Попри війну й холеру: Як гудів запорізький ярмарок сто років тому

Покровський ярмарок, що відбудеться у Запоріжжі у суботу, 8 жовтня, гульбенитиме у міському форматі востаннє. Наступного року запорізька міська влада обіцяє його забрендувати та вивести на всеукраїнський рівень. І він того вартий. Хоча б тому, що серед тисяч ярмарків, якими славилися українські міста і містечки у XVIII-XIX сторіччях, Покровський є одним з небагатьох, що зберіг назву, популярність і навіть почасти традиції.

Він ніколи не конкурував з Полтавськими і Харківськими ярмарками, які були найбільшими і найпопулярнішими, проте ані епідемії холери, що вирували на півдні України у 1908 та 1910 році, ані Перша світова війна не стали йому на заваді. За допомогою співробітників Запорізького краєзнавчого музею та мемуарів Віктора Лущинського, портал Depo.Запоріжжя спробував пригадати, як гудів запорізький Покровський ярмарок сто років тому.

Ярмаркові традиції прийшли на Запоріжжя наприкінці XVIII сторіччя. Як розповідає старший науковий співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею Ольга Чайка, задля поповнення міської скарбниці у 1781 році Азовський губернатор Герсіванов започаткував проведення чотирьох щорічних ярмарків у Олександрівську. Найприбутковішим з них був Покровський. Так, за звітом краєзнавця Якова Новицького, тільки з торгівців з інших міст до бюджету надійшло: в Стрітенський ярмарок – 1 руб.10 коп., в Георгіївський – 2 руб.40 коп., в Петропавлівський – 13 руб.50 коп., в Покровський – аж 14 руб.75 коп.

Саме через вагомі прибутки, які приносів ярмарок бюджету, влада Олександрівська намагалася зберегти його за будь-яких умов. Так, під час епідемії холери міська управа зверталася до губернатора з проханням не скасовувати проведення ярмарків. І той пішов на зустріч, хоча й наголосив на дотриманні належних санітарних норм. Тим більше небажано було відмовлятися від ярмарку під час війни – фінансових проблем й так вистачало. Тож і в 1914-му, і в 1915-му, в 1916-му Покровський ярмарок, попри велику кількість біженців та евакуйованих, катастрофічне збіднення місцевого населення, антивоєнні страйки тощо, "шумів і гудів" майже тиждень з ранку й до пізньої ночі.  

Час від часу місце та дати проведення щорічних ярмарків змінювалася, але Покровський був завжди. Заздалегідь міська управа до нього ретельно готувалася: уточнювало терміни та порядок розміщення торгових споруд , розсилала оголошення та запрошення. У свою чергу, міська Дума назначала "таксу ярмаркового місця" з розрахунку за квадратний сажень та з возу та деякі інші регламентації.

Ваги та гирі, які використовували на Покровському ярмарку

Зазвичай ярмарки проходили на вулиці Базарній (до декомунізації – Анголенка, тепер їй повернули історичну назву). Епіцентром була Привозна площа поблизу Покровського собору. Згодом ярмаркові ряди стали розміщати на вулиці, що так потім й назвали – Ярмарковою (нині Жуковського). А на початку ХХ століття ярмарок перемістився на площу Тараса Шевченка (нині територія "Мотор Січі"). Тут кожен з чотирьох великих ярмарків тривав тиждень. Торгували хлібом, худобою, сільськогосподарськими машинами, різним господарським начинням. Оборот кожного ярмарку в середньому становив від 50 до 175 тисяч рублів.

Оголошення міської управи про купецькі капитали 

Сто років тому, у 1916-у, Покровський ярмарок відбувався саме на площі Тараса Шевченка. Спогади про нього є в мемуарах дворян Віктора Лущинського та його сина Юрія, які жили і працювали в Олександрівську та Василівці у другій половині ХІХ ст. – першій половині ХХ ст. Мемуари були передані до фондів обласного краєзнавчого музею у 1993 році (опубліковані в археологічному виданні "Спогади Лущинських: дворянська родина на зламі епох", серія "Василівська старовина", випуск №1 за 2013 рік).

"Найбільшою подією в місті є Покровський ярмарок. Розташовувався він у пустому степу, де територія заводу №29, тепер моторобудівного заводу (нині "Мотор Січ",– ред.). Споруджувалися тут дерев’яні лавки, карусель, театр під парусиновим дахом. Зрання тягнулися нескінченною вервечкою вози селян зі всілякими продуктами, худобою, птицею, горами глиняних горщиків, кавунами, фруктами, сіллю. Пилюка стояла стовпом… Ярмарок тривав три-чотири дні. Всі подвір’я міста на цей час заповнювалися приїжджими. Все місто торгувало. Ярмарок був заробітком для євреїв. Вони в ці дні вертяться, як в’юни, кричать, пропонують, купують, продають, "надувають" і шахраюють. Під час ярмарку не до навчання. Я цілий день на ярмарку. Тут є для мене особливі центри: карусель та театр. Що таке карусель? Це блискуча, гарусна забава. Тут люди сидять на дерев’яних кониках та бричках, та крутяться до одуріння під звуки писклявої шарманки. Але, щоб карусель рухався, потрібно загнати на дах цієї "машини" десь п’ятнадцять хлопчиків, щоб крутили. Я також крутив. За п’ять разів таких крутінь дозволяли один раз "проїхатися" на дерев’яному конику.

Сумно грає шарманка, в оці рябить стеклярус та різнокольорові килими, блискучі коні, вози, вечірні вогні ламп – тільки й встигаєш все це бачити, коли карусель несе мене на конику по колу. Флегматичні хохли з дружинами, парубки з дівками стоять довкола, лузають насіння. Сам пітний після крутінь на даху, тепер важно сиджу на коні, а карусель крутять інші хлопці. Хіба це не задоволення?! Потім йду подивитись, що в рядах. Ось, продають розмальовані ікони. Яких-тільки богів тут нема. Торгують російські приїжджі купці – розхвалюють богів.  

Далі - ряди красивих товарів. Тут царство жінок. Не проштовхнутися. Жінки вибирають собі наряди, радяться між собою, божаться, торгуються до одуріння та все ж таки лишаються ошуканими кмітливими євреями. А там – обжорні ряди: кипить самовар, їдять борщ, вареники, галушки, ріжуть м’ясо, п’ють горілку та пиво. Ось криті вози з виноградом, сливами, яблуками. Гори кавунів та динь – повні брички. Продають не поштучно, а оптом возами. Чого тільки тут немає. Все яскраве, запилене, світиться на сонці…

Ось ряд скобяних товарів. Тут пряники у вигляді півнів, корів, птиць. Довгі цукерки у різнокольорових паперових обгортках. Брички з виноградним вином. Лавки зі стрічками, сережками, каблучками, олов’яними хрестами, дукатами, моністами – і все для краси панночок. Скрізь шум та гам, штовханина, б’ють один одному руки при продажу, кричать, лаються. А там цілий ряд з коровами, вівцями, десятипудовими свинями та кіньми. Тут скотний ринок. Царина ромів. Вони божаться, хрестяться, б’ють покупцям руки, обдурюють.  Торгують кіньми…

Сидять кобзарі сліпі, грають на кобзах та тягнуть свої безкінечні пісні. Довкола них чимало люду, стоять, тихо слухають. А там – грає гармошка, там лотерея безпрограшна – там щастя вибирають мавпочки…

Не перелічити всіх барв веселки ярмарку. Скрізь сунеш свій ніс, придивляєшся до товарів, пливеш за течією натовпу.

Єврей тягне покупця за руку, показує товар і божиться, мовляв, бери, продаю "собі ж в ущерб", задарма. А ось парубок цілує кралю на очах всієї юрби. Обнялися, їм на всіх плювати. А я йду до театру. Це парусиновий балаган з яскравими красивими вивісками. Біля входу "ламається" блазень, запрошує публіку на виставу. "За малі гроші, велике задоволення!" – викрикує він. Поряд карлик та великан – стоять і по-дурному дивляться на всіх.

У кишені у мене є п’ятак. За три копійки можна пройти у театр. Купую квиток і заходжу до балагану на гальорку.  Тіснота, давлять зі всіх боків. Звіщають про початок дзвоники, проте розпочнуть, коли балаган наповниться глядачами. Нарешті почали. Китайський фокусник показує свої причуди. З його капелюха вилітає голуб, яйце перетворюється на ворона. Виходять карлик та великан – це ціла комедія. Люди сміються. Потім працюють акробати. У перервах смішить публіку клоун. Безкінечно крутиться ручка шарманки якимось босяком. А ось маленька дівчинка звивається, немов змія.

Взагалі, цілий вагон задоволень. Ніг під собою не чую, коли вночі приходжу весь чорний від пилюки, брудний і втомлений додому.

Південна ніч спускається швидко. А ярмарок все ще гудить. Біля возів розводять багаття. Варять куліш, галушки. Темніє. Поступово ярмарок затихає до ранку.

На Покровському ярмарку моя мати робить запаси овочів на зиму. У виритий у землі льох опускають картоплю, моркву, капусту, цибулю, буряк. На зиму також заготовлює соління, сливи, яблука, виноград. Діжка на сорок відер вміщає солені кавуни. Все це дешево. Наприклад, віз капусти – 2 рублі. Діжка помідор, морс з них – все у льосі зберігається всю зиму…"

Ось так гудів Покровський ярмарок у жовтні 1916 року, як бенкетуватиме він 2016-го портал Depo.Запоріжжя розповість уже невдовзі.