У полоні терористів та на кухні в розбійника: Як запоріжці надзвичайно зустрічали Новий рік

Тисячі українців 31 грудня не сядуть за святкові столи, аби забезпечити мирний і спокійний Новий рік мільйонам співвітчизників

Олеся Нєдєліна
Журналіст регіональної редакції Depo.Запоріжжя
У полоні терористів та на кухні в розбій…

У той час, коли українці готуються проводжати старий та зустрічати новий 2018 рік, портал Depo.Запоріжжя нагадує про людей "не святкових професій": тих, хто на певний час чи на більшу частину життя відмовився від затишних свят у родинному колі. П'ятеро таких запоріжців розповіли про свої надзвичайні зустрічі Нового року.

"Навряд чи ще колись доведеться зустріти свято в такому гідному товаристві"

Тимур Книш - легендарна постать для Запоріжжя. Доброволець, боєць батальйону "Донбас", повернення якого з полону святкували десятки людей. Колишній кандидат у мери Запоріжжя, що за півроку після полону вступив у виборчі перегони. Активіст, фахівець державної служби у справах ветеранів війни та учасників АТО. "Похмурий націоналіст", як він сам про себе каже, а насправді, попри всі випробування (а може, і не без їхньої допомоги) дуже світла людина, що випромінює оптимізм.

Книш потрапив у полон після сумнозвісного Іловайського котла та утримувався "на підвалі" донецької КДБ понад півроку. До списків першого великого передноворічного обміну заручників не увійшов. Згадує, що після того, як перед Новим роком звільнили частину наших хлопців, у камері їх залишилося 25 людей, і настрій був пригнічений. Новий 2015 рік вони мали зустріти в буцегарні під наглядом "сєпарів".

Утім, сьогодні ветеран згадує той Новий рік як найбільш надзвичайну подію у своєму житті. І у його спогадах пофарбована вона аж ніяк не у похмурі відтінки.

"Нас теж готували до обміну, тож під тиском ОБСЄ сєпари влаштували нам напередодні Нового року медичний огляд. Ми ж навмисно вдавали, що ми такі хворі, такі нещасні. Під час огляду мій товариш Ванька, позивний "Ключ", примудрився вкрасти у медпункті флакон медичного спирту. Волонтери дещо їжі передали до Нового року, тож було чим святкувати. Спирт ми добряче розбавили водою, вистачило всім по ковточку хильнути. Ми в камері святкували, сєпари ззовні. Потім ми від души покричали "Слава Україні!" та ще й таку дискусію запеклу з ними влаштували. До речі, вони коли напилися, нам ще пляшку передали. Бачите, пам'ять людська - вона така: вихоплює з будь-якої темряви найсвітліше. Ось і я пам'ятаю той Новий рік як найнезвичайніший, не в кожної людини такий трапиться. Зі мною поруч на підвалі були такі класні люди, найкращі, найстійкіші попри все, ніхто не нив. Не впевнений, що ще колись доведеться зустріти свято в такому гідному товаристві".

На Новий рік ветеран, як і його побратими, за традицією піднімуть перший тост за перемогу, третій - за полеглих товаришів.

На передовій на свята зазвичай напружується обстановка. Збільшення кількості обстрілів з боку терористів Книш пояснює намаганням психологічно тиснути на бійців та надмірним вживанням "сєпарами" алкоголю. Тож хлопцям, що там перебувають, не завадять щирі побажання вдачі та спокою від мирних новорічних осель.

"Вони в залі святкували, я на кухні сидів, стеріг"

Данило Щербаха - майже головний відповідальний за безпеку запоріжців під час свят. Він - заступник начальника відділу охорони публічного порядку масових та охоронних заходів управління превентивної діяльності Нацполіції в Запорізькій області. Колегами вважається найдосвідченішим поліцейським, тим самим "золотим фондом", професійність якого стає на заваді криміналітету та допомагає запобігати злочинам. Утім, коли в житті Щербахи стався найбільш надзвичайний Новий рік, був він ще молодим і необстріляним - щойно закінчив Дніпропетровське училище міліції та почав працювати в Орджонікідзевському (сьогодні Вознесенівському) райвідділі.

"У грудні 1997 року біля палацу культури "Орбіта" стався зухвалий та кривавий напад на інкасаторів. Була стрілянина. Двоє загинули, один із простріляною ногою був ушпиталений. Нападники скрилися. Пораненого інкасатора прооперували, але до самого Нового року він перебував у лікарні. Тоді став проситися додому на свято. Лікарі давали добро. Але він був найціннішим свідком, тож потребував охорони. Мене, як молодого, спорядили його супроводжувати. Потерпілий дуже цьому зрадів. Таким чином, я новий 1998 рік зустрічав у квартирі інкасатора. Він з родиною святкував у залі, а я сидів на кухні стеріг, звісно, тверезий. За певний час напад на інкасаторів розкрили. Свідок, якого я охороняв, виявися організатором злочину, ногу він сам собі прострілів, аби відвести підозри. Не вдалося".

З того часу в житті офіцера поліції сталося чимало надзвичайних свят. Зокрема, до ранку 1 січня 2011 року він перебував на подвір'ї обкому КПУ, де у новорічну ніч підірвали пам'ятник Сталіну. Правоохоронці здійснювали фото- і відео-фіксацію, збирали речові докази. Але, як відомо, підривників так і не знайшли.

З 31 грудня на 1 січня поліція завжди працює в посиленому режимі, останнім часом до патрулювання залучають нацгвардійців. Утім, Щербаха каже, що власне новорічна ніч відбувається, як правило, спокійно. "Гарячим" в поліцейських стає 1 січня, коли з лікарень починають надходити дані про порізаних, простріляних, побитих. Найчастіше новорічні злочини стаються на побутовому ґрунті.

Поліцейські, які не задіяні на роботі у новорічну ніч, святкують, як і решта людей, переважно, в родинному колі. Особливих тостів у правоохоронців немає. "Найголовніший тост у нас тепер "Слава Україні!", - каже офіцер.

"Тільки вийшли подивитися салют - виклик на пожежу"

Олександр Сичов - один із найдосвідченіших пожежних на Запоріжжі. Він очолює оперативно координаційний центр ГУ ДСНС України в Запорізькій області. Свого часу в рятувальники пішов за стопами та порадою старшого брата. Закінчив Львівське пожежно-технічне училище МВС України (нині - Львівський державний університет безпеки життєдіяльності) за спеціальністю "інженер пожежної безпеки" та жодного разу не пошкодував через обраний фах. На сьогодні його трудовий стаж - чверть сторіччя. Надзвичайних свят у надзвичайника Сичова, як і в його колег, вистачає. При цьому керівник координаційного центру не бачить нічого особливого в зустрічі Нового року на чергуванні чи, власне, на пожежі. "Моя особиста думка - це такий саме день чи то ніч, що й інші", - каже Сичов. Утім, пам'ятає надзвичайний Новий рік-1999 - один із перших на службі.

"Я тоді був начальником караулу з охорони Комунарського району і саме потрапив на чергування. Новий рік зустріли спокійно, пробив годинник, ми всі один одного привітали та вийшли на фасад частини подивитися феєрверки, дуже красиво було. Але щойно ми вийшли, десь о десять хвилин на першу, пролунав сигнал тривоги - пожежа в Кушугумі (селищі під Запоріжжям). Помчали туди. Горів будинок із мансардою. Його господар також вирішив відзначити Новий рік салютом, запустив петарду, що потрапила під стріху мансарди. До нашого прибуття чоловік, як міг, гасив загоряння, це трохи запобігло розповсюдженню вогню, однак дістатися петарди він не міг. Ми розібрали дах й остаточно ліквідували загоряння. Постраждалих, на щастя, не було".

За досвідом Сичова, новорічні ночі, як правило, минають більш-менш спокійно. Якщо трапляються виклики, то "дрібні": петарда на балкон залетіла, але сама згасла, чи щось подібне. Це тому, що у новорічну ніч люди у більшості своїй не сплять. "Якщо щось трапляється - миттєво реагують", - пояснює надзвичайник. "Гаряча" ніч для рятувальників настає з 1 на 2 січня: люди втомлені, розслаблені, нетверезі. Тоді і трапляються найбільш серйозні інциденти, зокрема зі смертельними наслідками. Найбільш поширені причини післяноворічних пожеж - несправне пічне опалення або електроприлади, необережне поводження з вогнем, зокрема у стані алкогольного сп'яніння. На свята пожежні переходять на посилений варіант несення служби, навіть певній частині тих, хто не виходить на чергування, заборонено залишати Запоріжжя - вони мають перебувати "на телефонах". Раптом щось…

Особливих новорічних тостів у рятувальників немає. Утім, є два традиційні професійні тости-побажання, за які піднімають келихи на свята: "Сухих рукавів!" (тобто, менше пожеж) та "Стільки ж повернень, скільки виїздів!".

"Спека була така, що два ящики медичних градусників зашкалило"

Про колишнього "блакитного шолома", а нині оператора запорізького телебачення Костянтина Грушка портал Depo.Запоріжжя вже розповідав. У 2000-2011 роках Костянтин у складі окремого ремонтно-відновлювального батальйону встановлював мир в західно-африканській країні Сьєрра-Леоне, населення якої на той час десятий рік потерпало від громадянської війни. Миротворець, який до укладення контракту, працював фельдшером в реанімації, служив в Сьєрра-Леоне в медичному взводі. В Африку хлопці летіли з Миколаєва. Вилетіли 27 грудня 2000 року, за 14 годин приземлилися у столиці Сьєрра-Леоне - Фрітауні. Поруч із ним, в транзитному таборі, Грушко відсвяткував свій надзвичайний Новий рік і зустрів третє тисячоліття.

"Найбільше враження від того Нового року - це спека, шалена спека. Коли ми згодом розпакували два ящики з новими медичними градусниками, виявилося, що вони всі зашкалені. А там шкала до +42°С. Страшно уявити, яка була температура. Оцей перехід від зимового Миколаєва, де вже був мороз, до сьєрра-леонської спеки був найбільш надзвичайним. Власне Новий рік ми зустрічали скромно, адже це була перша українська місія в цій країні, і навіть ті наші військові, що проводили "рекогностування", прибули лише на кілька днів раніше за нас. Тож всі були напружені, зосередженні, та й командири не вітали пияцтва. Дістали пляшки, які привезли з дому, була якась їжа, яку я вже не пам'ятаю, та відсвяткували. Ексцесів не було. Цей Новий рік закарбувався у пам'яті, як надзвичайний саме через незвичайність місця та того, що нас очікувало попереду".

Якихось особливих тостів українські миротворці ані на Новий рік, ані на інші свята не проголошували. Головним з першого дня був: "Благополучно повернуся додому". Хоча чимало військових з першої сьєрра-леонської місії залишилися потім на другий термін. Місія була успішною. Саме після залучення українців, у 2002 році, міжнародній спільноті вдалося припинити війну.

У році, що минає, збройні сили України брали участь у дев'яти міжнародних місіях під проводом ООН, НАТО та у складі спільних миротворчих сил. У них були задіяні 448 українських військовослужбовців, які не лише підтримували безпеку в окремих країнах, але, як не пафосно це звучить, сприяли миру в усьому світі. Наскільки це можливо…

"Вантажівку з породіллям до райцентру довезла, хоча ніколи до цього не сиділа за кермом"

На фото: Віра Єрмолова (друга зліва) з санітарками фельдшерсько-акушерського пункту

Віра Єрмолова - лікар вищої категорії, її лікарський стаж - 61 рік, і це не одруківка. Чотирнадцятирічною дівчиною вона вступила до медичного училища, вивчилася на акушерку та вже вісімнадцятирічною працювала у фельдшерсько-акушерському пункті міжрадгоспної лікарні в селі Новоіванківка Новомиколаївського району Запорізької області. Єдина людина з акушерською освітою на вісім сел. Головлікар одразу попередив, що усі свята проводитиме Віра на роботі. Багато часу спливло з тієї пори: Віра Іванівна закінчила медичний "виш" за фахом акушер-гінеколог, багато років працювала в Запорізькому обласному онокодиспансері. Лишається практикуючим хірургом-онкологом й сьогодні, тільки у приватній клініці. Чимало свят вона провела на роботі, зокрема в операційній. Утім, її найбільш надзвичайний Новий рік трапився у тій самій міжрадгоспній лікарні, у фельдшерсько-акушерському пункті, де вона була єдиним дипломованим спеціалістом.

"Це був передноворічний вечір. Наближався 1957 рік. Ми з санітаркою рубали дрова на дворі, аби натопити наш фельдшерсько-акушерський пункт. Раптом бачу: Віра з чоловіком йдуть, вони на п'яту дитину чекали. Я ще жартома її попереджала: "Дивись, не народи на Новий рік ". Так і сталося. Усе приготували, народила вона швидко. Дівчинку. Однак почалася кровотеча, тільки в Запоріжжі могли породіллю врятувати. Аби туди дістатися, треба було спочатку довезти до райцентру - 30 кілометрів. Я до голови радгоспу - немає машини. Аж тут, на щастя, сільський водій повернувся з відрядження, але навідруб відмовляється сідати за кермо, мовляв, два дні в дорозі, хочеш - сама веди. Я кажу: "і поведу". Віра з немовлям та чоловіком сіли в кузов, ми з водієм в кабіну, він дрімав, час від часу прокидався та керував мною, а я - вантажівкою. Таким чином дісталися до Новомиколаївки. Звідти Віру санавіацією доправили до Запоріжжя. Водій мені каже: "Сідай за кермо, вези назад, Новий рік же". Я йому відповідаю: "Не поїду, бо не вмію я". Заночували в Новомиколаївці, без святкування. А Віру врятували, за 10 днів повернулася вона в Новоіванківку, дівчинку Раїсою назвала".

На питання, чи є в лікарів особливий новорічний тост, Віра Єрмолова віджартовується: "Лікарі не п'ють, лише руки спиртом протирають". За словами лікарки, святкові дні, зокрема й новорічні, для медиків напружений час. І не лише для травматологів чи хірургів, які рятують жертв занадто експресивного святкування, але й для багатьох інших фахівців. Адже якщо щось має трапитися, то обов'язково трапиться на свята. З 1 січня до медиків вже починають звертатися побиті, з 2-го - отруєнні та решта тих, хто підірвав здоров'я, святкуючи. Тож тисячі українських лікарів нині готуються витримати чергову новорічну навалу.

Портал Depo.Запоріжжя щиро вітає з прийдешніми святами людей "несвяткових професій" та бажає спокійного і щасливого Нового року.

Всі новини Запоріжжя сьогодні читайте на Depo.Запоріжжя

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme