На фест – через діру в паркані: під Грушею Шевченка зібралося Тарасове Запоріжжя (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Триденний фестиваль “Тарасове Запоріжжя-2016” розпочався під Грушею Шевченка у Запоріжжі вчораі, 22 липня, увечері, повідомляє кореспондент порталу Depo.Запоріжжя. Це вже другий Шевченко-фест, що організовують і проводять просвітяни міста. Перший відбувся у минулому році.

Місце та час для фестивалю вибране невипадково. Цю двохсотрічну грушу-дичку запоріжці називають Грушею Шевченка. За переказами, коли молодий Тарас був на Хортиці, то саме під цією грушею у альтанці ночував, коли гостив у старого козака Прокопа Булата. Відтоді минуло 173 роки. Цій даті й присвячений нинішній Шевченко-Фест “Тарасове Запоріжжя-2016”.

“На відміну від попереднього року, цього разу у фестивалі беруть участь не тільки запоріжці. Під Грушу Шевченка приїхали митці з Києва, Харкова та інших міст. Впродовж трьох днів будемо читати вірші Тараса Шевченка і власні, співати пісні. Плануємо поїздку до порога Ненаситця, а також побуваємо на Хортиці. Гості міста та всі охочі ночуватимуть у наметах поблизу груші. Варитимемо козацький куліш, аякже без нього, та спілкуватимемося”, - розповів керівник запорізької “Просвіти” Олег Ткаченко.

Розпочався фестиваль традиційною ходою від площі Фестивальної. Звідси до Груші Шевченка кількасот метрів. Росте вона середмістя, на узбережжі Дніпра, неподалік від адміністративного центру. Однак, пройти до неї проблематично. Довкола груші - пустир із бур’яном, подекуди навіть звалища сміття, сморід. Щоб зберегти, свого часу активісти огородили грушу металевим парканом. Час від часу самотужки косять тут траву, охороняють, адже раритетне дерево поки що офіційно не визнано пам’яткою історії.

Пустир з бур’яном, де росте раритетна груша, обнесений дерев’яним парканом. Як такого входу ніде нема, тож, щоб потрапити сюди, треба пролізти через дірку у паркані. Учасники фестивалю, які тут вперше, були дещо здивовані таким станом справ. На їхню думку, довкола Груші Шевченка мав би бути парк, адже це центр міста.

Утім, атмосфера під грушею по-справжньому фестивальна.

“Під Грушою Шевченка співав власну пісню. Музика не народна, а десь рок. Називається “Сон Тараса”. Фантастика. Тарас заснув під цією грушею і прокинувся у наш час. Йому сподобалось, що його тут пам’ятають та читають, що люди у вишиванках та звучить українська пісня. А не сподобався “руській мір”, Ленін, Сталін, комунізм”, - зізнався Володимир Чигарьов.

На фестивалі Лариса Бурдило та Станіслав Бережний разом з подружжя Чигарьових співали народні та популярні пісні.

“Для східної України - це знаменно, що тут, в такому історичному місці, під Грушею Шевченка, ми маємо можливість читати вірші та співати, спілкуватися. Чудовий фестиваль. Мені особисто дуже подобається Шевченкове ставлення до України, воно чесне та дуже віддане”, - поділилася своїми враженнями Лариса. А також додала, що пише вірші, на які її надихає “Кобзар”, ось, приміром таке:

“Україно моя, цей мій вірш на згадку, як сповідь.
Соловейком дитинство - омріяний час.
Та безмежна любов, що є світлим прозрінням, приходить,
Коли бачиш цю землю, завіщану Богом для нас”.

“Я біля Груші Шевченка буваю часто. Подобається тут, гарне місце. А головне, що сюди люди ходять. Значить читають і не забувають Тараса Григоровича Шевченка. Зустрітися тут з людьми для мене багато значить”, - каже Ярослав Івасюк.

Груша Шевченка цього року рясно вродила. Уже є грушки, але ще зелені. Зрілі будуть ближче до жовтня.

Тарас Шевченко був на Запоріжжі улітку 1843 року. Квартирував у Булатів, через спеку ночував на подвір’ї у альтанці під грушею. Щодня ходив на Хортицю, обійшов острів по колу кілька разів. Його супроводжував син старого козака Прокопа Булата - Роман, на два роки молодший за Шевченка. Не важко здогадатися, про що вони говорили та з ким Роман знайомив Тараса на Хортиці. За рік у листі наказному отаману чорноморських козаків Якову Кухаренку, датованому 26 листопада 1844 року, Тарас Шевченко написав: “І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися…”.