Перерваний політ: Як луганський історик "знайшов" у запорізькому музеї видатного діда

Історик з Луганська, що нині мешкає у Києві, автор низки історичних книжок, зокрема про авіацію, Валерій Снегірьов показує на одну з вітрин у музеї ПАТ "Мотор Січ". "Ось, знайшов прапрадіда", – киває на фото з літаком і групою людей поруч. Ця машина – легендарний український літак-велетень К-7, люди на світлині – його розробники та льотчики-випробувачі, серед яких нині геть забутий Михайло Снегірьов. Саме він першим сів за штурвал літака-гіганта К-7, робота над створенням якого розпочалася рівно 90 років тому. Свій перший випробувальний політ К-7 здійснив у серпні 1933 року, останній – за три місяці, 21 листопада того ж року. Літак-гігант розбився, льотчик-випробувач Снегірьов разом із більшістю членів екіпажу загинув. У розробці машини було поставлено крапку.

Літак К-7, бригада випробувачів перед першим польотом, фото у музеї "Мотор Січ"

Праправнук Снегірьова на прохання Depo.Запоріжжя розповів про легендарного родича та яскраву, але недописану сторінку історії української авіації, якою, поза сумнівів, мав стати К-7. "Приємно побачити згадку про прапрадіда у запорізькому музеї. Не знав, що він тут є. Хоча зібрав про нього чимало інформації. Натрапив на легендарного родича багато років тому, реконструюючи наше генеалогічне дерево. Михайло Артемович Снегірьов – на одній із його бічних гілок", – розповідає історик.

Михайло Снегірьов народився 26 січня (7 лютого) 1891 року в російському Ярославлі. З 1912 року – в армії. У квітні 1914-го закінчив моторно-авіаційний клас Гатчинської авіашколи, став мотористом літака. Брав участь у першій світовій війни. "Снегірьов – повний Георгіївський кавалер. В авіації отримували чотири Георгіївські хрести – це аналогічно трьом зіркам Героя Радянського союзу під час другої світової. Тож можна сказати, що під час цієї війни комплект нагород, аналогічний тому, що отримав Михайло Снегірьов, мали радянські аси Іван Кожедуб і Олександр Покришкін", – каже Валерій.

Після жовтневого перевороту 1917 року Снегірьов брав участь у громадянській війні на Росії, причому у різні часи на різних сторонах. Був мобілізований до Червоної армії, потім потрапив до білочехів, разом із ними влився до армії адмірала Колчака. А вже у 1920-му, знову в лавах Червоної армії на посаді льотчика винищувального авіазагону, брав участь у боях проти Врангеля, зокрема, у небі над Токмаком і Каховкою – території сучасних Запорізької і Херсонської областей. "Такі були часи", – знизує плечима історик Снегірьов.  

Льотчик Михайло Снегірьов у часи Першої світової війни

Наприкінці 1920-х років льотчик Снегірьов починає займатися тим, до чого, певно, мав найбільший хист – випробуванням літаків. Працюючи льотчиком у цивільній авіації – "Укрповітрошляху", він паралельно випробовує літаки "К" – розроблені конструкторським бюро Костянтина Калініна. "Із майбутнім авіаконструктором, а тоді льотчиком, штабс-капітаном Калініним мій родич потоваришував ще на фронті першої світової", – розповідає історик.

Льотчик Михайло Снегірьов (ліворуч) під час роботи в "Укрповітршляху", фото у музеї "Мотор Січ"

Саме Снегірьов випробував майже всі літаки Калініна, створені з 1927-го по 1933 рік на Харківському авіазаводі, випробувальну службу якого очолив у грудні 1929-го. "Харків тоді був авіаційною столицею України. На заводі Снегірьов випробував 36 моделей машин, загалом же йому довелося літати на п'ятдесяти типах літаків, починаючи з французького біплану 1910 року "Фарман-4" і закінчуючи К-7 української розробки", – підкреслює історик.

У травні 1927-го Снегірьов підняв у небо К-2, у жовтні 1930-го – К-3, у червні 1928-го – К-4, у жовтні 1929-го – К-5, у серпні 1930-го – К-6, і нарешті у серпні 1933-го – К-7. Усі ці літаки були свідченням великого конструкторського таланту Калініна, талант же Снегірьова допомагав відкривати їхні найкращі льотні якості. "Однак найбільшої уваги заслуговує останній "К", політ якого в усіх сенсах був перерваний зарано", – каже Валерій Снегірьов.   

Серед літаків-велетнів, які будувалися в різні часи в різних країнах світу, почесне місце належить машинам, створеним саме в Україні. Це усім відомий літак "Ілля Муромець", розроблений киянином Ігорем Сікорським на початку ХХ століття, АНТ-20 "Максим Горький" середини тридцятих років, велетень шістдесятих – антоновський "Антей" (Ан-22), богатир вісімдесятих – "Руслан" (Ан-124) і ніким досі не перевершена "Мрія" (Ан-225) – дев'яностих. Однак мало хто знає про надпотужний літак К-7, спроектований і зроблений в Україні в 1930-х роках. Його творець Калінін наприкінці 1920-х – початку 1930-х вважався одним з найперспективніших радянських авіаконструкторів. "Його літаки, чи не перші в історії виконані за аеродинамічною схемою "літаючого крила", лягли в основу надзвукової авіації майбутнього. Головним у житті Костянтина Калініна став велетенський літак К-7, який за своїми технічними рішеннями випередив час на кілька десятиліть. Робота над ним розпочалася ще 1929 року", - розповідає Снегірьов.

Історик Валерій Снегірьов

К-7 являв собою фактично одне величезне крило розмахом в 53 метри (площа 454 квадратні метри). Літак проектувався як багатоцільовий – цивільного і військового застосування. Один із пасажирських варіантів передбачав перевезення 128 пасажирів на відстань до 5000 км. Інший варіант – "люкс" – припускав установку в крилі двох'ярусних пасажирських кабін на вісім людей у кожній – загалом 64 спальні місця. У машині розташовувалися комфортабельна кают-компанія, буфет, кухня і радіорубка. Конструкція вперше дозволяла механікам літака підходити в польоті безпосередньо до працюючого двигуна, а пасажирам – оглядати місцевість у вікна-ілюмінатори. Військовий варіант машини був справжньою "літаючою фортецею", що з'явилася на дев'ять років раніше американського "Боїнга" Б-17. Десантний варіант літака розраховувався на 112 парашутистів.

Проектування важкого бомбардувальника К-7 було розпочато в 1930 році, у листопаді 1932-го приступили до будівництва дослідного зразка, завершивши його в рекордний термін – за дев'ять місяців. Льотчиком-випробувачем К-7 призначили Михайла Снегірьова. Випробування розпочалися у серпні 1933 року, упродовж двох місяців було виконано близько десятка польотів. Завершальне випробування призначили на 20 листопада, після чого К-7 мав відлетіти до Москви. Цей десятий за рахунком політ пройшов успішно, однак, нібито через помилку експериментаторів, на землі не вдалося зробити усі необхідні виміри. Повторний політ, призначений на суботу, 21 листопада, став для літака останнім. Завдання передбачало після зльоту і набору висоти політ до мірного кілометру, над яким треба було знизитися до висоти 100 метрів і тричі пройти розрахункову базу з максимальною швидкістю. О 14:35 К-7 із 20 членами випробувальної бригади на борту вилетів на мірний кілометр. На третьому проході на висоті 100 метрів літак "клюнув" носом і під кутом 30-40° на максимальній швидкості врізався в землю. При ударі підстрибнув і, проскочивши 50 метрів, спалахнув. Випробувач Снегірьов та 13 членів екіпажу і пасажирів загинули.

Ховав їх увесь Харків. Нескінчений потік людей прямував Сумською – головною вулицею міста. "На честь Михайла Снегірьова був названий провулок неподалік того місця, де розбився К-7. Але це сталося за понад 20 років після його загибелі, уже за часів так званої хрущовської відлиги. У нього була надто неоднозначна біографія, до того ж він товаришував із "ворогами народу", адже чимало тих, з ким він працював, потрапили у жорна Великого терору. Зокрема, був розстріляний й авіаконструктор Калінін. Безперечно, потрапив би у лабети НКВС й Михайло Снегірьов, якщо б не загинув", – розповідає Валерій.

На території  Харківського авіаційного заводу був встановлений пам’ятник загиблим у літаку К-7, але при реконструкції підприємства його демонтували. Сьогодні ніхто не знає, куди він подівся та де взагалі прах загиблих. "Є також дані, що його демонтували при реконструкції злітної смуги заводу, а прах загиблих кремували і помістили в колумбарії. На початку війни німецька бомба влучила в нього, і прах в прямому сенсі розвіяло вітром. Жертви катастрофи стали і жертвами війни. І залишилися від "увічненої" пам'яті невеликий музейний стенд, мізерні архіви та бічний провулок, який зараз Снігурівський,  замість Снегірьовського. Харків'яни, мабуть, вважають, що провулок названий на честь снігурів", – каже історик.  

Останній політ К-7 поставив крапку у розробці цих літаків, хоча Калінін мало не до самого арешту сподівався продовжити роботу над ними. Варто зазначити, що комісія, яка з’ясовувала обставини катастрофи, не знайшла конструкторських прорахунків. Очевидці останнього польоту К-7 не вважали, що помилок припустився Снегірьов. Скоріше за все, це був трагічний збіг обставин, обумовлений серед іншого й тим, що у вітчизняних льотчиків був надто мізерний досвід польотів на наднизьких висотах із великою швидкістю.        

Експозиція музею "Мотор Січ"

Щодо запорізького музею, де Валерій Снегірьов неочікувано для себе натрапив на згадку про прапрадіда, експозиція вразила історика, з одного боку, "пафосною радянщиною", з іншого, – значним обсягом інформації про історію авіації. "Упевнений, що за усією цією пафосною радянщиною є чимало нерозказаних чи розказаних не до кінця історій та біографій, якими ми можемо пишатися. Серед них, безперечно, й історія мого родича", - підсумував Валерій, додавши, що готовий передати у дар музею фото прапрадіда та поділитися віднайденою інформацією. Зв’язатися з істориком можна у Facebook.  

Читайте також:

Час збирати каміння: Звідки у фундаменті запорізького амбару десятки німецьких надгробків;

Люди Мамай-гори: Як на Запоріжжі усім світом рятують артефакти вісьмох тисячоліть;

Експозиція з горищ: Як на Запоріжжі започаткували сільський музейний рух.