Бойове братерство гестапо та НКВС: Як у Херсоні замордували видатного поляка

Бригадний генерал польської армії, художник, письменник, мореплавець, альпініст Маріуш Заруський був закатований НКВС у Херсоні. До цього його долю, як і долю тисяч польських офіцерів, спільно визначили нацистський та радянський уряди

Бойове братерство гестапо та НКВС: Як у…
Маріуш Заруський, polskieszlakiwodne.pl

Доля видатного польського діяча Маріуша Заруського, який народився 31 січня 1867 року, тісно пов’язана з Україною. Тут він навчався, творив, воював, був засуджений, закатований і похований.  

Царина інтересів, як і талантів Заруського, була дуже широкою. Здобувши освіту на фізико-математичному факультеті Одеського університету, він вирушив у мандри світом: здійснив подорожі до Китаю, Японії, Індії, Єгипту і Сирії. Дебютував як письменник з оповіданнями про свої пригоди.

Був учасником підпільної польської антиросійської організації, за що в 1894 році засланий російським урядом в Архангельськ. Відбувши термін заслання, Заруський став капітаном корабля "Надія" –  плавав в Арктиці. Після північної епопеї повернувся до Одеси, але за два роки, рятуючись від  російських жандармів, перебрався до Кракова, який тоді був австрійським. В 1901-1906 роках закінчив там курс живопису в Академії мистецтв.

Був учасником Першої світової війни. Після відновлення незалежності Польщі в 1918 році вступив в польську армію. Того ж року у званні майора став командиром 11 Полку уланів відновленого Війська Польського.

За військову операцію 1919 року, коли, керуючи уланами, Заруський відважним проривом взяв залізничну станцію у Вільнюсі, був нагороджений хрестом Vіrtutі Mіlіtаrі. Брав участь у битві під Комарним (нині місто районного значення Городоцького району Львівської області, – ред.) проти Першої Кінної армії Будьонного.

Військовий талант та беззаперечна хоробрість, проявлені в Радянсько-польській війні, принесли Заруському й інші нагороди, а також підвищення – як генерал бригади він став особистим ад'ютантом першого очільника відродженої Польської держави – маршала Юзефа Пілсудського. З березня 1923-го по квітень 1926 року був генерал-ад'ютантом президента Речі Посполитої Станіслава Войцеховського. У  вересні 1939 року консультував генерала Владислава Сікорського – керівника оборони Львова.

Варто зазначити, що поляки доволі успішно боронилися від німців. Але коли підійшли частини РСЧА, польське командування здало місто їм, повіривши обіцянкам, що всім офіцерам буде надана свобода і навіть можливість залишити країну: багато хто з польських військових готові були продовжувати боротьбу проти нацистів.

Обіцянки виконані не були, і по завершенні "визвольного походу" Червоної Армії, восени 1939 року, в радянському полоні опинилось десь 450 тисяч поляків. З них, не рахуючи прикордонників, жандармів, поліцейських, членів територіальних воєнізованих самооборон і цивільних осіб, схоплених зі зброєю, військовослужбовці складали зо чверть мільйона.

Протягом року тривала реєстрація польських офіцерів усіх категорій, у тому числі відставників і медиків. Значну частину з них кількома хвилями заарештували за причетність до "контрреволюційних організацій", керуючись доповідною запискою Лаврентія Берії Йосифу Сталіну. У ній нарком НКВС наполягав, що всі колишні польські офіцери, поліцейські, співробітники розвідувальних органів, члени націоналістичних організацій і партій, які перебувають у таборах військовополонених НКВС СРСР і в'язницях України, "є заклятими ворогами радянської влади, сповнені ненавистю до радянського ладу, [...] намагаються продовжувати к[онтр]р[еволюційну] роботу, ведуть антирадянську агітацію. Кожен з них тільки і чекає звільнення, щоб мати можливість активно включитися в боротьбу проти радянської влади". Берія також зазначав, що його підлеглими в України розкрито чимало повстанських організацій, в яких керівну роль відігравали "колишні польські офіцери, поліцейські і жандарми", які без виключення є "закоренілими, невиправними ворогами радянської влади".

Після підписання сумнозвісного пакту Молотова-Ріббентропа у серпі 1939 року "співпраця" нацистських та радянських спецслужб вийшла на офіційний рівень. Наприкінці вересня на території окупованої Польщі, в курортному Закопане, відбулась спільна "конференція" гестапо та НКВС, на якій була "остаточно вирішена" доля польської еліти.

Із 24 жовтня почалась передача Німеччині уродженців центральних польських воєводств та бажаючих переселитись в "сферу німецьких інтересів". Обмін полоненими та інтернованими тривав до 23 листопада. Ешелони формувались і етапувались НКВС, але на лінії розмежування між радянською та німецькою арміями (офіційного кордону не було, – ред.), поляки передавалися німцям представниками наркомату оборони. Це мало продемонструвати наче полоненими опікується армія. Вільно залишити територію СРСР могли фольксдойче зі щойно захоплених регіонів і німці, звільнені з польського полону. Німецькій стороні було передано 42,5 тисячі людей. До СРСР прибули 38 424 поляки, яких піддали суворій фільтрації на предмет виявлення "неблагонадійних елементів" відповідно до списків гестапо та НКВС.

Усе це торкнулось особисто і 74-річного Маріуша Заруського. Завдяки навичкам конспірації, набутим ще в роки буремної революційної юності, відставному генералові вдалося уникнути перших хвиль репресій, але у 1941 році Заруський був заарештований у Львові органами НКВС. "Чекісти" згадали  генералові усе: особливо бої в Радянсько-польській війні та співпрацю з військами УНР.

Долю Заруського вирішували недовго: 29 березня 1941 року він був засуджений як соціально небезпечний елемент до поселення в Красноярський край. Але чомусь замість Сибіру генерала етапували  до Херсона, де за офіційною версією він "помер на 75 році життя... від холери". Можна припустити, що відправляючи Заруського на Херсонщину, "чекісти" сподівалися використати зв’язки відставного генерала на півдні України для пошуків "антирадянщини".  Не склалося.

Імовірне місце поховання видатного поляка розташоване на старому кладовищі міста Херсон. Польське земляцтво установило там пам’ятний знак. У римо-католицькому костелі Пресвятого Серця Ісуса у Херсоні встановлено меморіальну дошку генералові.

Маріуш Заруський був посмертно реабілітований у 1989 році Львівською обласною прокуратурою.

Про інші епізоди бойового братерства гестапо та НКВС, долю польських офіцерів, що потрапили  в лабети радянських спецслужб, можна прочитати у нещодавно виданій книзі "Старобільске відлуння Катині. Свідки та документи розповідають" Валерія Снегірьова.

Читайте також

Як полонені поляки відмовилися працювати на "Запоріжсталі"

Як херсонські "чекісти" безуспішно "полювали" на літнього антирадянщика

Полювання на колишніх: Як чекісти повоєнне Запоріжжя "зачищали"

Всі новини Запоріжжя сьогодні читайте на Запоріжжя.Depo

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"