Як МДБ у Запоріжжі "розробляв" іноземні зв'язки колишнього троцькіста

Щонайменше двох "зайців" намагалися впіймати запорізькі чекісти в рамках однієї справи: викрити у шпигунстві місцевого екс-троцькіста та впіймати "на живця" втікача з СРСР.

Чергове дослідження порталу Depo.Запоріжжя, як завжди, ґрунтується на матеріалах з архівів КДБ. Цього разу - на направленому до Москви у січні 1951 року спецповідомленні стосовно колишнього троцькіста Архипа Аршиннікова. У полі зору чекістів він перебував не перший рік через свої політичні погляди, однак, на початку 1950-х йому почали "шити" нову справу - тепер пов'язану, крім іншого, з його іноземними зв'язками.

На уродженця Одеської області, росіянина 1895 року народження Архипа Аршиннікова, що працював завскладом на запорізькому заводі "Комунар", було відкрито так звану справу-формуляр. Портал Depo.Запоріжжя вже згадував про такі. Справою-формуляром називалася справа оперативного обліку, що заводили на окрему особу, яку підозрювали в проведенні підривної діяльності проти СРСР. Для формуляра по Аршиннікову чекісти "нарили" чимало цікавого.

Аршинніков був членом ВКП(б) з 1917 року. У 1926-1928-му підтримував зв'язки з троцькістом Ельцнером і був одним з організаторів страйку на "Комунарі" - тоді відбувся виключенням з партії.

У 1936-му, під час полювання на колишніх троцькістів, за нього взялися всерйоз - Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила його за антирадянську троцькістську агітацію до трьох років виправно-трудових таборів. Після завершення терміну - 1939 року - Аршинніков повернувся до Запоріжжя. Тут залишався і під час окупації. Не бідував. У нього на квартирі проживали німецькі офіцери, уся сім'я Аршиннікова отримувала німецькі пайки, а 18-річна донька Валентина працювала перекладачем на біржі праці і кохалася з німцем.

До того ж Аршинніков підтримував близькі зв'язки з братом своєї дружини Миколою Мінаєвим, теж колишнім троцькістом, виключеним через це з партії. У 1942 році Мінаєв добровільно виїхав до Німеччини, але невдовзі повернувся до Запоріжжя і був призначений німцями на роботу в СД, потім обійняв посаду начальника поліції Великобілозерського району Запорізької області.

Не дивно, що зустрічатися з радянською владою ані родині Аршиннікових, ані Мінаєву не хотілося, тож незадовго до звільнення Запоріжжя вони виїхали до Німеччини. Утім, не всім з них пощастило: 1945-го Аршиннікових повернули на батьківщину за репатріацією. Однак доньці Валентині вдалося залишитися в американській зоні окупації Німеччини, де вона одружилася з німцем Германом Арнольдом та оселилася у місті Обершельд. Брат дружини Аршиннікова зміг виїхати з Німеччини до Аргентини. І з донькою, і з шурином Аршиннікову вдалося встановити та підтримувати письмовий зв'язок.

Під час "розробки" екс-троцькіста співробітники МДБ встановили, що доньку він розшукав завдяки військовополоненому німцю Людвігу Кепляйну, що працював на заводі "Комунар", а потім повернувся до Німеччини. Ця інформація підштовхнула чекістів до комбінації з введенням "у гру" агента "Маляра", який нібито шукає у Німеччині "брата", що виїхав під час війни і вирішив не повертатися до СРСР. "Маляра" забезпечили листом німецькою, нібито отриманим від колишнього військовополоненого, що повернувся з Запоріжжя до Німеччини. В листі той звітував про пошуки "брата", а також переказував вітання Аршиннікову від Людвіга Кепляйна, ніби на прохання останнього.

З цим листом "Маляр" відправився в гості до колишнього троцькіста, і той, кажучи сучасною мовою, "повівся". Почитав листа, згадав Людвіга, розповів агенту про історію їхнього знайомства та допомогу Кепляйна у розшуку доньки. А ще й пообіцяв "Маляру" через доньку допомогти розшукати "брата". Отже комбінація чекістів виявилася блискучою, агент миттєво встановив з Аршинніковим довірливі стосунки.

Далі чекістам лишалося лише фіксувати те, що переповідав агент після бесід з Аршинніковим. А той був із "Маляром" відвертим. Розповідав про свій арешт за троцькізм та життя при німцях. Позитивно висловлювався про Троцького, Зинов'єва, Камєнєва, які були оголошені у СРСР "ворогами народу". Схвально відгукувався і про лідера Югославії Йосипа Броза Тіто, що з 1948 року був оголошений в СРСР "зрадником". Коментував радіопередачі "Голосу Америки" та "Бі-бі-сі", підтримував дії Америки у Кореї тощо.

У процесі подальшої "розробки" МДБ вдалося отримати інформацію про шурина Аршиннікова Мінаєва, що мешкав в Аргентині. Донька Валентина переслала батьку листа від нього. Той писав, що має намір найближчим часом побачитися із своїми рідними у Запоріжжі.

Враховуючи тісну співпрацю Мінаєва з німцями під час окупації, роботу в СД і поліції, для чекістів він був "жирною рибою". Співробітники МДБ швидко встановили, що у Запоріжжі у втікача мешкають сестра Матрона Мінаєва й племінниця Елла Шишкіна, батьки якої під час окупації виїхали до Німеччини і проживали у американській зоні окупації. Шишкіна підтримувала листування з батьками через доньку Аршиннікова й через неї також намагалася встановити зв'язки ще з одним родичем – дядьком (дехто Браун), який проживав у Канаді.

Щодо Аршиннікова, то було встановлено, що він та його дружина підтримують зв'язки не лише з донькою, а і з широким колом родичів-"неповерненців", зокрема, Ніною Мінаєвою, яка проживала у місті Барі в Італії та племінницею, що проживала в Австрії.

Отже, станом на 1951 рік, коли запорізькі чекісти відправили до Москви спецповідомлення про "розробку" колишнього троцькіста, робота на Запоріжжі кипіла у двох напрямках. МДБ готувався гідно зустріти Мінаєва, якщо той все ж таки ризикне приїхати до СРСР. Та "розробляло" Аршиннікова, крім іншого, у напрямку зв'язків із американською розвідкою.

На жаль, на цьому сліди цією чекістської операції на Запоріжжі губляться. Подальша доля її фігурантів невідома.