Від "Макдональдса" до найсучаснішого аеропорту України: Як за 30 років змінилося Запоріжжя

За радянських часів люди тридцять років могли чекати на отримання квартири чи на купівлю автівки (бо замало було лише зібрати грошей). За тридцять років, звісно, можна багато встигнути, а можна і геть їх змарнувати.  Тому, не переоцінюючи здобутків і не забуваючи про втрачені можливості, портал Depo.Запоріжжя пропонує озирнутися і подивитися, як змінилося Запоріжжя за роки незалежності.

Правобережний універмаг – "Сільпо"

Не бог вість, яка зміна: один магазин замість іншого. Але тут справа не у формі, а у змісті. Універмаг на Правому березі наприкінці 1980-х – гордість жителів цієї частини міста. Асортимент у ньому нічим не відрізнявся від інших популярних місцевих магазинів – "України" чи "Будинку одягу". "Зате тут біля будівлі був фонтан! І це було такою собі родзинкою", – каже запорізький журналіст Петро Олійник.

Продавали в універмагу продукцію Запорізької швейної фабрики, "Запорізького сувеніру" – маленьких, виконаних як японське нецке, козаків, що палили люльку, а ще козаків побільше, пластмасових і порожніх всередині, зроблених на кшталт матрьошки. "Пляшка-чєкушка туди як раз поміщалася", – розповідають містяни.

Був у магазині й непоганий іграшковий відділ – маленькі пластмасові "Запорожці", а також і великі, на яких могла кататися малеча.

Черги в універмагу вишикувалися не часто, здебільшого за імпортним взуттям.

Тепер замість Правобережного універмагу – супермаркет "Сільпо". Є всі підстави вважати, якби в нього раптово перенести запоріжця зразка 1990-го, не кажучи вже про ранішні роки, він би вирішив, що потрапив за кордон.

Стадіон "Металург" – Славутич-арена

 

Вони обидва легендарні. В останній радянський рік, зокрема й за результатами матчів на своєму домашньому стадіоні, запорізький ФК "Металург" отримав право зіграти у вищій лізі чемпіонату СРСР. При цьому станом на кінець 1990-х стадіон "Металург", за словами журналіста та краєзнавця – колишнього прес-секретаря клубу Романа Акбаша, уже морально та матеріально застарів, західна трибуна протікала. Загалом, стадіон не відповідав вимогам. На початку 2000-х "Металургу" заборонили на ньому грати, матчі проводилися на стадіоні "Торпедо".

Славутич-арена була побудована у 2006 році. Нині вона – домашній стадіон одразу двох команд: муніципального запорізького "Металурга" та луганської "Зорі". 

При цьому місту стадіон тепер належить, так би мовити, не зовсім – перебуває у заставі "Укргазбанку". Славутич-ареною міська влада гарантувала повернення кредиту, взятого на будівництво нового терміналу Міжнародного аеропорту Запоріжжя.  

Запорізькі мости

Ідея будівництва нових мостів через Дніпро виникла саме в останні радянські роки. І варто зазначити, підтримки в активної меншості не знаходила. Насамперед, через розташування мостів.

Мости мають єднати лівий берег Запоріжжя з островом, а острів – із Бабуркою (нині Хортицьким районом міста). І тоді, і зараз чимало запоріжців вважають, що подібне будівництво на Хортиці є неприпустимим, адже руйнує сакральність острова.

Наприкінці 1980-х – початку 1990-х навіть збирали підписи за те, аби мости через Хортицю не будувати. "Пропонували побудувати міст на місці старого Кічкаського або, навпаки, нижче острова Хортиця", – каже журналіст Петро Олійник .

Так чи інакше, але будівництво нових мостів у Запоріжжі було розпочато. Ось вже 16 років для містян вони – один із головних символів новітньої історії Запоріжжя, і символів негативних. Ці довгобуди  – пам’ятник корупції та невиконаних обіцянок.

Однак нині мости активно будують і (знову!) обіцяють, що вже невдовзі вони "поїдуть".

Квіткові ятки – "Макдональдс", громадський туалет – "Запоріжжя промислове"

Щоб хто не вигадував, а немає іншого такого символу єднання людей усього світу, як "Макдональдс". У той час, коли українець замовляє у ньому каву, бургер чи смажену картоплю, він може бути на 100% впевнений, що те саме у майже такому ж інтер’єрі у цю ж саму хвилину роблять десятки людей у різних країнах і на різних континентах. У Запоріжжі "Макдональдс" появився доволі пізно, аж на початку 2000-х, чимало містян вже встигли поласувати його смаколиками в інших містах чи країнах. Утім, відкриття "Макдональдсу" все одно було великою подією для міста і викликало ажіотаж.

Раніше ж на місці першого запорізького "Макдональдса", причому упродовж багатьох років, розташовувалися квіткові ятки. "Уже наприкінці 1990-х це місце перебувало у певному занепаді, тож "Макдональдс", безперечно, краще. Але особисто я не закривав би взагалі спорудою проспект Металлургів. Та й архітектурно вона зовсім не вписалася в ансамбль Шостого селища", – каже Роман Акбаш.

Квітковий "базар" є на алеї Металургів за "Макдональдсом" і зараз. Вигляд алея має жахливий. Добре, що "Мак" прикриває її від очей туристів, які пересуваються проспектом Соборним. Щоправда, Акбаш далебі не один запроріжець, який вважає, що будівля популярного фаст-фуду зруйнувала архітектурну цілісність "Соцміста".

Навпроти ж майбутнього "Макдональдса" тривалий час був розташований громадський туалет, його остаточно прибрали аж на початку 2000-х. Свого часу вбиральня мала непересічну архітектуру. Два відділення, жіноче та чоловіче, були розділені пішохідною доріжкою і поєднані оригінальним куполом.

У це важко повірити, але запорізький туалет був популярною у містян і туристів фотозоною. Так, біля нього фотографувалися для сімейних фотоальбомів.

Оскільки власне вбиральня розміщувалася глибоко під землею, ніяких запахів на вулиці не відчувалося. Та і сам туалет тривалий час був більш менш чистеньким, занепав вже наприкінці 1980-х. "Кажуть, тоді у жіночому відділенні йшла жвава торгівля косметикою. Такий собі магазин у туалеті", – сміється Акбаш. Не обходилося й без шахрайства, принаймні, розповідали, що замість пудри продавали товчену крейду. Журналіст Петро Олійник впевнений, що "товчена крейда" – байки КДБістів. "Товар був нормальний, для бажаючих мати несовєцьке", – каже Олійник.

Нині ж на місці громадського туалету – восьмиметрова стела "Запоріжжя промислове". Такі собі "заплати" на ній – зразки продукції, яку виготовляють запорізькі металургійні підприємства: сталь, чавун, алюміній, титан тощо. Фотозоною місце залишилося, біля стели теж люблять фотографуватися. Жартома старші покоління запоріжців називають стелу пам’ятником загиблому туалету. 

Оглядовий майданчик – Khortitsa Palace

Чи не найсучасніша запорізька будівля – дві башти чотиризіркового готелю і бізнес-центру "Хортиця Палац" – з’явилися у 2011 році на місці дуже популярного оглядового майданчику.

Інвестори обіцяли частково зберегти майданчик та прохід між баштами. На жаль, обіцянка не була виконана. У бульвара Шевченка, який закінчувався майданчиком із видом на Дніпро, "вкрали" перспективу. Це досі обурює Романа Акбаша. Тим більше, що Запоріжжю конче бракує подібних оглядових майданчиків.

Разом із тим, Роман визнає, будівля прикрасила набережну, більше таких сучасних споруд в місті немає. З Дніпра та з острова Хортиця на готель відкривається прекрасний вид.

Удень "Хортиця Палац" нібито розчиняється у небі, здається, невагомою, повітряною. Уночі, навпаки, вражає яскравими вогнями.     

Запорізька міськрада

У свою нинішню будівлю (колишнього технікуму) на проспекті Соборному  міська влада переїхала наприкінці 1980-х. У 2000-х будівля та бульвар Шевченка, що починається навпроти неї, пережили глобальну реконструкцію. "Окрім власне реконструкції, біля будівлі прибрали старі дерева та паркан. Перед міською радою з’явився майданчик, де тепер, зазичай, збираються протестувальники. Звісно, хотілося б, аби привидів для протестів не було. Але те, що біля мерії відкритий простір, – це дуже добре", – каже Роман Акбаш.

Бульвар Шевченка під час реконструкції став справжньою родзинкою та туристичною зоною Запоріжжя. Щоправда, всіляких малих архітектурних форм тут за останній час втулили забагато. Запорізький журналіст Петро Олійник, у свою чергу, каже, що бульвар завжди був окрасою міста. "Там прогулювались з проспекту до Дніпра – дуже гарне, затишне місце. Я особисто у 1980-х гостей, щоб показати місто, возив на бульвар. Пішки йшли до Дніпра, гості були вражені красою бульвару і в кінці видом на острів", – розповідає Олійник.

Стометрівка – пішохідна зона вулиці Сталеварів

Стометрівка – імпровізований ринок, який з’явився на вулиці Сталеварів наприкінці 1980-х – класична прикмета того часу. Десятки кіосків-батискафів зі всіляким ходовим товаром. Нині це просто пішохідна зона, хоча і не без стихійної торгівлі.

Тут бракує квітів, декоративної зелені і чистоти, але загалом такі відкриті зони дуже личать Запоріжжю. Їх, на жаль, небагато.

"Стометрівка" ж остаточно Запоріжжя не полишила, щось дуже схоже існує нині на центральному ринку, чи як його називають містяни, ринку "Анголенко".   

Сквер біля театру імені Щорса – сквер біля театру імені Магара

Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Г. Магара (наприкінці 1980-х – театр імені Щорса) завжди користувався любов’ю містян – класичний український репертуар, прекрасна трупа. "Моє покоління у 1970-х – 1980-х ходили, насамперед, "на Вольську" – провідну актрису театру Тамару Вольську", – розповідає журналіст Петро Олійник.

У 2004-му театр отримав сучасну назву – був названий на честь народного артиста СРСР Володимира Магара, який керував ним майже тридцять років, з 1936-го по 1965-й.

Навпроти театру розташований сквер. "Тут, на площі перед драмтеатром, обіцяли поставити пам’ятник Тарасові Шевченку, але так і не поставили. Місце під пам’ятник "стерегла" клумба, на якій щороку зеленгоспівці висаджували квіти подібно до українського візерунку: чорнобривці, троянди, петунії тощо. Певно, щоб ті, хто мріяв про вшанування Кобзаря на цьому місці, особливо не засмучувалися", – згадує Олійник.

Пам’ятника Шевченку тут (як і загалом у Запоріжжі) досі не з’явилося. А ось сквер торік, до 90-річного ювілею театру, повністю реконструювали: нові клумби, багато місць для сидіння, ліхтарі розписані масками Трагедії і Комедії. Хоча тутешня плітка за кольором дещо дисонує з кольорами "старого Олександрівська", а саме в цій історичній місцині розташований театр, чимало запоріжців вважають, що сквер став окрасою міста.    

Міжнародний аеропорт Запоріжжя

*Новий термінал побудований не на місці старого, а поруч із ним

Запорізькому аеропорту – понад 70 років. Наприкінці 1980-х аеровокзал – це типова, без будь-яких родзинок, будівля. Звідси виконувалися рейси у десятки міст, трафік був потужним. Утім, станом на початок 2000-х аеропорт був геть застарілим і в моральному, і в технічному сенсах. У 2010-х – уже справжньої ганьбою міста. Тих, хто вперше потрапляв до Запоріжжя через повітряні ворота, особливо іноземців, аеровокзал шокував.

Цьогоріч закінчено будівництво нового терміналу аеропорту, його можна сміливо назвати найсучаснішим в Україні. 

Ресторан "Росія" – руїни "Росії"

"Росія" – елітний, як би ми зараз сказали, ресторан із популярним пивбаром "Берізка" у центрі Запоріжжя. В останні радянські роки він вже втратив колишній лоск. Попри елітність, непогано погуляти в ресторані можна було за 10 радянських рублів.

У назві закладу не треба шукати якоїсь особливої любові запоріжців до Росії, вважає Роман Акбаш, це був загальний "обмін люб’язностями" між містами і республіками СРСР. "Як, наприклад, готель "Україна" у Москві. Таке собі алаверди. У "Росії", наскільки я знаю, влаштовували дні тематичної російської кухні. Але навіть уявити не можу, що там пропонували. У Запоріжжі вистачало закладів із українською кухнею: "Козацький дозор", "Січ", "Запорозька січ", "Марічка", – розповідає  Роман.

Нині "Росія" являє суцільну руїну в самісінькому центрі міста, стоїть закинута та занедбана. Що з будівлею буде далі, невідомо. Рухів навколо неї немає через, начебто, певні проблеми з правом власності.

Зважаючи на зовнішній вигляд "Росії" і руїну всередині , навряд чи в неї можливо повернути цивілізоване життя. Та й чи варто...

Найбільші ж зміни в Запоріжжі, безперечно, не матеріальні, а ментальні. Незалежно від того, хто чого прагнув, "совок" відпускає зі своїх лабетів і містян, і місто, яке кілька десятиліть було зразком цього "совку" – і в гарному, і в поганому сенсах.

Декомунізація – чи не найяскравіша зміна, яка відбулася у Запоріжжі. Містяни звикли, а от деякі прибулі здригалися через кількість радянських топонімів і пам’ятників. Особливо напружувала запорізька "любов" до чекістів – тут вам і вулиці, і сквер, і ще кілька чекістських прізвищ у назвах. У 2015-2016 роках Запоріжжя позбулося десятків пам’ятників радянським катам та понад сотні радянських топонімів. У нових назвах вулиць закарбовані тепер і прізвища захисників української Незалежності – Героїв сучасної російсько-української війни.

Портал Depo.Запоріжжя висловлює подяку за допомогу у підготовці матеріалу Роману Акбашу, Петру Олійнику, Дмитру Резніченку, Ганні Логвиненко, а також усім містянами, які бережуть та популяризують історію Запоріжжя.

Фото: Типове Запоріжжя, Жити в Запоріжжі, Retro.zp, Depo.Запоріжжя