Генплан-1949: Яким бачили Запоріжжя сталінські архітектори

Згідно проекту 70-річної давнини, в Запоріжжі мали бути оперний театр, 20-тисячний футбольний стадіон та ботанічний сад на Хортиці

Під час недавньої прес-конференції, присвяченої проекту змін до Генплану Запоріжжя, присутнім був презентований справжній раритет – Генеральний план міста 1949 року. В.о. директора Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міськради Павло Назаренко пояснив, що документ нещодавно майже випадково був знайдений у архіві. Генплан був реставрований – склеєний – і тепер зберігатиметься у департаменті.

Depo.Запоріжжя вирішили показати ніде не оприлюднений Генплан та розповісти, що з задумів 70-річної давнини було реалізоване, а що так і лишилося на папері та у фантазіях авторів.

Окрім самого плану ми знайшли присвячену йому статтю в газеті "Більшовик Запоріжжя" того ж 1949-го року, фрагменти з якої теж додаємо.

Генеральний план був розроблений групою фахівців київського інституту "Діпроміст", який існує досі під трохи зміненою назвою – "Діпромісто" та проектує більшість українських міст. Нинішній план Запоріжжя – теж їхній.

Всі позначки та легенда – українською мовою. Креслення виконане вручну, деінде видно "чорнові" начерки олівцем.

Колориту цьому артефакту додає чорнильна пляма.

Аби краще зрозуміти задуми авторів Генплану, пригадаємо, яким було Запоріжжя наприкінці 1940-х. Двома головними районами були старе місто (нинішній Олександрівський район), де розташовувалася більшість адмінбудівель, та Соцмісто (зараз район проспекту Металургів), збудоване під час індустріалізації 1930-х років. Вже частково існували нинішні Шевченківський, Заводський та Дніпровський райони, а от Вознесенівського, Комунарського та Хортицького районів, Осипенківського та Бородинського мікрорайонів як таких ще не було.

Почнемо зі старого міста. Новий архітектурний комплекс мав постати в районі вулиці Базарної. Поруч - сквер.

Серед зруйнованих об'єктів – драмтеатр. Його планували відновити та позначили на карті (цифра 7; нині це театр ім. Магара).

У місцевості, яку запоріжці знали як Дубовий Гай, мав бути створений однойменний парк. У 1959 році він відкрився. Цікава деталь: саме на території "Дубовки" передбачалося будівництво міського цирку (число 18 на карті).

На нинішній площі Університетській вже запланували пам'ятник на честь визволення Запоріжжя від нацистів, однак на карті він розташований не в глибині площі, а ближче до проспекту (28). А там, де у 1960-му відкрили всім відомий танк, мав стояти палац культури заводів (16).

Головна зміна, яку задумали архітектори та мали втілити будівельники – побудова нового центру Запоріжжя між Соцмістом та старою частиною, на місці села Вознесенка. Це район, нині відомий як Вознесенівський. В цілому він вийшов таким, як і проектувався.

Старе Запоріжжя і Вознесенку, де у 1950-х почалося будівництво району, розділяла балка. За Генпланом через неї мали протягнути дамбу, яка б з'єднала головні транспортні артерії старого міста та нового району – вулицю Карла Лібкнехта та проспект Леніна відповідно. У 1952-му вулиця Карла Лібкнехта офіційно стала частиною проспекту Леніна. А у 1962-му, як і було передбачено планом, добудували ту саму добре знайому всім містянам дамбу.

Серцем нового центрального району Запоріжжя повинна була стати площа з головною адмінбудівлею – Будинком Рад. На початку площі передбачалися два пам'ятника (чи просто статуї) на високих постаментах. З іншого боку проспекту починався бульвар, що спускався до самого Дніпра. У газеті був надрукований ескіз цього архітектурного ансамблю.

У загальних рисах цю ідею було втілено. Будинок Рад – це нинішня ОДА. Але, по-перше, вона виглядає не так, як на ескізі (без башти і колон). По-друге, її "пересунули" ближче до проспекту – площа перед нею (нині Майдан Героїв) вийшла невеликою, натомість з іншого боку розташувався не бульвар, а ще одна площа (Фестивальна, бульвар Центральний починається далі). Від статуй теж відмовились.

Взагалі в Генплані в межах Центрального району можна побачити три таких бульвари, що йдуть в бік річки перпендикулярно проспекту. Другий – це прообраз проспекту Маяковського. На площі Маяковського мав постати оперний театр на 1600 місць (цифра 6).

А в кінці бульвару, приблизно там, де зараз медуніверситет, хотіли збудувати Центральний стадіон – більший, ніж "Металург", на 20-30 тисяч місць. До слова, про нову футбольну арену в районі Набережної йшлося аж до кінця 90-х. Проте ані опери, ані нового стадіону запоріжці так і не побачили.

Третій бульвар у радянські часи носив ім'я Жданова, а зараз – Шевченка. На його початку мав бути кінотеатр (20 на карті). Натомість на цьому місці постав корпус будівельного технікуму, у який пізніше переїхала мерія (яка до того знаходилася в нинішній будівлі міського управління поліції).

Соцмісто постраждало під час війни, але активно відбудовувалося. Проспект Металургів тоді носив ім'я Сталіна. Також на цьому фрагменті помітні "круглий дім" та стадіон "Металург" (тепер "Славутич-арена").

А ось так архітектори бачили ансамбль нинішньої площі Запорізької. Ескіз, ймовірно, ще довоєнний, але концепція та ж сама, що й у Генплані. Пам'ятник Леніну вже тоді передбачався, але в проекті виглядав інакше, ніж той, який був відкритий у 1964-му та демонтований у 2016-му.

Другий фрагмент карти, що одразу кидається в очі – це Хортиця. За тодішнім задумом, недоторканих природних зон тут мало бути значно менше, ніж є зараз. Весь острів вкритий дорогами.

Північна частина – ботанічний сад (у балці Музичній), будинки відпочинку та стадіон. Сіра смуга з лівого берега на острів і далі на правий – це лінії електропередач. У плані вже є мости Преображенського (їх якраз почали будувати у 1949-му) та Арковий міст (з'явився у 1970-ті). А от музею та, тим більше, макету Січі ми не помітимо – про це почали говорити вже у 1960-х, коли було створено заповідник.

Біля вже існуючої залізничної станції "Запорізька Січ" (позначена як "Січь") – чимале селище, значно більше, ніж врешті решт було збудоване.

Центральна частина острова – це сади й поля.

Врешті решт, на півдні Хортиці збиралися лишити існуючу гілку залізниці Запоріжжя-Нікополь з двома мостами. Ці мости були збудовані як тимчасові у 1944-му році. Ймовірно, їх планували замінити більш надійними спорудами, але у 1952 році і мости, і гілку залізниці повністю розібрали, хоча залишки насипу можна помітити і сьогодні.

Рештки гілки залізниці на півдні Хортиці. Фото з сайту hortica.zp.ua.

Бабурки, Бородинського, Осипенківського, Пісків та Космосу в проекті немає.

Планування Кічкасу (Заводського району) зараз лишається таким самим, які і було.

Ось так, наприклад, виглядав майбутній Космічний мікрорайон. Дорога, що веде до розвилки, сьогодні знайома нам як вулиця Космічна.

А південніше - вже існуючі на той момент очисні споруди та радгосп імені Сталіна, нині - Дослідна станція.

Два залізничних та два річкових вокзали в документі - ті ж, що є зараз. Водночас згадок про аеропорт та автовокзал немає.

Міжміські траси у плані – ті ж самі, що й сьогодні: на Дніпро, Крим, Харків, Маріуполь.

До речі, цікаві особливості тодішньої української топоніміки: "в Донбас" (а не "на Донбас") та "Нікопіль".

Одна деталь плану так і лишилася загадкою. Це розташування майбутнього пам'ятника Сталіну. За ідеєю, це мав бути великий монумент – він згаданий у легенді карти, як і "дніпрогесівський" Ленін. Проте відповідне число 27 на карті так і не знайшлося.

Більше про життя в Запоріжжі та області читайте на Depo.Запоріжжя