Архіви КДБ: За що запорізького географа прирекли на смерть в буцегарні

Справу проти 59-річного уродженця Нікополя Дмитра Мунтяна, який викладав географію у 7-х та 10-х класах запорізької школи, "чекісти" почали "шити" на початку 1944 року. Тоді хтось "стукнув" у Запорізьке обласне управління Народного Комісаріату Державної Безпеки, що Мунтян нібито під час німецької окупації займався антирадянською діяльність та був активним німецьким пособником.

На підставі цих даних 12 лютого освітянина було заарештовано й заведено слідчу справу №1242.

Постанова на арешт Дмитра Мунтяна від 29 січня 1944 року

У постанові на арешт, серед іншого, фігурувала підозра щодо належності Мунтяна до підпілля Організації українських націоналістів. Однак, під час слідства вона відпала. "Поговорити" з вчителем про українських самостійників спробували лише на одному допиті, але заарештований був абсолютно "не в темі", тож далі на цьому не зупинялися.

Інкримінували ж Мунтяну роботу на німців на посаді директора запорізької школи №9. Вчителя з незакінченою вищою педагогічною освітою було призначено на цю посаду 20 жовтня 1941 року. Директором школи він лишався до 19 серпня 1943-го, тобто майже упродовж усього періоду німецької окупації Запоріжжя. Відповідно, йому закидали виконання вказівок окупаційної влади, виховання дітей у пронімецькому дусі тощо. Зокрема, колишнього директора обвинувачували у тому, що він виступав перед вчителями й учнями школи з доповідями, в яких "оббріхував Радянську владу та Червону армію".

Персональна посвідка Дмитра Мунтяна часів німецької окупації Запоріжжя  

Окрім цього, вчителя звинуватили в побитті учнів. Якийсь наклепник "вклав" у вуста Мунтяна фразу: "Порушники дисципліни в школі будуть лежати під різками й стікати кров’ю". При цьому Мунтян ці твердження усіляко заперечував, відкидаючи саму ідею побиття учнів. Чимало свідків також повторювали, що Мунтян нікого з учнів не бив, але на це, вочевидь, уваги не звернули.

Обвинувальний висновок у справі слідчими був підготовлений 29 лютого 1944 року. У ньому підсумовувалися результати слідства: "виконував усі вказівки німецької влади", "зводив мерзенні наклепи на радянську владу", "особисто бив учнів".

Постанова про пред’явлення обвинувачення Дмитру Мунтяну за ст. 54-10 ч. 2 Карного кодексу УРСР (антирадянська пропаганда і агітація)

Зазначалося, що заарештований визнав себе винним, до того ж, інформацію підтверджували опитані свідки. При цьому жодних речових доказів, як це зазначив слідчий, по справі не було. Все ґрунтувалося лише на усних свідченнях.

Судове засідання Військового Трибуналу військ НКВС Запорізької області по справі Мунтяна відбулося 13 березня 1944 року під головуванням капітана юстиції Полякова. Вчителеві присудили 8 років таборів та три роки ураження в правах з конфіскацією майна. Вирок був остаточним й оскарженню в касаційному порядку не підлягав. Однак відбути присуд Дмитру Мунтяну не судилося: за півтора місяця, 4 травня 1944 року, він помер в "місцях позбавлення волі".

Незадовго до розпаду СРСР, 28 лютого 1990 року, на тлі чергової "реабілітаційної хвилі", співробітники УКДБ Запорізької області направили справу Дмитра Мунтяна в обласну Прокуратуру для перегляду. У супровідному листі зазначалася думка слідчих КДБ: засуджений справедливо, підстав для реабілітації немає. Відповідно, 30 березня того ж року думку КДБістів підтвердили й у Прокуратурі Запорізької області. Тут також вважали, що реабілітації Мунтян не підлягає.

Супровідний лист УКДБ Запорізької області до прокуратури по справі Мунтяна від 1990 року, де зазначається, що вчителя було засуджено справедливо

За два роки, 2 березня 1992 року, уже в незалежній Україні, співробітники Прокуратури визнали: "в діях Мунтяна відсутній склад злочину й справа проти нього підлягає закриттю", а він сам "підлягає реабілітації посмертно".

Читайте також:

Як доцента запорізького вишу судили за публіцистику;

Як донецький актор запорізького "куркуля" в ОУН "втягнув";

За що запорізькій вчительці української присудили 10 років таборів.