В ореолі козацької слави: Як американські українці на початку 1920-х про Махна дізнавалися

Постать керівника селянського повстанського руху, уродженця запорізького Гуляйполя Нестора Махна до сьогодні викликає багато суперечок

Днями виповнюється 130 років з дня народження однієї з найсуперечливіших постатей української історії – анархіста, керівника селянського повстанського руху Нестора Махна. Його роль та місце в історії України не залишають байдужим нікого, хто хоч якось цікавиться минулим країни. Оцінок, здебільшого поверхневих, більш ніж досить: від прямої героїзації до безкритичного шельмування.

У черговий раз повертаючись до постаті "батька Махна", портал Depo.Запоріжжя пропонує поглянути, як формувалася суспільна думка щодо нього за межами історичних українських земель у 1920-х роках. З відомих причин, на території підрадянської України з Махна ліпили образ антигероя. Представники українського державницького табору, які перебували в еміграції, мали до "батька" "багато питань" через його позицію та протиборство на фронтах революції. Ще свіжі рани поразок і втрат, поза сумнівів, не сприяли діалогу.

Разом із тим, залишався ще величезний простір українства, що жваво цікавилося усіма подіями, які відбувалися на рідних землях. Йдеться, зокрема, про українців, що мешкали на території Сполучених Штатів Америки. У підшивках газети Українського народного союзу "Свобода" (що досі видається у Нью-Джерсі) за 1920-ті є кілька матеріалів, присвячених повстанському руху, керованому Нестором Махном.

Першим американському українському читачеві розповів про Махна січовий стрілець Мирослав Ірчан. Його стаття "Махно і махнівці" вийшла в "Свободі" 3 квітня 1920 року. У редакційній примітці йшлося, що раніше матеріал було надруковано у львівському часописі "Громадська Думка". Це був дещо скорочений виклад статті, яка побачила світ у Кам'янці-Подільському 1919 року. Під псевдонімом Мирослав Ірчан писав Андрій Баб'юк, на той час – редактор газети "Стрілець". У лютому 1920 року разом з Першою Галицькою бригадою він перейде на бік "червоних", а 1937-го буде розстріляний у Сандормосі.

Мирослав Ірчан

В опублікованому творі Ірчан оповідав про своє перебування у таборі повстанської армії Нестора Махна під Уманню у вересні 1919 року. Він коротко окреслював історію зародження та розвитку махновського руху, а також бойовий шлях повстанської армії гуляйпільського "батька". Автор відверто симпатизував селянам, що складали кістяк армії Нестора Махна. Їхнє життя і діяльності поставали перед читачем в ореолі козацької романтики.

Ось, як наприклад, описував Ірчан зовнішній вигляд та повсякденний побут махновців (тут і далі збережений авторський правопис, – Ред.): "Повстанці, се переважно селяни, потомки Запорожців, Катеринославської та Херсонської губерній, а також Таврії. Одіті всяко, майже кожний оперезаний червоним або зеленим поясом. В кожного по кілька револьверів, за обома холявами чобіт, за поясом, в кишенях. З чорних запущених облич видно, що для тих людей життя не представляє ніякої вартости. Набої і зброю мусять добувати від ворогів, харчі дістають від командування, але й часто й самі стараються поодиноко. Їдять обід чи вечеру гуртками, з одного казана. Звичаї у них, а навіть рухи, як в козацьких постатей з історичних повістей, або малюнків. Се воскресли типи козаччини представлені Кулішем".

Уже 11 жовтня 1921 року у "Свободі" із приміткою "Спеціальна кореспонденція" було опубліковано статтю Василя Білинського "Махно". Вона також містила огляд життя (і не зовсім точний) гуляйпільського анархіста та розповіді про військову звитягу бійців махновської армії. Автор, судячи з підпису, готував матеріал у Львові. Під час революції Білинський кілька разів був безпосереднім свідком дій Повстанської армії, зокрема на Харківщині. Відповідно, міг описати побачене як очевидець.

"Одною з найхарактерніших прикмет боротьби Махна, а також і всіх партизан на Вел[икій] Україні, це незвичайна їхня швидкість, рішучість і завзяття. Узнавши од своїх шпигунів про військові пляни більшовиків, або господарчі заходи пр[иміром] збирання хлібної розкладки з селян, блискавично нападають чи на більшовицьке військо чи на які магазини, громом сповняють згори намічену роботу і дінявши цілі, блискавкою щезають", - описував автор.

Загалом Білинський не відділяв махновський рух від загального селянського повстанського руху періоду Української революції. І, аналізуючи ситуацію станом на вересень 1921 року, зауважував, що "будучи анархістом, в перших часах своєї революційної діяльности, Махно зєднався був з більшовиками і виступив проти законної влади – Директорії. Тоді був він руйнуючим, шкідливим елементом для Вел[икої] України. Не даром селянські маси ставились тоді до його байдуже, а то й ворожо. З хвилею переходу його в лягер більшовицьких ворогів, селяне єднаються з ним, підпомагають йому всяко. З початку 1920 року Махно вперше на стало переходе в укр. лагер, викидаючи гасло оружної боротьби з комуністами за самостійну Україну".

Разом із тим автор, визнаючи, що з армією Махна здобути незалежність України буде простіше, не тішив ані себе, ні інших ілюзіями щодо втілення махновський ідей: "З упадком одначе більшовизму і приходом моменту будови Укр. Держави, прийдеться подякувати Махнові за його службу в боротьбі з більшовиками і вияснити, що час анархізму для України ще далекий".

Нестор Махно

Ще один автор К. Лаврінович у замітці зі Львова "Отаман Махно в полоні?", що її було надруковано у "Свободі" 22 січня 1923 року, розмірковував над причинами того, чому Махно перейшов на платформу самостійності України. На думку Лавріновича, це була цілковита заслуга дружини Нестора Махна – Галини Кузьменко. "Ця женщина, зробившись жінкою Махна, зробила його національно свідомою людиною і так розпочав з "червоними" боротьбу не на життя, а на смерть, яка тяглася до середини літа 1921 року", - йдеться у статті.

Галина Кузьменко

Загалом, усі автори, що писали про Нестора Махна на початку 1920-х років, мають один спільний знаменник. Попри певну плутанину у фактах щодо життя та діяльності "батька", усі вони наголошують, що махновський рух явище куди більш складне, ніж уявляється на перший погляд. Сходилися вони й в тому, що живила цей рух козацька традиція. Звідси, очевидно, походить дещо романтично-героїчний опис махновської армії та її походів.

Беззаперечним лишається одне: повстанський рух Махна усі дописувачі ототожнювали саме з Україною, протиставляючи махновців більшовикам.

Читайте також:

130-річчя Нестора Махна: Гуляйпільщиною під чорним знаменом гуляє батько зі своєю ватагою;

У запорізький музей на постійно повернули Махна;

Як на Запоріжжі "племінників Махна" ловили.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя