Пам'ять глини та полум'я: Як у Запоріжжі за найдавнішими технологіями народжується кераміка

У старозавітній притчі про створення людини з глини закладено глибокий сенс, адже цей матеріал із давніх-давен й до сьогодні є чи не найзручнішим для моделювання. Чогось чи когось. Іноді, бувало, зловісного Ґолема, іноді прекрасної Галатеї. Будь-який скульптор спочатку створює скульптури саме з глини. Пластичність дозволяє матеріалізувати будь-які фантазії.

Древня пралюдина теж їх матеріалізувала, здобуваючи досвід та розвиваючи інтелект. Крок за кроком: від незграбної ємності для черпання води до вишуканих ваз династії Юань. Принаймні так вважає запорізький історик, археолог і митець Олександр Шкаліков. Власний будинок він перетворив в студію кераміки, а на подвір’ї побудував пічку для випалу, що працює за давньою технологією: на дровах та без додаткового нагнітання повітря. Олександр каже, така піч, можливо, єдина в усій Запорізькій області.

Творить Шкаліков за різними технологіями, зокрема, й за найдавнішими – тими, що  існували ще до створення гончарного кола, якому за приблизними підрахунками десь 6 тисяч років. Надихався гончар-аматор, серед іншого, роботами невідомих майстрів із глибини тисячоріч. Точніше, шматками їхніх робіт, які час по часу вимиває з культурних шарів різних епох та підкидає у сучасність Каховське водосховище. "Це велика відміна глини від інших матеріалів. Метал буде переплавлено, і він вже нічого не розповість про те, чим був, ким, з якою метою з нього щось було зроблено. Інша річ – глина: навіть маленький осколок здатен розповісти про технологію, призначення, іноді й про творця", – каже Олександр.

У своїй студії кераміст проводить майстер-класи з ліпки й для дорослих, й для дітей. Останні приходять сюди цілими класами. Навчає, насамперед, не боятися власних творчих поривів та не обмежувати фантазію, адже в мистецтві немає меж. "Симетрія – ворог мистецтва. Людина намагається створювати правильні форми, а природа – ні. Не треба боятися слідів рук. У сучасному світі не зрозуміло, чим і ким щось зроблено. Натяк на те, що це зроблено руками, – зв'язок із творцем. Це така багатошарова річ, а є одношарові: викинув, забув – і все", – пояснює Шкаліков.

Він показує, як зробити арт-об’єкт, просто стискаючи шматок глини у руці. Додає дерев’яною паличкою оченята, тією ж паличкою розділяє навпіл випуклості. Й ось – готова чудернацька шестинога істота.

Ліплять в студії постійно. Але процес цим не завершується: його останній, найбільш містичний етап – випал у печі. Саме після нього податлива глина стає майже вічною керамікою.

Піч Олександр запалює лише кілька разів на рік, коли назбирається достатня кількість глиняних фігурок для випалу. Цього нетерпляче чекають учасники майстер-класів, насамперед діти. Телефонують: коли можна забрати свою готову скульптурку.      

Без випалу немає гончарства. Адже слово є похідним від "горна", тобто пічки. А значить, гончар – зовсім не той, хто ліпить з глини, а саме той, хто її випалює. Триває випал 12 годин, з поступовим підйомом температури. Вона може сягати 1200°С. Півдня йде на те, аби обережно завантажити в пічку усі глиняні вироби. Отвір закладається цеглою, і починається процес. Невеличка поступка сучасності – температуру в печі показує спеціальний градусник. "Наші предки стежили за процесом, що відбувається у печі, за кольором закладених туди виробів та димом, що йшов із димаря", – розповідає Шкаліков. Глиняні фігурки в процесі розпалюються до червоного, так само, як метал у кузні.

Потім пічці дають остигнути, тоді починається розбір ще гарячих цеглин, аби дістати готову кераміку. Довго, спекотно, брудно від пилу і… дуже захоплююче. Кінцевий результат ніколи до кінця не передбачуваний. "Якісь вироби не переживуть випалу. Коти з тонкими хвостиками, собачки з довгими вушками, слони з чудернацькими хоботами – вони, буває, не виживають", – попереджає гончар.

Деякі вироби можуть не випалитися, як слід, оскільки пічка, все ж таки, аматорська. Натомість див вона підносить куди більше. Фігурка людини, яку дістає з пічки Олександр, блищить, хоча її нічим не глазурували. Це завдяки якостям самої глини та випалу на дровах: з деревини в процесі виділяються різноманітні сполуки, які просочують глину та надають неочікуваних кольорів і фактури.

Вкриті різноманітними поливами (глазуровані) вироби іноді вражають неочікуваними відтінками.

Вийшли і глазуровані намистини. З ними довелося повозитися, адже треба було закріпити в печі так, аби вони не з чим не стикалися. Для цього їх підвісили на виделку, яку, у свою чергу, помістили у горщик.

Неймовірною вийшла з печі ботанічна кераміка – блюда з відбитками листя лопуха. Сама рослина, що зростала на дворі Шкалікова, наказала довго жити, але тепер той лопух увічнений.

Кожен із майстрів, чиї витвори, дістає Олександр із печі, вкладав у них свої сенси. Хтось віддавав перевагу формі, хтось – змісту.

Ось дитячі роботи, серед них серце – з надряпаним "любов".

Ось острів Хортиця – зменшена, але точна копія.

Ось немовля.

А десь у глибині пічки – керамічна матка з дитинкою всередині. Її зліпила одна жінка. "Певно, хоче ще дитину", - припускає Олександр, бо впевнений глина – найкращий матеріал для матеріалізації бажань.   

А ще глина – найкращий матеріал для передачі інформації. Немає жодного іншого, з яким можна було б працювати без будь-яких додаткових інструментів: зліпити фігурку з глини здатна навіть мала дитина. При цьому після випалу витвір стає майже вічним. Саме тому, розповідаючи про кераміку, Олександр весь час вживає слово "відповідальність". У цьому і полягає місія гончаря. З одного боку, не обмежувати творчість штампами та штучними заборонами, з іншого, – відповідально ставитися до того, які сенси передасть у своєму витворі майбутньому. Утім, це здається актуальним не лише для гончарів.

Читайте також:

Експозиція з горищ: Як на Запоріжжі започаткували сільський музейний рух;

Люди Мамай-гори: Як на Запоріжжі усім світом рятують артефакти вісьмох тисячоліть;

Запорізький "Стоунхендж": ТОП-7 найвідоміших пам'яток давнини, що зібрані в одному місці.