Вчитель, розвідник та герой відомого роману: Ким є запорізький ветеран, що побився з маршрутником

Ім'я запорізького добровольця Святослава-Андрія Грушевського пролунало в більшості запорізьких ЗМІ сьогодні, 18 вересня

Depo.
18 вересня 2017 16:31
ФОТО: depo.ua

Напередодні сталася бійка між ветераном батальйону "Донбас" Грушевським та водієм маршрутки, що відмовився везти бійця-пільговика. У результаті під стінами мерії відбулася акція протесту АТОвців, учасники якої перекрили проспект Соборний. Портал Depo.Запоріжжя, вирішив розповісти про деякі факти з біографії Святослава-Андрія Грушевського.

49-річного чоловіка можна назвати ветераном українського руху міста. Ще у 1990 році газета "Комсомолець Запоріжжя" написала про молодого вчителя, члена Української республіканської партії та Спілки незалежної української молоді Андрія Грушевського. У невеликому інтерв'ю він зокрема розповів, як його не хотіли брати на роботу через українську мову.

Інша згадка про Святослава-Андрія - у газеті "Шлях перемоги" за 1995 рік. Тоді під стінами Запорізької ОДА відбулася акція на підтримку Чечні, що почала воювати за незалежність. До Грушевського підбіг невідомий чоловік (швидше за все - "беркутівець"), кинув на землю та почав бити.

Запоріжжю перебудовчих часів, зокрема його проукраїнському середовищу, присвячений роман "Кляса" відомого письменника Павла Вольвача. Книга стала помітним явищем сучасної української літератури. Крім того, її переклад був виданий у Туреччині.

Частина героїв "Кляси" - реальні люди, і Грушевський - один із них. "Груша", як називає його автор - молодий запорізький націоналіст, який разом із соратниками любить співати пісню "Шаблі догори".

"Його не треба закликати вставати з колін, як у Павличковому вірші в "Літературній Україні", Груша на них і не стояв ніколи", - пише Вольвач.

Минали роки, але Грушевський не полишав активної політичної діяльності. Знайомі згадують - погляди чоловіка іноді здавалися занадто радикальними, через що з ним навіть сварилися, але йому не відмовиш у щирості та чесноті.

Звичайно, Святослав-Андрій не лишився осторонь Революції Гідності. А коли на Україну напала Росія - записався добровольцем до батальйону "Донбас".

Тут варто знову дати слово Павлу Вольвачу, який присвятив своєму другові зворушливий нарис у журналі "Країна":

"Ми сидимо з Грушею. Точніше, він лежить на шпитальному ліжку-"каталці", а я сиджу поряд. "Я ж спочатку був кацапоблекотним", – каже Андрій, навіть ніяковіючи, як мені здається. Ну, я не був, але я теж із Запоріжжя. Із Шевченківського. З Шевчика. Хто в курсі, той розуміє. Груша – з Бородинського, з Бородка, що теж не подарунок. Звичайний хлопець, нормальний герой. Зокрема, й мого давнього роману про запорізьке життя, де Груша постає ще молодим і радикальним, з приспівом "Шаблі до гори!" – так він любив тоді говорити. Таким він і лишився, тільки вже не на словах.

У Груші в вуличних боях під Іловайськом снайперською кулею прошиті легені, розтрощене передпліччя. Він воював розвідником у батальйоні "Донбас", і це головніше за будь-які романи, вірші, і взагалі слова. Втім, зараз про інше. Звідки це все в ньому і в таких, як він? Навіщо їм це? Тут можна багато про що розводитися, але це – марна річ. Як попереджав хтось із мудрих філософів-фріців, фактів немає – єсть тільки їхня інтерпретація. З дренажа в лівій руці Груші стікає сукровиця. Другу руку він запускає під ковдру, мочиться в пляшку, бо ще не може підводитися. "Надєюсь, в Запорожьє всьо станєт на мєста. Как надєюсь, што убєждьонниє нацикі найдут свою смєрть на Востокє", – фейсбучний запис одного колишнього земляка-журналіста дисонує з Грушиною посмішкою, хай і змученою.

Зрештою, Груша сам – Восток, тобто Схід, хоч його можуть не помічати багато хто. Заввідділенням столичої клініки, наприклад, не помітив, відмовившись покласти у стаціонар: мовляв, професор у відпустці, та й вибори на носі, приїдь через місяць. Або роблять вигляд, що не чують. Як у порожній прокуратурі в Лисичанську, взятій з бою, і де в кабінеті прокурора розривався стаціонарний телефон з позначкою "102" – тобто дзвонили з міської міліції. "Черговий батальйону "Донбас" слухає", – сказав Груша. "Ту-ту-ту…" – ось і весь діалог сходу зі сходом.

Дугіни, проханови, лімонови, просвірніни і ще багато різних всяких порєчєнкових кажуть, що таких, як Груша, взагалі нема. Стріляють у той бік із "Градів" і кулеметів "Утес" і заперечують існування. Бо ви – це ми, ви – русскіє. Навіть гіркін-стрєлков про це казав. Хорошо, мовляв, воює противник, я про нього найвищої думки. Бо вони, це, собсно, і є ми. Ну, хто такі "ми", ви зрозуміли, якщо ще не заплуталися. Так що нє било, нєт, і бить нє может.

Але Груша є, і тисячі таких, як він. І за ними є сенси, долі і вчинки, які важко прозріти стороннім, але які теж тремтять у повітрі. Можна дозволити поки що кривити губу, бо світ їх не знає. А не знає він з однієї причини – про них ще не сказали так, як треба. Втім, Груша каже: "Скоріш би назад. Жаль тільки, доведеться переучуватися під ліве плече". Так що можна повторювати по складах: "За-по-ро-жжя"… "Мах-но"… "Кор-ті-ца"… Ну й багато інших слів".

У 2015 році президент Петро Порошенко нагородив Грушевського орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Через поранення доброволець став інвалідом - одна рука в нього майже не рухається.

Нагадаємо, у конфлікті Грушевського з запорізьким маршрутником пасажири стали на бік водія. Деякі з них звинуватили ветерана в тому, що він "купив посвідчення за сало".

Фото зі сторінки Святослава-Андрія Грушевського у "Фейсбуці" та архіву автора.

Більше про життя в Запоріжжі та області читайте на Depo.Запоріжжя