Два роки після "русскай вєсни": 10 історій запорізьких сепаратистів

Ким були і ким стали лідери та рядові учасники проросійських акції на Запоріжжі

Два роки тому в Україні кремлівський проект "русская вєсна" остаточно довів свою мертвонародженість. Антиукраїнські сили, що марили про створення "Навароссії" від Харкова до Одеси, втрималися лише у Криму та на частині Донбасу, та й то лише за допомоги російських військ. В інших регіонах, де фактор масштабного вторгнення сусідів був відсутній, виступи за "референдум" зіштовхнулися з протидією громадян, що не захотіли перетворюватися в манкуртів, та зовсім скоро зійшли нанівець.

Для Запоріжжя переламним моментом стала знаменита "яєчна неділя" у квітні 2014-го. Ще десь місяць-півтора рух за "ЗНР" ледве жеврів, проводилися нечисленні акції, робилися гучні заяви в дусі "Навароссія ще буде". Але ватажки місцевих сепаратистів вже самі усвідомили, що тут їм нема чого "ловити", і з'їхали хто куди. Сподіваючись, звичайно, незабаром повернутися разом із "апалченцамі" та "атпускнікамі".

Як склалася подальша доля тих, хто навесні 2014-го піднімав путінські триколори на Запоріжжі? Портал Depo.Запоріжжя вирішив це з'ясувати і прослідкувати історії десяти місцевих "ватників" – як ватажків, так і звичайних активістів, які з тих чи інших причин стали відомими.

1. Артем Тимченко: з "парламенту" на "підвал"

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 1

Раніше: журналіст, головред запорізької газети "Іскра" та однойменного сайту новин. Запам’ятався всім завдяки здатності миттєво змінювати "спонсорів" та відповідно розгортати позицію на 180 градусів. Виправдовуючи своє чергове "перевзування", порівняв себе з "гумотехнічним виробом" (мовляв, минулий покровитель обійшовся з ним, як із контрацептивом).

Політики не цурався, хоча серйозною політичною діяльністю це не назвеш: різні "мутні" проекти, одноденні партії і так далі.

2014 рік: стає одним з ідеологів "Антимайдану" Запоріжжя. Після перемоги Революції Гідності та розгортання сепаратистських рухів Тимченко виділявся серед інших лідерів проросійських запоріжців найрішучішою позицію. Те, на що його більш обережні соратники тільки натякали, екс-журналіст видавав напряму: референдум, армія "юго-востока", "Путін, ввєді". Відповідно, радикальна частина місцевих "колорадів" пішла саме за ним.

Вірогідно, Тимченко вже приміряв на себе лаври "голови ЗНР", але щось пішло не так – "русская вєсна" у місті захлинулася. 

Серйозним ударом по репутації Тимченка серед "своїх" стала його поведінка під час "яєчної неділі". Організувавши "ватний" мітинг на Алеї Слави та виступивши на ньому з палкою промовою в дусі "незабаром перемога, майданівці нас бояться", Тимченко швидко кудись зник, тільки-но на місце прибули ці самі "перелякані" майданівці. Години під градом яєць прибічники ідеї "ЗНР" провели без свого лідера.

Щоправда, без проблем для "недоватажка" тієї весни теж не обійшлося: його облити зеленкою з нечистотами та підпалити йому машину.

Відчувши, що "запахло смаженим", Тимченко "евакуювався" з Запоріжжя, переїхавши у безпечніший для себе Донецьк.

Потім: у Донецьку на Тимченка чекав мандат депутата віртуального "парламенту Навароссіі" (головний в них – відомий Олег Што? Царьов) та, як кажуть, "тепле" місце на розподілі російської гуманітарки. Доволі швидко між колишніми провідниками запорізької "русской вєсни" розгорнулася "холодна війна", яка час від часу переходила у "гарячу" фазу. Саме через це протистояння наш персонаж опинився "на підвалі", де пробув кілька місяців. На допиті Тимченко розповів чимало цікавого, зокрема про свою співпрацю з СБУ за часів Януковича.

Після виходу на волю "депутат" особливо ніде не "світиться". Лише періодично публікує на "Фейсбуці" анонси свого повернення у політику та загадкові прогнози в дусі "згодом Навароссія таки відбудеться, більше казати не можу – таємниця, самі все побачите за тиждень, максимум два".

2. Володимир Рогов: "снєгірі" в небезпеці!

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 2

Раніше: підприємець середнього рівня, власник пари магазинів та інтернет-сайтів. Займався громадською діяльністю, очолював організацію "Слов’янська гвардія". За словами Рогова, у "гвардії" були тисячі молодих активістів, хоча насправді – приблизно з десяток. Проводив акції в Запоріжжі та Києві під гаслами "єдності слов’ян" та "боротьби з фашизмом". Активний промоутер "георгіївської стрічки".

Більш-менш помітною персоною в місті став десь у 2008 році. Балотувався в мери від проросійських партій. Результат – якась там доля від 1%. Налагоджував контакти з російськими пропутінськими організаціями.

2014 рік: участь у "Антимайдані" в Запоріжжі та столиці, заходи на підтримку "Беркуту". На одному з мітингів у березні 2014-го Тимченко заявив, що "легітимний Янукович" призначив Рогова новим запорізьким губернатором. Не повірив ніхто, крім самого Рогова (і то не факт).

Далі – теж втеча, але, на відміну від Тимченка, до Росії. І дещо раніше – в березні.

Потім: Рогов оселився в улюбленій Москві, але іноді заїжджав до "республік". Був постійним гостем російських ток-шоу, де розповідав, як стогне його Запоріжжя під гнітом кривавої хунти. "Зірковий час" Рогова – кінець 2014 року, коли він подарував всім безсмертний мем про вбивства снігурів.

З тих пір що б не казав колишній запоріжець, це неодмінно "тоне" у дружньому сміху з обох боків барикад – мовляв, "а, це той, що снігурі, все зрозуміло". Рогов продовжує з’являтися в ефірі та продукувати "страшилки" про наближення ядерної катастрофи, "гомодиктатуру" і тому подібні жахи. Щоправда, тільки на "Ютубі" - на центральні канали РосТБ його тепер обачно не запрошують.

3. Олександр Патаман: казак-театрал

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 3

Раніше: за освітою – театральний актор. Якось мірою – колега Губарєва: працював тамадою, артистом різноманітних костюмованих шоу. Паралельно очолював козачу спецдружину "Січ", яка патрулювала Хортицю. "Січ", незважаючи на українську назву, була неофіційним філіалом промосковського "Вєрного казачества".
Власне, громадська активність Патамана проходила саме по козацькій лінії.

2014 рік: вважалося, що Патаман очолює "силове крило" запорізьких "антимайданівців". Але, як і Рогов, він втік у березні (але обрав південний напрям – Крим). Історія про викрадення злими "правосеками" йшла у комлпекті.

Потім: "Запорозький козак" воював на боці сепаратистів – принаймні, так стверджує він сам. Статус в нього далеко не такий "зірковий", як у двох попередніх діячів. Наразі Патаман живе в Луганську та звично працює у театрі.

4. Володимир Балагура: не словом, а ділом

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 4

Раніше: чим займався Володимир Балагура до 2014 року, невідомо. Судячи з усього, від політики був далекий. Принаймні широкі кола про нього не знали.

2014 рік: очолив одну з пост-"антимайданівських" структур – організацію "Наше місто" ("Наш город"). Позиція Балагури та оточення відрізнялася стриманістю – "Наше місто" виступало за діалог та компроміс з опонентами. Саме на цьому ґрунті виникла суперечка Балагури з вище згаданим Тимченком на березневому "колорадському" мітингу біля пам’ятника Леніну. Ледь не дійшло до бійки.

Виступ Балагури з 2 хв. 30 с.

Пізніше, наприкінці березня, Балагурою було анонсовано створення антимайданівських "дружин", які "захистять" місто від Самооборони та "коричневої чуми". Проте до справи не дійшло.

Потім: парадокс полягає в тому, що Балагура, який декларував прагнення до миру та порозуміння, врешті решт пішов воювати за "ДНР", а "мілітарист" Тимченко "воював" хіба що з екрану телевізора та сторінок у соцмережах.

Загинув Балагура у лютому 2015 року під Дебальцевим. Похований у Донецьку. У мережі знаходили фото його могили.

5. Володимир Новіков: "врятувати" Кобзона

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 5

Раніше: підприємець, бандит, член Партії Регіонів (або принаймні працював на неї), байкер. Опоненти кажуть, що справжнє прізвище – Рябуха. Провів півроку у СІЗО, підозрювався у причетності до ОЗУ.

2014 рік: на "антимайданівські" акції ходив, але був не на перших ролях. За власним зізнанням, спочатку навіть підтримував революцію, але змінив думку через наявність "бандерівців" серед протестувальників. Був на "яєчній неділі". А за декілька днів оперативно переїхав до Криму.

Потім: командує (або командував) підрозділом "Троя", отримав позивний "Алабай". Опоненти Новікова з числа інших запорізьких "новоросів" переконують, що "Троя" – лише "мильна бульбашка", і всі її "подвиги" вигадав сам "Алабай" (за їхньою версією – провокатор та агент СБУ). Хто тут правий, судити не будемо, але складається враження, що всі розповіді Новікова (а він це діло любить) треба ділити хоча б на десять. 

До речі, про опонентів. Новіков – запеклий ворог Рогова та Тимченка. Кажуть, останній потрапив "на підвал" саме зусиллями головного "троянця".

Окрім постійних розборок з "конкурентами" "Алабай" запам’ятався побиттям полоненого журналіста, погрозами на адресу запорізької міліції, якщо та допустить знесення пам’ятника Леніну, а також кумедним позуванням зі зброєю на тлі Йосипа Кобзона, якого старанно рятували від "української ДРГ".

"Облога" "Трої" іншими "деенерівцями" – окрема тема. Ще одна історія – зникнення дівчини з Горлівки. За словами батьків, її викрали "троянці". Потім її знайшли мертвою.

Під час штурму бази "свого" підрозділу під Горлівкою сам "Алабай" був у Москві. Де, ймовірно, перебуває і зараз. Донедавна був дуже активний у соцмережах, але раптово видалив сторінку "Трої" та свій власний акаунт.

6. Катерина Уманець: сухою з води

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 6

Раніше: чим раніше займалася єдина в нашому матеріалі жінка, Катерина Уманець із Мелітополя, невідомо. Однак ще три роки тому вона була непублічною персоною – принаймні перші згадки на міських сайтах з’являються тільки в березні 2014-го. Політичних постів на її сторінках у соцмережах до осені 2013-го теж не було.

2014 рік: є два цікавих моменти. По-перше, Уманець, як вже було сказано, виникла "нізвідки", одразу ж ставши лідером "антимайданівців". По-друге, її, як і більшість інших фігурантів цієї статті, викликали на допити, затримували, били, викрадали (принаймні всі вони про це говорять). Але вона, на відміну від інших, нікуди не тікала – принаймні, надовго. І, як кажуть, завжди уникала серйозних проблем. Деякі проросійські діячі пояснюють це вірогідною співпрацею Уманець із СБУ.

Про Уманець - з 3-ї хвилини

Потім: в якийсь момент Катерина заявила, що відмовилася від своїх поглядів та більше "ні ногою" на сепаратистські акції. Якраз тоді вона стажувалася на посаду наглядача мелітопольських цвинтарів (у результаті її кандидатуру не затвердили). Уманець навіть шокувала всіх словами про готовність вступити у "Правий Сектор", аби її "лишили в спокої".

Проте згодом мелітопольська путінофілка "передумала" і повернулася на початкові позиції. Вступила до КПУ, а потім, після заборони партії – до "Союзу лівих сил".

Саме Уманець була організаторкою провальної поїздки мелітопольских противників декомунізації до Запоріжжя для захисту пам'ятника Леніну.

7. Костянтин Мамросенко: "благодійник" із "мутним" минулим

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 7

Раніше: запорізький підприємець, який продавав побутові електроприлади. Кумедною деталлю до портрета Мамросенка "домайданівського" періоду є його повідомлення на фейсбучній сторінці Миколи Азарова, датоване 2013 роком. Майбутній сепаратист просить тодішнього голову уряду розібратися з невиплатою його фірмі бюджетних грошей за встановлення світильників в одному з запорізьких парків.

2014 рік: у середовищі запорізьких супротивників Майдану Мамросенко нічим не виділявся. У квітні 2014-го він опинився серед прибічників "ХНР", які захопили Харківську ОДА. Разом з іншими був затриманий і, замість участі у створенні чергової "республіки", відправився до місцевого СІЗО. У тюрмі Костянтин провів декілька місяців, після чого був "викуплений" Олегом Царьовим і вийшов на свободу.

Потім: після звільнення Мамросенко не вирушив на Донбас, а повернувся до Запоріжжя. Про колишнього арештанта ніхто б і не дізнався, якби в ньому не "прокинувся" благодійник. Костянтин створив свій благодійний фонд, який намагається піарити в інтернеті. Активність Мамросенка в цій галузі була демонстративно "неполітичною", аж поки він не виступив на захист місцевого пам’ятника Леніну. Мовляв, до головного запорізького істукана треба звезти всі інші подібні об’єкти, зробивши "радянський парк". Тоді вже запоріжці зацікавились "благодійником", і "Гугл" видав його прізвище у вже неактуальних "новороських" списках "в’язнів хунти"...

Слід зазначити, що Катерина Уманець пояснювала своє бажання влаштувати вояж на захист Ілліча саме запрошенням з боку Мамросенка. Потім, під час демонтажу монументу, "азовці" помітили його неподалік, затримали та відвели до поліції.

8. Остап Чорний: заздалегідь похований

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 8

Раніше: за повідомленням "Миротворця", походить із села на Дніпропетровщині, мешкав у Енергодарі на Запоріжжі. Працював на атомній станції. Належав до проросійського "Козачого війська Запорозького низового", також очолював молодіжне крило Партії Регіонів.

2014 рік: стверджує, що на власні очі бачив "американські гроші", які роздавали майданівцям прямо посеред площі. Опинився у "ЛНР", в оточенні місцевого "народного вождя" Болотова (пам’ятаєте ще такого?). Був призначений головою тамтешнього "НКВС".

Потім: "прославився" тим, що катував журналістку "Громадського" Настю Станко. Пізніше з'явилася інформація, що Чорного вбили свої ж. Але згодом з’ясувалося, що це неправда: енергодарець живий, однак отримав важке поранення.

З "ЛНР" Чорний перебрався до "ДНР", бо на Луганщині за ним було чимало гріхів – як кажуть, вбивство бойового побратима, небажання ділитися награбованим та катування "своїх". Нині він командир третьої мотострілкової бригади терористів.

Бойовики-наркомани з підрозділу Чорного. Увага, ненормативна лексика.

9. Євген Листопад: свій серед чужих…

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 9

Раніше: адвокат з Василівки Запорізької області. Займався бодібігдінгом та військовою реконструкцією.

2014 рік: навесні опинився у захопленому Гіркіним Слов’янську на боці сепаратистів. Влітку, під час наступу наших військ, здався в СБУ. Записав відео із каяттям.

Потім: Листопада відпустили. Чому – невідомо. У Василівці від пробув недовго і знов вирушив до "народних республік". Приєднався до банди "Мотороли". Проходив навчання в Ростові. Був поранений, лікувався в Криму. Каже, підстрелили його свої ж.
Найцікавіше, що після цього він знову повернувся до України, вкотре покаявся, знявся у сюжеті ТСН.

В історії Листопада стільки змін орієнтації та переходів з одного боку на інший, що, напевно, тільки він сам знає, яку гру веде насправді.

10. Олександр Панченко: отаман зі смітника

Два роки після "російської весни": 10 історій запорізьких сепаратистів - фото 10

Примітка: в запоріжців може виникнути сумнів: чи варто було включати до матеріалу Панченка? До лав активних сепаратистів він так і не увійшов, формально підтримує цілісність України. Проте багато хто очікував від нього саме виступу на боці "новоросів", враховуючи його погляди та діяльність. Тому ми згадаємо про нього як приклад долі потенційного "зеенерівця".

Раніше: у Запоріжжі Олександра Панченка знали як отамана "Козацького війська Запорізького низового" - тієї ж організації, до якої належав Остап Чорний. По-простому – головний проросійський козак регіону. Щоправда, конкурентом у цьому відношенні намагався бути Патаман (вони один одного не любили), але масштаби і ресурси в Панченка були в рази більшими. "Дахом" козачого ватажка вважався могутній "червоний директор" В’ячеслав Богуслаєв, відомий апологет "славянского єдінства".
У зеніті кар’єри отамана посадили за здирництво. Відбув покарання та повернувся до своїх "запорожців".

2014 рік: під час Майдану бійці Панченка один раз пафосно вишикувались на площі перед ОДА, оприлюднили якусь заяву, і… все. Враховуючи погляди отамана, а також вже згадані ресурс і покровительство, "антимайданівці" від КВЗН очікували більшого – як мінімум, розгону протестуючих козаками з ногайками.

Потім: Панченко нову українську владу прийняв. За ним завжди відмічали властивість зберігати лояльність до будь-якого режиму попри любов до "русского міра". Від більш рішучих однодумців на отамана посипалися звинувачення, мовляв "злив юго-восток", не повстав проти "хунти".

Втім, така пасивність Панченка не врятувала його від деяких неприємностей – спочатку, під час одного з козацьких заходів КВЗН, інші активісти та проукраїнські козаки з бійкою вигнали з Хортиці, а потім отаман зазнав "сміттєвої люстрації".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя