Чужинці про Запоріжжя: Як італійський фашист на Дніпрогесі гостював

Італійського журналіста, що побував на будівництві Дніпровської ГЕС, вразив контраст між масштабами проекту і злиднями навколо

Чужинці про Запоріжжя: Як італійський фа…

У закордонній пресі минулого сторіччя можна зустріти багацько цікавинок про підбільшовицьку Україну та Запорізький край зокрема. На жаль, чимало іншомовних видань тих часів із різних причин не є доступними для українських читачів. Саме тому маємо завдячувати журналістам, що у той же час робили огляди іноземної преси для україномовних часописів.

Один із таких оглядів 23 грудня 1932 року на сторінках видання "Свобода", що дотепер виходить у Нью-Джерсі (США), опублікував Євген Онацький. Активний учасник Української революції, член Української центральної ради Онацький після окупації більшовиками території України разом із дружиною виїхав до Риму. Тут він очолив пресове бюро української дипломатичної місії. Співпрацював із багатьма українськими газетами та часописами, що виходили друком у західних країнах. Був одним із перших членів ОУН.

Євген Онацький

У статті під назвою "Італійський фашист на Дніпрогесі" Онацький зробив огляд репортажів італійця Барді з римського часопису "Il Lavoro Fascista". Сам італійський журналіст назвав свої репортажі "Фашист у країні Совітів" (фашизм був офіційною ідеологією Італії у 1922-1943 роках, у 1932-му побачила світ "Доктрина фашизму" Беніто Муссоліні, – Ред.). Як писав Онацький, "вибираю з них (репортажів Барді, – Ред.) те, що відноситься безпосередньо до України й має спеціальний інтерес для українського читача".

Одна з кореспонденцій стосувалася Запоріжжя, а саме Дніпровської гідроелектростанції, яку, як величезне досягнення радянської влади, показували іноземним журналістам. Не був виключенням і Барді. Він писав (тут і далі збережений правопис статті Онацького, – Ред.), що "гребля дійсно має дещо з фантастичного, американського: вона замикає Дніпро на 750 метрів вдовжину й підносить рівень води на 37 метрів; є широка 38 метрів, має девять турбін по 80 000 кінських сил кожна і одну на 3 000 для місцевих потреб".

Дніпробуд, 1932 рік

Разом із цим, італійський журналіст застерігав, що жодним цифрам щодо Дніпрогесу, які подаються у офіційних радянських джерелах, вірити не можна. Причину пояснював досить просто: "на протязі чотирьох годин і від трьох дуже авторитетних осіб я довідався три ріжні цифри, а саме, що турбіни мають кожна по 80-84-90 тисяч кінських сил".

Зважаючи на те, що журналіст Барді не мав із собою фотоапарату і надав офіційну розписку про це, він просто оглядав Дніпробуд. Тут його вразили охоронці. Журналіст згадував, як чотири години переходив із одного відділу в інший "поміж вартових з рушницями й багнетами та агентами, що мають дуже суворі приписи. Большевики ставлять вартових по всіх усюдах".

В очі Барді кинулися деякі особливості працівників Дніпробуду: "інжиніри, техніки, спеціялісти, робітники – всі тут були з Америки, – і в їх роботі їм допомагали 20,000 чорноробочих".

При всіх масштабах будівництва гідроелектростанції навколишнє життя справило на журналіста гнітюче враження. Барді з певною ноткою іронії зауважив, що "контрасти тут просто вражають, бо на берегах Дніпра, побіч величезної будівлі, ви знаходите цілком примітивне життя, що зосереджується на торгівлі кавунами та огірками, дуже мізерній". Про саме Запоріжжя в італійського гостя також залишилися не найкращі спогади. "І в самому місті, яке є вибудуване з тою антиекономічною швидкістю, яка виключає можливість довготривалості мурів, не можна знайти й тіні того комфорту, якого міг би собі бажати чоловік, що вибудував найбільшу греблю в світі. Лише відвідуючи довгі бараки, в яких жиють у перемішку робітники, можна зрозуміти реальні умовини їх існування", - цитував Онацький італійця.

Екскурсія на Дніпрогес, 1931 рік

Журналіст Барді, за словами Онацького, мав диплом інженера. Відповідно, деяку інформацію, отриману від радянських очільників, піддавав сумніву. Зокрема, сумнівався, "чи енергія, яку вироблятиме ця гребля, знаходитиме вжиток у проектованих заводах, і чи вложені капітали знаходитимуть своє виправдання". Утім, на свої сумніви він отримував у Запоріжжі завіряння, що заводи працюватимуть і загалом плани розраховані щонайменше до 1947 року. В якості підтвердження цьому, як писав Барді, йому говорилося, що "Сталін є не лише секретар комуністичної партії й авторитет цілого Союзу, але й провідник світового пролєтаріяту".

На ці твердження вже Євген Онацький мудро запитував у читачів, ніби сам у себе: "Не вжеж таки старий Дніпро працюватиме на світовий пролєтаріят? Тимчасом і свойому вже нема що їсти…". Добігав кінця 1932 рік. На Наддніпрянській підрадянській Україні лютував Голодомор.

Фото Дніпрогесу з особистого архіву Романа Акбаша.

Читайте також:

Як запоріжець у Німеччині пластуном став;

Як на Запоріжжі труїли галичан та протвережували гостей із дружніх країн;

Як полонені поляки відмовилися працювати на "Запоріжсталі".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook