називати сарматами, і аж до часів Речі Посполитої край запорозьких козаків – "благородних дикунів" – йменували Сарматією, а територію, зокрема, нинішньої Запорізької області – Роксоланією. Тож і сьогодні шукати амазонок треба саме на Запоріжжі, адже в жилах сучасних мешканців і мешканок цього краю тече благородна кров жінок, які однаково добре могли і битися, і кохатися.