Артисти, IT-шники, винороби: Ким запоріжці працюють за кордоном

П'ять історій запоріжців, що працюють в різних країнах світу

Робота за кордоном овіяна численними міфами. Хтось впевнений, що українці працюють лише посудомийками та прибиральниками, а хтось навпаки вважає, що там праця більш гідна та легка. Із введенням "безвізу" міфів, як не дивно, стало ще більше. Аби їх розвіяти, портал Depo.Запоріжжя поспілкувався з запорожцями, які працюють у різних країнах світу. Вони розповіли, ким працюють за кордоном, як працевлаштовувались та чи планують повернутися в Україну.

Аліна, вокалістка кавер-бенду. Китай.

"До того, як виїхати до Китаю, я працювала репетитором іноземних мов. За освітою я філолог, випускниця ЗНУ, вивчала французьку мову та літературу. У вільний час займалася співом – закінчила музичну школу, співала для себе. В якийсь момент ми з друзями створили групу, почали грати кавери на популярні композиції. Від знайомих почули про роботу у Китаї – чимало запорізьких музикантів вже так їздили, вирішили спробувати й ми. Нам порадили надійного агента, який займається такими подорожами, деякий час забрало створення промо-відео та пошук вдалого контракту".

"Ухвалити рішення поїхати мені було неважко – я дуже люблю співати й хочу робити це професійно. Окрім того, мені подобається подорожувати та відкривати для себе нову культуру. Власне робота часто важка: іноді у нас буває по декілька концертів за день і лише 3-4 години на сон. Проте по завершенню контракту втома швидко забувається і лишаються лише позитивні враження. Зараз ми з групою готуємось до нової подорожі, скоріш за все, це буде нова країна. Повертаючись додому, я завжди радію і відчуваю себе щасливою - мені подобається Запоріжжя".

Катерина, організатор міжнародних молодіжних обмінів, Німеччина

"Зараз я живу в місті Магдебург, земля Саксонія-Ангальт. Працюю тут в громадській організації Bildungsnetzwerk Magdeburg gGmbH. Моє основне завдання – організація міжнародних молодіжних обмінів в рамках програми Європейського Союзу "Youth in Action": від залучення фінансування, пошуку підрядників і учасників до, власне, проведення та підготовки звітної документації.

Крім того, п'ять місяців тому ми з колегою запустили медіа-проект "W-Power: Women's Voices in Europe". Його мета – розгорнути публічну дискусію про припинення насильства над жінками в Європі.

Після закінчення університету в Запоріжжі я працювала головним редактором онлайн-видання і викладала на факультеті журналістики. Потім поїхала до Києва, де продовжила працювати за фахом, паралельно займаючись проектним менеджментом.

Час по часу з'являлися думки про те, що можна було б виїхати, повчитися чомусь новому, змінити обстановку. Але у мене була хороша робота в Україні, тому думки залишалися думками. Одного разу я отримала лист від подруги з інформацією про програму одного з найкращих університетів о. Ява, Індонезія. До цього я взагалі не розглядала Азію як варіант для тривалого перебування, тому довго вагалася. У результаті заповнила заявку за день до дедлайну. Успішно пройшла співбесіду, отримала підтвердження. Таким чином у лютому 2016 року після 32-годинного перельоту я опинилася на іншому кінці Землі - в місті Маланг, Східна Ява. Це був мій перший досвід роботи і життя за кордоном".

"Там я провела півтора року, замість запланованих шести місяців, викладала журналістику в Університеті Мухаммада Маланг, вивчала індонезійські мову і культуру. Крім цього, ми могли організовувати власні проекти, ними я активно і займалася, і врешті решт стала співкоординатором програми, по якій поїхала.

У червні 2017-го я на три місяці повернулася в Україну, а вже в жовтні переїхала до Німеччини. Це теж було спонтанне рішення, але я намагаюся не втрачати можливості, які самі мене знаходять. Мій контракт чинний до осені 2018-го. А там подивимося, що буде далі... Але я розглядаю варіант повернення в Україну."

Дмитро, помічник винороба, Італія

"Я працюю зараз помічником винороба або технолога, я навіть не знаю, як воно точно називається в Україні. Дослівного перекладу немає, але тут це зветься cantiniere. У цілому робота не найгірша, але і не робота мрії, безумовно. Мені подобається, що у мене багато вільного часу, але заробітна плата доволі скромна: якщо брати в середньому, це десь 1100-1200 євро на місяць.
У Запоріжжі я вчився в університеті та працював торговим агентом – продавав електроінструменти. Там, за нашими мірками, зарплата була непогана, але вільного часу не було взагалі, потім я працював менеджером з продажу і фрілансером. Тоді батьки запропонували приїхати допомогти на пару місяців до Італії, де вони мешкають вже довгий час, в результаті я залишився тут".

"Насправді, вперше я потрапив до Італії набагато раніше. Ще в 2004-му мене туди забрали родичі, я закінчив середню школу і навіть відучився один рік у коледжі, але потім вирішив таки повернуться додому. Дуже хотілося до Запоріжжя, до того ж, познайомився з коханою дівчиною, яка зараз стала моєю дружиною.

Надалі точно не планую залишатися на тому місці, де працюю зараз, бо, повторюся, це не робота мрії. Будемо шукати щось інше в Італії або переїдемо до Німеччини - там подобається дружині. Проте особисто я мрію колись повернутися додому, у Запоріжжя".

Павло, тестувальник програмного забезпечення. Німеччина

"Якщо не заглиблюватися в деталі, я тестувальник програмного забезпечення, або, як заведено називати на заході, QA engineer. Мета роботи тестувальника – виявлення дефектів в програмному забезпеченні на етапі його розробки та супроводу. Я вже десь півтора року віддалено працюю на групу компаній, головний офіс яких розташований у Мюнхені.

Після закінчення університету шість років працював в юридичній сфері, на різних напрямках, починаючи від держслужби, закінчуючи господарськими та цивільними справами. Я не шкодую про цей час, це цінний досвід, що навчив правильно оцінювати свої можливості, планувати графік роботи та розподіляти час. Але, так чи інакше, врешті решт я зрозумів, що з даною спеціальністю нам не по дорозі. Вона дуже обмежує можливість зростання, прив'язує фахівця до конкретного міста і країни, до того ж, у мене було досить багато навичок, які мені хотілося б застосовувати, але не було можливості. Це розмовна англійська та інтерес до IT".

"Починав я, як і багато IT-фахівців, з роботи на аутсорс- і аутстафф-компанії. З одним із замовників у нас склалася дуже плідна та ефективна співпраця, і в підсумку я отримав пропозицію працювати не як фахівець з аутсорс-компанії, а як штатний працівник на фрілансі.

Найближчим часом планую відвідати Німеччину, познайомитися з більшою частиною команди (з усіма неможливо, тому що з нами працюють хлопці з США, Австрії, Румунії, Білорусії та РФ, і зібрати всіх в одному місці досить важко).

Чи планую я залишатися в Запоріжжі? Плюс віддаленої роботи в тому, що я ніколи не прив'язаний до якогось міста. Все, що мені потрібно, - ноутбук і підключення до інтернету. Тому в планах подорожувати якомога більше, але Запоріжжя залишиться моєю батьківщиною назавжди".

Едуард, інженер. Італія

"Я працюю інженером. Мені дуже подобається ця сфера, я завжди цим цікавився і планую будувати кар'єру в цьому напрямку. До того, як працевлаштуватися до італійської компанії, я був студентом українського університету. Вчився на інженера, тож працюю за фахом."

"Працювати на іноземну компанію я почав майже випадково - поїхав до Італії як турист і вже там від знайомого дізнався про цю компанію, там якраз шукали інженера. Не вагаючись, пішов на співбесіду, і мене взяли, але на цьому все не завершилось. Деякий час тривало оформлення документів, це стало найбільш проблемною частиною працевлаштування. В Італії насправді не так багато робочих місць, і для людей не з Євросоюзу виникають численні бюрократичні перепони, проте зараз все позаду.

У майбутньому я планую повернутись в Україну, але поки що хочеться ще трохи попрацювати тут, набратись досвіду."

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя