Вулиця Героя: Як запорізький майданівець після смерті переміг "русский мир"

Дві вулиці у Запоріжжі названі на честь Героїв Небесної Сотні, чиї життя пов’язані з містом, – Сергія Синенка та Василя Сергієнка. Один був приватним підприємцем, інший – журналістом і поетом. Обидва загинули за межами Майдану: Синенко був живцем спалений в автівці поблизу села Червоний Яр Запорізької області 13 лютого. Сергієнко – викрадений із квартири в Корсунь-Шевченківському на Черкащині й закатований до смерті 4 квітня. Обидва злочини досі повністю не розкриті. Відповідальність за смерть Синенка взяло на себе терористичне угрупування "Привиди Севастополя". У справі Сергієнка є обвинувачуваний – Вадим Мельник, який у 2014 році був начальником охорони нардепа Геннадія Бобова, але суди у справі далекі до завершення.

Увічнення в Запоріжжі пам’яті Сергієнка відбулося спокійно, на честь журналіста й поета була перейменована вулиця Задніпровська у Хортицькому районі міста. З увічненням пам’яті Синенка вийшло по-іншому. Майже чотири роки тривали суди, в яких відомий у Запоріжжі любитель "русского мира" Андрій Іванов намагався оскаржити перейменування на честь Героя Небесної сотні вулиці Кремлівської у Дніпровському районі. Про те, чим дошкуляла Іванову нова назва вулиці та як її захищали, Depo.Запоріжжя розмовляє з ініціаторами перейменування – учасниками Майдану, представниками громадської організації "Волонтерський центр Запоріжжя" Костянтином Денисовим і Валерієм Матченком.  

Ініціатори перейменування Костянтин Денисов і Валерій Матченко         

Як і коли з’явилася ідея перейменування Кремлівської на вулицю Сергія Синенка?

Костянтин Денисов: У 2015 році ухвалили Закон про декомунізацію (Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки, – ред.) і розпочалося перейменування вулиць у Запоріжжі. Частину вулиць міська рада перейменувала на сесії 19 лютого 2016 року, частина вулиць залишилася. Ось тоді Валерій Матченко, який давно знає Петра Синенка (батька Сергія Синенка, – ред.), Сергія знав, нас зібрав із пропозицією увічнити пам'ять Сергія в Запоріжжі. З'явилася ідея перейменувати вулицю. Але не аби яку, а саме Кремлівську. Бо, по-перше, Сергій на ній жив, а по-друге, тому що ця назва вулиці напряму асоціюється з "русским миром". На той момент повноваження щодо перейменувань згідно з законом про декомунізацію вже перейшли від органів місцевого самоврядування до обласних державних адміністрацій. Запорізька ОДА до 5 квітня 2016 року приймала пропозиції. Ми в передостанній день, 4 квітня, подали листа від громадської організації "Волонтерський центр Запоріжжя" про те, що ми пропонуємо вулицю Кремлівську перейменувати на Синенка. Варто зазначити, що міська рада також проводила опитування щодо перейменування Кремлівської й одним із варіантів назви була Сергія Синенка.   

Ми, взагалі-то, пропонували назву: "вулиця Героя Небесної сотні Сергія Синенка", але у підсумку залишилася просто "вулиця Сергія Синенка". Її було перейменовано 19 травня 2016 року розпорядженням голови облдержадміністрації.

Валерій Матченко: Я особисто був на комісії з топоніміки в обладміністрації, де це питання розглядали. Хоча потім у судах опоненти намагалися довести, що це питання не розглядалося. 

Коли почалося оскарження перейменування у суді? Чи було це очікуваним?

К. Д: Очікуваним було, тому що у нас є такий товариш Іванов Андрій Валерійович, який на той момент вже почав "качати" тему щодо скасування декомунізації окремих вулиць. Але вперше ми з ним зустрілися у суді на початку 2017 року, тоді відбулося одне з перших засідань Запорізького окружного адміністративного суду у цій справі. Іванов подав декілька позовів, зокрема, вимагав перейменування вулиці Шкільної, яка раніше була Героїв Сталінграда. Окремий позов у нього був саме по вулиці Сергія Синенка, що була Кремлівською.

Чим обґрунтовував?

К. Д: Іванов писав у позовній заяві, що перейменування зачіпає його особисті інтереси, у нього на цій вулиці розташований офіс, тому він нібито зазнав великих страждань через те, що довелося переробляти документи тощо. Суд так не вважав. Тим паче, що в законі про декомунізацію чітко записано, що перереєстрація документів, пов’язана з декомунізацією, здійснюється безкоштовно. Тобто Іванов нічого не платив, навіть якщо дійсно міняв якісь документи.

В. М.: Піар йому був потрібний, більше нічого.

К. Д: Насправді тут декілька моментів. По-перше, це Кремль – скрєпи, сакральність, оце все. Хоча вони в суді нам розповідали, що Кремль це не той Кремль, який у Москві, кремль – це архітектурна композиція. По-друге, Іванов знайшов підтримку у частини жителів вулиці, які заявляли, що їхню думку щодо перейменування ніхто не запитував. Але це неправда, вони теж подавали свої пропозиції, це є у матеріалах судової справи.

Ви виграли суд у Запоріжжі, і станом на 2017 рік здавалося, що вулицю Сергія Синенка залишили нарешті в спокої. Але у жовтні 2019-го стало відомо, що вища судова інстанція постановила повернути справу до суду першої інстанції. Як думаєте, це суд відреагував на "віяння часу"? 

К. Д: Ні, так не думаю. Хоча позиція Верховного суду, куди Іванов звернувся з апеляцією, нам була трошки не зрозуміла. Іванов бив на те, що не було громадських обговорень щодо перейменування вулиці. І Верховний суд постановив скасувати рішення окружного адміністративного суду, яким вимоги Іванова не були задоволені, і повернув справу на повторний розгляд, аби суд першої інстанції дослідив, чи була дотримана процедура громадського обговорення. Однак при декомунізації, коли повноваження щодо перейменування переходять обласній державній адміністрації, її голова не зобов’язаний проводити громадські обговорення. Тобто у зв’язку з цим і розпочалася ця епопея: чи відбувалося громадське обговорення. Іванов каже, що не було обговорення, ми кажемо, що як громадська організація подавали свої пропозиції.

Ви були стороною справи як ініціатори перейменування. Які епізоди суду вам більше за все запам’яталися?

К. Д.: Там кожний момент був дуже яскравим, тому що просто повстав "русский мир" у своєму обличчі. У суд приходили ватні жителі, які розповідали, що Синенко ніякий не герой, що він наркоман, що його вбили за борги, там весь час лунали штампи російської пропаганди: "понаехавшие", "бандеры", "майданутые", "Это все Америка" – повний набір. Досі пам’ятаю, як якась бабуся кричала: "Дайте мені померти на вулиці Кремлівській". А я їй відповів щось на кшталт: "Ви живете на вулиці Героя Небесної сотні. Герої не вмирають, і ви, будь ласка, живіть далі". Іванов нам розповідав якусь маячню незрозумілу. Ми, як мені здається, гідно відповідали, тролили Іванова, висміювали. Порадилися з Валерієм Івановичем (Матченком, – ред.), скинулися грошима і почали підносити Іванову сюрпризи. Спочатку йому ковбасу "Кремлівську" подарували, потім дарували пачку вати: "Андрію, ось символ вашої діяльності". Ну а за підсумком, на останньому засіданні у лютому 2020 року, коли Іванову було остаточно відмовлено у задоволені позову, подарували пачку хріну і сказали: "Хрін тобі, а не русский мир". Але ми намагалися не переходити певні межі.

В. М.: Як би ви бачили, як вони (прихильники Іванова, – ред.) поводилися на цих судових засіданнях. Це не переказати: суцільні хамство й нахабство.

К. Д.: Суддя Бойченко (суддя Запорізького окружного адміністративного суду Юлія Бойченко, – ред.), напевно, на все життя запам’ятає цю справу, це був цирк, божевільня.

Учасники судового засідання: батько Сергія Синенка Петро Синенко, Костянтин Денисов, Андрій Іванов, жителька вулиці Надія Полякова. Фото: Суспільне

Наскільки добре ви знали Сергія Синенка? Чи є у вас якісь відомості щодо розслідування його вбивства?

К. Д: Я перетинався із ним кілька разів, бачив на Майдані. У Києві і в Запоріжжі.

В. М.: Я бачив його в Києві на Майдані, але так, мигцем, бо я був зі "свободівцями", а вони були біля КМДА, я там його бачив. Сергій волонтерив на Майдані. Я добре знаю його батька, кільканадцять років. Щодо розслідування його вбивства відомостей немає. На запити, які ми подавали, була відповідь: "розслідування триває".

Судова тяганина навколо вулиці Сергія Синенка тривала, по суті, чотири роки. Ви перемогли, але чи усе, на вашу думку, закінчилося? Ситуацію навколо назви вулиці "не качатимуть" далі?

К. Д.: Іванова нормально фінансують, за законом він може подавати позови скільки завгодно. Але в законі про декомунізацію чітко записано: вулиці, перейменовані за декомунізацією, не підлягають зворотному перейменуванню. Усе. Крапка. Ми можемо подивитися на приклад Харкова зі спробами повернути проспект Жукова. Це ж саме з перейменуванням проспекту Бандери на Московський в Києві. Це знову буде переливання з пустого в порожнє. Це навмисне збуджування, подразнювання, дешева пропаганда.  

Нас запитували на одному з судів: чи можливий компроміс у цих питаннях. Ні, не можливий, поки ми воюємо з Росією – ні. Тому що уся ця совєцька, радянська історія – це зброя Росії, вони постійно грають на ностальгії: Кремль, Советский союз, "колбаса по два двадцать", "профсоюзная путевка". А потім – ГУЛаг, Сибір, смерть. Це буде ще довго, кілька поколінь має вирости.

В. М.: Це триватиме, поки українська мова, Україна як така, не посядуть належного місця. Поки ми не позбавимося того російського зомбування.

К. Д.: Головна задача цих судових позовів – мобілізація електорату. Але ж це обопільний процес: вони мобілізують свій електорат, але й патріотична українська спільнота мобілізує свій.

Щойно виповнилося сім років із дня загибелі Сергія Синенка. Чи відбувалися якісь заходи?

К. Д.: Щороку меморіальні заходи відбуваються біля будинку на вулиці Синенка в Запоріжжі, де жив Сергій, там встановлено меморіальну дошку, а також на кладовищі у селі Володимирівське, де він похований. Організовує їх його батько. 

Варто зазначити, що частина патріотичного середовища Запоріжжя досі сперечається щодо того, чи Герой Сергій Синенко. Якийсь час навіть тривав збір підписів під зверненням до президента України щодо позбавлення Синенка звання Героя України. Не в останню чергу це відбувається тому, що загибель майданівця досі не розслідувана.