Боротьба за незалежність: Як запоріжці з армії УНР шукали прихисток в Чехії

"Нашого цвіту – по всьому світу". Чим більше досліджуємо сторінки історії української еміграції – тим більше в цьому переконуємося. Причини виїзду за межі Батьківщини в українців у ХХ столітті були різні, але здебільшого це був вимушений крок. Звичайно ж, вистачало і тих, хто шукав кращої долі у далеких краях, але чимало залишали рідні терени під тиском переважаючих сил ворога або втікаючи від репресій.

Після вимушеного переходу кордону колишні бійці Армії УНР пристосовувалися до нових умов життя. Серед таких вимушених емігрантів було чимало молоді, яка намагалася розпочати або ж  продовжити навчання у вищих навчальних закладах за кордоном. Саме завдяки студентським анкетам та іншим супровідним документам, вдалося відшукати серед емігрантів-бійців Української революції й уродженців сучасної Запорізької області.

У 1920-х роках прихисток на території сучасної Чехії (тоді Чехословаччини) знайшли кілька уродженців Запорізького краю – колишніх бійців Армії УНР. Серед них – Павло Василюк, який народився 4 липня 1896 року у селі Воскресенка сучасного Пологівського району.

Павло Василюк

Василюк із 1914 по 1917 роки перебував у Російській імператорській армії, в чині підпоручика в штабі 45-го армійського корпусу. З початком Української революції приєднався до Катеринославського Коша. Воював у складі Запорозької дивізії в ранзі хорунжого й сотника. У листопаді 1920 року разом з військовим підрозділом перейшов на територію Польщі й був інтернований. З таборів втік до Румунії, проживав у Бухаресті, де, як йдеться в анкетах, "займався фізичною працею".

На початку березня 1922 року 25-річний Василюк приїхав до Чехії з метою вступити до вищої школи, маючи при собі закордонний паспорт №2001, виданий 24 червня 1921 року Місією УНР в Румунії. Молодик цікавився технічними науками й хімією. В анкеті (реєстраційній карті) Українського громадського комітету в Чехословацькій республіці зазначив, що із родичами зв’язки втрачені, а на території західних країн нікого з рідних не має. У анкеті також містився доволі цікавий побутовий пункт: "стан одягу". Петро Василюк відповів: "Задовольняючий, крім черевиків".

Про попередній досвід навчання молодика повідомлялося, що він закінчив класичну гімназію у Ростові-на-Дону, у 1920-му рік навчався на фізико-математичному факультеті Кам’янець-Подільського університету. У Чехії Василюк непогано міг налагоджувати комунікацію з місцевими жителями, оскільки вільно володів не лише українською та російською мовами, а й польською, німецькою, трохи румунською.

Колишньому бійцю УНР вдалося здійснити задумане: він вступив на технічно-хімічний факультет Празької техніки (вочевидь, йшлося про Чеський технічний університет).

Ще один запоріжець, якому вдалося вступити до чеського вишу, а значить й певною мірою адаптуватися на чужині – Петро Воюцький.

Петро Воюцький

Воюцький народився 27 січня 1892 року у селі Велика Знам’янка сучасного Кам’янсько-Дніпровського району. У 1914-1918 роках у чині прапорщика перебував на фронтах Першої світової у складі Російської армії. У 1918-1919 роках – в Армії Української Держави та УНР. Входив до складу Сірої дивізії у ранзі хорунжого. У 1919 році потрапив до польського полону, згодом дістався Чехословаччини. Вступив на технічно-хімічний факультет Празької техніки. Відомо, що станом на 1940 рік Воюцький проживав у Празі і належав до Союзу Гетьманців-Державників.

Василюк та Воюцький були не єдиними запоріжцями в Армії УНР, які емігрували до Чехії. Там також знайшли прихисток:

• Тимофій (Тимотій) Краснокутський, який народився 22 лютого 1901 у селі Успенівка Гуляйпільського району, старшина Армії УНР

• Іван Марченко, народився 2 грудня 1893 в селі Стульневе Чернігівського району, хорунжий Армії УНР

• Петро Панченко, народився 24 серпня 1892 у місті Бердянськ, козак (старшина?) Армії УНР

• Василь Семенов, народився 30 січня 1879 в селі Кінські Роздори Пологівського району, хорунжий Армії УНР

• Олександр Яременко, народився 21 грудня 1899 в селі Лозанівка Приморського району, за іншими даними у місті Ногайськ (Приморськ), козак 3-го кінного полку 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, юнак Спільної юнацької школи, хорунжий Армії УНР.

Автор висловлює вдячність за надані матеріали активістові і локомотивові українського молодіжного національно-патріотичного виховання – голові Наглядової ради молодіжної організації "Пласт – НСОУ" Юрію Юзичу.

Читайте також

Воля або смерть: Як запоріжці з "комуністичного раю" втекли

"Розбір польоту" після перельоту: Як запоріжець втік на "Як-9" до Румунії

"Перебігайте кордони!": "Інше" Запоріжжя в архівах КДБ 1960-х років