Не тільки Анна Ярославна: Як нації за героїв минулого "воюють"

Помітним інформаційним приводом у червні стала спроба Путіна "записати в росіяни" королеву Франції Анну, доньку київського князя Ярослава Анну, яку очільник Росії озвучив під час зустрічі з французьким колегою Еммануелем Макроном. Ще гучніше пролунала відповідь самого Макрона, який, спілкуючись із Петром Порошенком, нагадав всім, що Анна походила з Києва.

Історики та блогери вкотре підняли тему використання давньоруської спадщини та взагалі звернення до подій, що давно минули, у сучасній політиці. Втім, "битви" націй та держав за право вважати давніх героїв "своїми" - явище не нове та не унікальне. Подивимось, кого з видатних постатей ділять сусіди від Франції до Монголії.

1.Александр Македонський: Греція та Македонія

IV ст. до н.е.

Ці дві країни "воюють" не тільки за одного з найвідоміших завойовників у історії, а й за саму назву "Македонія". Більша частина стародавнього Македонського царства (правителем якої був легендарний полководець) охоплювала територію нинішньої Греції, і лише невеликий шматок був на нинішніх землях Республіки Македонія. Якою мовою говорили та чиїми пращурами були жителі давньої держави, македонські та грецькі історики сперечаються досі. Світова наука більше схиляється до грецької версії.

Дискусія вийшла далеко за межі професорських кабінетів та сторінок монографій. Коли у 1991 році Македонія вийшла зі складу Югославії та стала незалежною, греки обурилися. Мовляв, якісь самозванці взяли назву нашого давнього царства та сучасної провінції! У результаті в ООН македонців прийняли під офіційною назвою "Колишня югославська республіка Македонія" (іноді можна зустріти абревіатуру КЮРМ, англійською - FYROM). Проте грецьких дипломатів це не задовольнило – вони вимагали прийняти назву, в якій би взагалі не було слова "Македонія" - наприклад, "Республіка Скоп'є". Роками тривали "розборки" в міжнародних судах, Греція "ставила палки в колеса" на шляху сусіда до НАТО та ЄС, але крапку в суперечці поки не поставлено.

Грецький тролінг: мовляв, весь світ визнає лише грецьку Македонію, і тільки у Скоп'є вважають інакше

В якості однієї з поступок македонцям довелося змінити прапор. Спочатку він містив Вергінську зірку – символ давньомакедонських царів, розташований також на прапорі сучасної грецької провінції Македонія (центром якої є друге місто країни - Салоніки). З 1995-го року на македонському знамені – сонце.

Зліва направо: прапори Республіки Македонія у 1991-1995 та після 1995 року, прапор грецької провінції Македонія

Німецькі ультрас на виїзді у Салоніки вирішили подратувати греків македонським прапором, що призвело до бійки

"Вишенька на торті" всієї давньомакедонської історичної спадщини – це, звичайно, Александр Великий. У 2009 році він посів перше місце серед національних героїв у телешоу "Великі греки". В Македонії такого проекту не було, натомість ім'я полководця носить головний аеропорт країни у Скоп'є. В обох країнах стоять пам'ятники Александру – і в столицях, і в провінції. При цьому коли македонці 6 років тому зробили величезну статую в Скоп'є, влада вирішила зайвий раз не дратувати сусіда, і монумент офіційно назвали "Вершник на коні". Хоча й місцеві, і туристи, які приїжджають до міста, прекрасно розуміють, хто саме там зображений.

Македонська патріотична акція з "давнім" антуражем біля "Вершника на коні". Щось подібне влаштовують і греки біля свого пам'ятника у Салоніках.

За межами двох країн теж трапляються бажаючі записати завойовника до "своїх". Якщо погортати історичні, а частіше "історичні" форуми різними мовами, можна натрапити на екзотичні теорії про болгарське, албанське, російське, сербське та навіть українське походження Александра. Але це – переважно фантазії "альтернативних" вчених та ультраправих, які на державну політику ніяк не впливають.

Творчість на тему "Александр Великий - албанець"

Є й така думка...

2. Карл Великий: Німеччина та Франція

VIII-IX ст.

Король франків Карл Великий жив у ті часи, коли німців та французів у сучасному розумінні ще не існувало. "Перший європеєць" - так його іноді називають історики. Держава Карла простягалася на великій території від Піренеїв до Балкан. Батьки правителя були з нинішньої Франції, а резиденцію собі він облаштував у німецькому Аахені, де й похований.

Найбільше французьких та німецьких списів навколо приналежності Карла Великого (французи називають його по-своєму – Шарлемань) було зламано з 1870 по 1945 роки. В цей період країни тричі воювали між собою (зокрема в обох світових війнах), і "віддавати" ворогу великого предка ніхто не погоджувався. Наприклад, у нацистській Німеччині було видано збірку "Карл Великий чи Шарлемань? Вісім відповідей німецьких істориків". Неважко здогадатися, якими були ці відповіді.

Герб Карла Великого

А от наприкінці Другої світової війни, коли в німців загострилася потреба у союзниках, антифранцузька пропаганда вщухла, а особу короля навпаки спробували використати як символ єдності двох народів та взагалі всієї Європи. "Шарлемань" - так з 1944-го називалася французька бригада (пізніше - дивізія) СС.

Емблема дивізії "Шарлемань"

Запеклі вороги в минулому, Німеччина та Франція, вже давно перетворилися на союзників. Іноді жителі країн "тролять" один одного на теми звучання двох мов, протистояння футбольних збірних чи належності Карла Великого, але без ненависті. Взагалі ми ще побачимо, що найбільш серйозно до "баталій" за історію ставляться у країнах, які тільки нещодавно стали незалежними.

3. Чингісхан: Монголія та Казахстан

XII-XIII ст.

Ще один великий завойовник завжди вважався предметом національної гордості монголів, однак останнім часом на статус нащадків засновника однієї з найбільших імперій в історії людства претендують казахи. Їхні вчені доводять: Темуджин був не монголом, а тюрком з казахського племені кіятів. Народи, що склали кістяк його держави та війська – теж тюрки, а плутанина ніби виникла через казахський вираз "Мәнгi ель" ("Вічний народ"), яке потім трансформувалося у "монголи".

Ця тема поступово "розкручується" владою Казахстану – влаштовуються міжнародні конференції, фінансуються публікації, випущено пам'ятну монету. Тим не менше, в очах всього світу кочовик-завойовник і надалі асоціюється з Монголією.

4. Вітовт та Ягайло: Литва та Білорусь

XIV-XV ст.

Ця боротьба – не за окремих героїв, а за спадщину могутньої давньої держави – Великого князівства Литовського (ВКЛ).

Частина білоруських істориків дотримується поглядів, які отримали назву "литвинства". У загальних рисах ідея наступна: значна частина ВКЛ розкинулася на землях нинішньої Білорусі; це була спільна держава слов'ян та балтів; її офіційною мовою була старобілоруська, назви "Білорусь" та "білоруси" - штучні; самі білоруси ще 150 років тому називали себе литвинами. Тому, власне, і правителі ВКЛ – насамперед не литовські, а білоруські національні герої.

Іменем князя Вітовта литовці назвали зокрема університет...

...а білоруси - тролейбус

Зазвичай концепція литвинства вважалася популярною серед білоруської опозиційної (націоналістичної та проєвропейської) інтелігенції. Проте останнім часом "загравання з литвинством" закидають і режиму Лукашенка. Наприклад, литвином себе називає Геннадій Давидько – керівник Держтелерадіо Білорусі.

Литовські праві болісно реагують на такі "зазіхання" сусіда. Проте найбільше галасу з цього приводу чути з іншого боку – з Росії. "Литвинство" - це одна з різновидів білоруської бандерівщини. Іншим різновидом є звичайний білоруський націоналізм, який не відмовляється від етноніма "білорус", але насичує його русофобським змістом", - типова цитата з російського видання.

5. Миколай Коперник: Польща та Німеччина

XV-XVI ст.

Німці та поляки – ще одне європейське протистояння минулого, яке дається взнаки і сьогодні. У Польщі традиційно пишаються Коперником як одним з найвидатніших представників нації і дуже хворобливо реагують на спроби західного сусіда посперечатися на цю тему.

Німецькі претензії – небезпідставні. Мати вченого була німкенею, а от національність батька невідома. Рідне місто Коперника, Торунь, перейшло від Пруссії до Польщі лише за кілька років до його народження. Всі документи, складені рукою астронома – латиною або німецькою.

"Ніколай Коперник, німецький астроном". Польський гумор на тему претензій з боку сусідів

Свого часу "приватизувати" Коперника намагалися німецькі нацисти. Його пам'ятник в окупованій Варшаві руйнувати не стали, але замість табличок латиною та польською встановили німецькомовну. Місцевий підпільник її зняв та сховав. Нині табличка зберігається в музеї.

У 1943 році урочисто відзначалося 400-річчя з дня смерті "великого німця Миколая Коперника". Тоді троє молодих поляків таємно поклали до пам'ятника вінок з червоно-білою стрічкою та написом: "Геніальному поляку Копернику, 400-ту річницю з дня смерті. Польське підпілля". Німецький патруль помітив відчайдух – одного застрелили і він невдовзі помер, другого арештували.

Після провалу антинацистського Варшавського повстання окупанти все ж вирішили знищити монумент – його відправили на переплавку, але він дивом зберігся на звалищі, і тепер стоїть на старому місці – біля будівлі Польської академії наук.

Пристрасті навколо Коперника не вщухають і в наші дні. Наприклад, у німецькому телепроекті 2003 року "Найкращі з наших" астроном посів 108-му сходинку. Це помітили аж на рівні польського Сейму – депутати виступили з заявою, що "Коперник – тільки їхній".

У Варшаві Коперника вшанували не тільки пам'ятником, а й суперсучасним музеєм науки, що носить його ім'я

У старому польському фільмі "Секс-місія" є відомий жартівливий діалог, в якому Коперника називають жінкою. "Коперник не був ані жінкою, ані німцем", - свідчить підпис

7. Саят-Нова: Вірменія та Азербайджан

XVIII ст.

Після кривавої війни та етнічних чисток вірмено-азербайджанський конфлікт триває у вигляді прикордонник боїв, вуличних бійок та інтернет-баталій. А ще – як безкінечні суперечки вчених, що з'ясовують, яка з двох націй давніша, хто винайшов лаваш і долму, хто першим заселив Карабах. Ще один предмет "холівару" - поет Саят-Нова. Він був таким собі космополітом Південного Кавказу: за традиційною версією - етнічний вірменин (справжнє ім'я - Арутюн Саядян), жив та помер у Грузії, писав кількома мовами, але найбільше – азербайджанською.

Попри спроби зробити з нього об'єднавчий символ поет став ще одним "яблуком розбрату". Наприклад, нещодавно вийшла книжка азербайджанських авторів Сайата Емір-заде та Сарри Сарабли, які доводять, що легендарний поет насправді був азербайджанцем нам ім'я Харут Сейід.

А ось цитати з вірменської рецензії на книжку: "Перераховувати всіх діячів корінних народів регіону, до яких безсовісно тягнуться жадібні лапи бакинських історичних мародерів, не входить в завдання даної статті. Захищати Саят-Нову від жадібних лап культурологічних розбійників, зрозуміло, немає особливої необхідності, оскільки, на жаль, для закавтурок (зневажливий епітет автора рецензії в бік азербайджанців – "закавказькі турки", - Ред.), свідчень його вірменського походження є маса".

Вірмени на честь поета назвали марку коньяку

7. Вольфганг Амадей Моцарт: Австрія та Німеччина

XVIII ст.

В німців є анекдот на цю тему: "Два найбільші досягнення австрійців: 1. Переконали світ, що Моцарт – австрієць. 2. Переконали світ, що Гітлер – німець".

Скандал навколо приналежності композитора почався після вже згаданого німецького шоу "Найкращі з наших". Геніальний композитор посів 20 місце серед видатних німців. "Як це? Народився Моцарт у нашому Зальцбурзі, жив та помер у Відні – до чого тут Німеччина?", - обурилися австрійці. Редактори проекту відповідали, що Австрія, як і німецькі землі, на той момент входили до складу Священної Римської імперії. Кожен житель Австрії міг вважати себе одночасно австрійцем та німцем. Власне, у випадку з Моцартом так ці було: "Якщо Німеччина, моя улюблена батьківщина, не захоче мене взяти, тоді Англія чи Франція придбають собі вправного німця", - процитували автори шоу лист композитора.

Знамениті цукерки "Моцарт" теж роблять і австрійці, і німці

В англомовній Вікіпедії є окрема стаття, присвячена питанню національності Моцарта.

8. Нікола Тесла: Сербія та Хорватія

XIX-XX ст.

На Балканах просто не могло не виникнути суперечок в дусі "він наш, а не ваш". Перемішане населення, невдалі спроби створити з кількох націй одну (югослави), національна та релігійна ворожнеча, криваві війни – і, як кажуть, пішло-поїхало. Серед національних героїв, яких ділять колишні співвітчизники, а нині - сусіди з досить складною історією стосунків, є одна постать світового рівня – винахідник Нікола Тесла.

У Сербії та Хорватії пишаються великим вченим, вшановуючи пам'ятниками, портретами на марках і грошах, назвами вулиць та аеропортів. В опитуванні "Великі хорвати", яке проводив місцевий журнал, Тесла посів друге місце після югославського лідера Тіто.

Белградський аеропорт імені Тесли

Він був сином серба-священика, але народився на території Хорватії. Сам Тесла писав у телеграмі, що пишається своїм сербським родом та хорватською вітчизною. Тепер цю цитату "піднімають на щит" по обидва боки історико-патріотичних "барикад". Сербо-хорватське збройне протистояння давно минуло, але стосунки між націями досі натягнуті, і серед взаємних закидів лунає зокрема "вони хочуть вкрасти нашого Теслу".

Плакат хорватської православної громади, на якому в якості православного хорвата зображений Нікола Тесла

Претендують на Теслу (але зовсім не так завзято) і американці – адже тривалий час він жив та працював саме у Штатах, отримавши паспорт цієї країни. А ще австрійці – за першим громадянством (хорватські землі тоді належали Австро-Угорщині), та навіть чехи, оскільки майбутній винахідних рік провчився у Празі.

Мем за мотивами "Гри престолів": "Хорватсько-сербські битви за Теслу близько"

На головному фото: пам'ятники Александру Македонському у містах Скоп'є (Македонія) та Салоніки (Греція).