Батько прокурора та фейковий адмірал: Ким є фігурант гучної ДТП під Києвом

"Академік-адмірал" Андрій Авдєєнко, замішаній у смертельному ДТП на Київщині, має сумнівну репутацію в рідному Запоріжжі. Попри фантастичність його псевдонаукових теорій та вигадані регалії, він має цілком реальні зв'язки "нагорі"

Минулого тижня, 11 жовтня, під Києвом зіштовхнулися мінівен та позашляховик. Водій першого, 52-річний чоловік, загинув. Пасажира мінівену та водія позашляховика ушпиталили. Останній поводився агресивно, зухвало і спочатку відмовлявся від тесту на сп'яніння.

Згодом стало відоме його ім'я: Андрій Авдєєнко. Із зухвалістю все стало зрозумілим: його син – керівник Київської міської прокуратури №6. Родичі загиблого (а вони вважають винуватцем саме Авдєєнка) побоюються, що справу, як це часто буває, "замнуть".

Подейкують, що 60-річний Авдєєнко, що живе у елітному селищі неподалік, неодноразово попадався поліції напідпитку за кермом.

16 жовтня чоловік вперше після аварії з'явився онлайн та видав у "Фейсбуці" неймовірну версію подій: мовляв, його намагалися ліквідувати ворожі спецслужби, які їхали третьою автівкою. І лише дивом він врятувався, а невинна людина загинула. За півдня він чомусь видалив дописи, але ЗМІ встигли про це написати.

"А, все зрозуміло, це ж наш "адмірал" доїздився", - так прокоментували аварію запоріжці, що добре знають це прізвище. До того, як переїхати ближче до столиці, Авдєєнко тривалий час мешкав у Запоріжжі та регулярно відвідував рідне місто. Ім'я чоловіка часто згадувалося у місцевих виданнях і, переважно, не в кращому світлі. У версію "адмірала" про замах ніхто з запорізьких журналістів не вірить.

"Звідки він узявся?"

Про життєвий шлях Авдєєнка відомо небагато: за радянських часів – військовий (нібито розвідник), у 1990-х – 2000-х працював у кількох відомих комерційних структурах. У запорізькому публічному просторі він раптово виник у 2011-2012 роках. Чоловік з дивними значками на піджаку почав "світитися" на ефірах місцевого телебачення, у пресі та на різноманітних "тусовках", даруючи направо й наліво свої новенькі книжки. Висуваючи екстравагантні теорії щодо історії України в цілому та Запоріжжя зокрема, автор неодмінно підкріплював свої тези твердженням, що він – академік. Журналісти певний час вірили на слово гостю з представницькою зовнішністю, і "титрували" його саме так, як той представлявся. А історики питали один одного: "Звідки він узявся?" та "Що він верзе?".

Запоріжжя – Батьківщина слонів

Зміст книжок Авдєєнка (а їх за 5 років вийшло понад десяток, перші були російською, а далі автор "українізувався") можна переповісти однією фразою: Україна – колиска європейської цивілізації, а Запоріжжя – колиска України.

Тут в єдине ціле змішані трипільці, скіфи, Київська Русь, ординці та козаки, і весь цей "коктейль" "приправлений" реверансами в бік неоязичництва та "магії". Боги Хорс та Велес – такі ж самі персонажі його "наукових праць", як і князі Володимир та Святослав. І все це - під рефрен про спроби імперії приховати від українців справжню історію. В принципі, явище зовсім не нове, і для України теж – типова "альтернативна історія", "фолк-хісторі".

Одна з улюблених тем, яку "розкручує" Авдєєнко - "Лепетишська Січ", яка, за його версією, була у Великій Лепетисі – його рідному селі на Херсонщині. Жоден дослідник козацтва про цю січ ніколи не писав. Так само науці невідомий "отаман" цієї "січі" Авдій Шпичка, прямим нащадком якого нібито є сам "академік". Козацька ідентичність – взагалі один з його коників. Серед запоріжців вираз "вченого" "нащадки чубатих прабатьків" став інтернет-мемом.

Викликає посмішку і оформлення книжок: серед кольорових ілюстрацій є чимало сімейних знімків автора, а з обкладинки однієї з праць на нас дивиться слов'янський бог Хорс (якого автор особливо шанує) з… обличчям самого Авдєєнка.

Сторінки праць "академіка" рясно всипані цитатами з досліджень авторитетних археологів (переважно радянських). Вони, за ідеєю, мають підтверджувати постулати Авдєєнка, однак всупереч всім науковим стандартам жодна з цитат не супроводжується посиланням, аби її достовірність можна було перевірити. Аналогічно автор вихваляється тим, хто нібито працював з унікальними документами у архівах від Ватикану до Стамбулу, однак жодної конкретики (посилань на фонди і так далі) не наводить.

Майстер фотошопу

Аби створити враження про "науковість" своїх творів, "історик" вдається і до відвертих фальсифікацій. В одній з книжок є фото, на якому він стоїть на тлі розкопу в компанії друзів - тодішніх секретаря міськради Романа Тарана та депутата Михайла Левченка.

Розкоп - палеолітична стоянка Міра неподалік Запоріжжя. Вже багато років поспіль тут працює експедиція археологів з Академії Наук (у цьому випадку – справжньої). Фото було зроблено у 2012 році, але ані тоді, ані в інші роки "адмірала" на Мірі ніхто не бачив.

"Я їздив у цю експедицію з 2004 року, у 2012-му був весь сезон, і Авдєєнка там ніколи не було ані в якості учасника, ані в якості гостя", - переконує археолог В'ячеслав Зайцев.

Невдовзі з'яcувалося, що світлина - банальний (і не дуже якісний) фотошоп. Оригінал знімку з цією ж трійцею знайшовся… на сайті Запорізької облдержадміністрації: компанія "засвітилася" у новині про суботник на Хортиці. Журналісти оприлюднили обидва фото у "Фейсбуці", розпочався скандал, і згодом оригінальне фото з сайту ОДА дивним чином зникло (кажуть, чимало зусиль для цього доклав сам Авдєєнко). Але "зачищати сліди" було пізно: примітивний фейк помітили та запам'ятали.

Десь ми вже цих людей бачили...

Якщо вірити наведеним у книжках даним, вони виходять стотисячними накладами – величезна цифра для України. Наприклад, сукупний наклад кількох видань "Чорного Ворона" ("Залишенця") Василя Шкляра, за його ж словами, протягом шести років склав 150 тисяч. Але це реальний бестселер, яким свого часу були заповнені полиці більшості книгарень країни. Праць Авдєєнка у продажу не знайти, натомість сотні подарованих книжок стоять у кабінетах запорізьких чиновників всіх рівнів.

"Вони у мене в машині лежать, я їх регулярно читаю. Я знаю, що цю людину дехто вважає божевільним, але він робить дуже важливу і корисну справу: він популяризує любов до свого краю. Нехай це буде міф, фантастика, не важливо. Це те, що може виховати патріотизм у людині до рідної землі, країни і її історії", - розповів у інтерв'ю сайту "061" екс-заступник мера міста Олександр Рощин.

Якщо вірити Авдєєнку, його "наукові здобутки" надзвичайно цінують за кордоном: він начебто регулярно виступає на престижних міжнародних симпозіумах та читає лекції у кращих університетах світу (а книжки, відповідно, стали підручниками у цих самих вишах). І знову – жодних, як кажуть, "пруфів". На будь-якому запорізькому чи київському заході він фотографується у всіх ракурсах та викладає знімки в мережу, а у Гарварді стає несподівано скромним.

Геральдичний "шедевр"

Паралельно з "дослідженнями" Авдєєнко розгортає громадську активність. Його часто бачать на сесіях місцевих рад та нарадах з гуманітарних питань. І попри, м'яко кажучи, контроверсійність пропозицій "академіка", його не "відшивають", як чергового "міського божевільного". Навпаки – до Авдєєнка прислуховуються, він входить до різноманітних робочих груп та комісій. Ймовірно, цьому сприяла наявність прибічників "вченого" у місцевій владі. Серед них – вже згаданий Михайло Левченко та заступник колишнього мера Запоріжжя Олександр Рощин.

Не останню роль Авдєєнко зіграв у тому, що у 2014 році Запорізька міськрада офіційно змінила дату заснування міста – з 1770-го до 952-го (доволі суперечливе рішення, - Ред.).

Але найбільш резонансною його ініціативою став проект нового герба Запоріжжя. Пропонований ним символ містить зображення орла, мечів, дуба, а також рунічний напис. Деталі з часом змінювалися – наприклад, якщо на першому варіанті був напис "952" (та сама суперечлива дата заснування міста, - Ред.), то на другому – вже "6000 років".

Над ескізами сміялися геральдисти, історики, художники та просто небайдужі запоріжці. У мережі стихійно почався "тролінг" проекту – ентузіасти малювали стилістично схожі пародії. Авдєєнко назвав це замовною кампанією, "вуха" якої, звичайно, "стирчать" з Москви.

Врешті решт проект рішення був знятий з порядку денного сесії міськради.

Авторство по-дитячому зроблених ескізів Авдєєнко приписував ще одному своєму другу – відомому художнику Анатолію Гайдамасі. Коли ж журналісти вирішили це перевірити та спитали самого Гайдамаку, той від гербу "відхрестився". "Я не можу взяти на себе це авторство. Це так воно пішло. Просто використовували моє прізвище. Я був присутній на деяких засіданнях. Але я теж маю свою думку. Тому не зовсім так. Автор – Авдєєнко", - цитує художника запорізьке видання "Верже".

В такому ж стилі (і теж із посиланням на Гайдамаку) створені й проекти пам'ятників у різних куточках Запоріжжя, які "академік" теж намагався "проштовхнути".

На хвилі уваги до скандального герба та його автора ЗМІ перевірили й відомості про звання академіка, якими він так хизується. Виявилося, що жодного відношення до Національної академії наук України Авдєєнко не має. Натомість є членом громадської організації "Українська академія наук", яка і присвоїла почесне звання людині навіть без історичної освіти. Нічого протизаконного в цьому немає, але різницю між академіками НАНУ та академіками УАН (приблизно таку ж, як між армійськими генералами та "генералами козацтва") розуміють далеко не всі.

Любов до високих військових звань Авдєєнку теж властива: він називає себе не тільки академіком, а й адміралом ВМС України, позуючи на фото у білій формі та з кортиком. На флоті він не служив, але стверджує, що звання йому присвоїли "за написання історії українського флоту". Хто й коли це зробив, а також якими положеннями Статуту ВМСУ обумовлено надання високого звання за написання книжки (яку, до речі, ніхто не бачив, на відміну від інших праць "академіка"), Авдєєнко не уточнює. А тих, хто цікавиться, "посилає", звинувачує у замовній роботі та співпраці з ФСБ. Саме через це Авдєєнко пару років тому зі скандалом пішов з ефіру "Громадського ТБ Запоріжжя".

Взагалі прокльони (з нецензурною лайкою), погрози та звинувачення у сепаратизмі – улюблений стиль спілкування "адмірала" в реалі та "Фейсбуці". "Ворогів" за 5 років публічної активності у нього з'явилося безліч: десятки журналістів ("медійні б…ді", як він каже), активістів, політиків, вчених. Об'єкти ненависті часто були несподіваними - наприклад, болгари та серби (вони, мовляв "на замовлення імперії крадуть в українців історію") або антикорупціонери (бо "корпуція у 1990-х роках допомогла збрегти державність і взагалі є позитивним явищем"). Ультрапатріотизм у прочитанні героя публікації набуває відверто карикатурних форм. Крім того, він всіма силами підкреслює власну значимість у національному масштабі - зокрема писав, що російський депутат Жириновський назвав його "ідеологом хунти".

До "чорного списку Авдєєнка" потрапляли всі, хто висловлював найменший сумнів у його геніальності або задавав незручні питання. Але у симпатіях та антипатіях він виявляє крайню непослідовність: той, кого він ще вчора називав національним героєм та зразком для всіх українців (додавши до цього спільне фото у дружній обстановці), вже завтра без жодних пояснень може стати "зрадником" та "сепаром". Наприклад, з друзів на ворогів стрімко перетворилися Левко Лук'яненко, Степан Хмара, Патріарх Київський Філарет (як і весь Київський Патріархат) та "запоріжсталівська" команда мера Володимира Буряка.

Левку Лук'яненку та Юлії Тимошенко Авдєєнко люб'язно дарував книжки та роздавав компліменти. Тепер обидва для нього - "вороги"

А от Януковича у 2011 році він хвалив на сторінках своєї книжки, однак зараз взагалі воліє не згадувати.

Погрози з боку "нащадка чубатих прабатьків" спровокували кілька гучних скандалів у Запоріжжі. Зокрема у 2015 році, в розпал скандалу навколо герба, згаданий депутат Левченко на прохання Авдєєнка зателефонував громадській діячці Наталії Бабенко, яка виступала проти нового проекту. Депутат передав від "адмірала" обіцянки "великих неприємностей" для жінки та її сина. Розмову було записано та викладено в мережу. Левченку цей інцидент коштував місця у фракції міськради "Запоріжжя – наше місто".

Один з аргументів запеклого скандаліста (і ще один запорізький мем) - "козацькі добробати". Він має приязні стосунки з кількома лідерами добровольчих формувань (наприклад, екс-комбатом "Дніпра", нардепом Юрієм Березою). І щиро переконаний (або переконує в цьому оточуючих), що у разі конфлікту з будь-ким добровольці його неодмінно підтримають (не морально, а фізично).

Свого часу інтернет-баталію Авдєєнка із запорізьким активістом марокканського походження Науфалем Хамдані радо підхопив російський "ЛайфНьюс". "Академіка" пропагандисти у заголовку охрестили "ідейним наставником бойовиків", посилаючись саме на контакти з добровольчими батальйонами.

Відомих запорізьких АТОвців Авдєєнко, залежно від взаємовідносин поділив на "справжніх" та "несправжніх". Останніх він звинувачує зокрема у "боягузтві" та "вигаданих пораненнях" (хоча їхні реальні заслуги ні в кого сумнівів не викликають). Сам "адмірал", що роздає такі оцінки, на Донбасі не воював.

З часом запоріжці перестали серйозно сприймати агресивні випади з боку "історика" - лише іноді посміюються. Стосунки "академіка" з місцевою та центральною владою – окрема тема. Не виключено, що "фейсбучні" розповіді про приятельські бесіди з Володимиром Гройсманом або про дзвінки керівників СБУ, що питали в мудрого Авдєєнка пораду, мають таке ж відношення до реальності, як і "Лепетишська Січ". Але знайомства у високих кабінетах у нього, схоже, справді є. Подейкують, що у столиці запорізького "адмірала" нібито найлегше знайти у депутатському готелі "Київ", де той постійно "крутиться", переконуючи чергового нардепа дати грошей на нову книжку. Різних "віпів" Авдєєнко начебто "задобрює" орденами та медалями, які сам розробляє та виготовляє (художній рівень – десь такий самий, як у проекті герба). Серед нагороджених цього року, наприклад, опинився запорізький губернатор Костянтин Бриль, який навіть оприлюднив фото ордена у "Фейсбуці" - для нього Авдєєнко став вірним союзником, який "криє матами" в інтернеті всіх недоброзичливців голови області. Навзаєм і влада (передусім місцева) регулярно нагороджує "альтернативного історика".

"Він дійсно вірить в те, що пише й робить? Чи це хитрий махінатор, який "розводить" довірливих багатіїв?" - неодноразово питали один одного запоріжці. Очевидної відповіді на це немає.

Хтось вважає: ну добре, є собі фрик, "міський божевільний" з манією величі, яких безліч - навіщо його чіпати та звертати увагу? Але "божевільний" спромігся зав'язати контакти на найвищих рівнях та певний час впливати на порядок денний у гуманітарний сфері 750-тисячного міста. Йому досі, хоча й не так часто, як раніше, дають слово на конференціях - не вигаданих ним самим європейських, а реальних запорізьких - поряд із справжніми кандидатами та докторами наук. А історичний світогляд людей, що приймають доленосні для країни рішення, може формуватися під впливом псевдонаукових ідей з яскравих (за оформленням, а не змістом) книжок, що стоять на полицях у їхніх кабінетах. Серед пересічних українців теж утворилося хоч і невеличке, але коло шанувальників "дослідника", які сприймають все за чисту монету.

"Якби кілька років тому чотири людини не протролили герб міста, запропонований одним "адміралом і академіком", його б затвердили. І ми зараз би жили з цією "порнографією" в вигляді герба міста Запоріжжя. Йому ж вдалося протягнути через міськраду рішення, що місто Запоріжжя було засноване в 952-му році", - заявив історик та політолог Руслан Шиханов в одному з інтерв'ю.

Нещодавно автору випадково довелося почути уривок розмови двох запорізьких чиновників у залі обласної ради перед початком сесії: "Вас до слухавки Андрій Авдєєнко кличе, наш головний козак". І це, судячи з інтонації, було сказано без іронії. Більше того, судячи з десятків відгуків на різноманітних форумах, для частини запоріжців "академік" зі всім його негативним "шлейфом" примудрився стати "уособленням типового українського патріота". І це теж не жарт.

Завершити можна цитатою з допису відомого художника та літератора Івана Семесюка. Він висловлювався на трохи іншу тему, але його слова чудово підходять і для випадку, коли низькоякісна "фолк-хісторі" опановує думками мас: "Але псевдоісторичне і псевдонаціональне виховання дітей і підлітків - це вкрай х…а затія. Бо коли настане прояснення і просвітлення, а воно прийде, що вся ця фейкова бойова українскість висмоктана з пальця, то постане питання у багатьох слабких духом і мозгом - а може правий був гаспадін Гіркін? Може у українців все фейкове? І самі вони фейкові?"

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя

Мітки: #ДТП