Архіви КДБ: За що судили та як покарали запорізького нотаря Кармазина

Справа юриста Петра Кармазина починалася з його нібито причетності до ОУН. Така інформація надійшла до запорізьких органів держбезпеки під час "зачистки" Запоріжжя від націоналістів, яка розпочалася після жовтня 1943-го.

Справа Петра Кармазина

Постанова на арешт 66-річного Кармазина, де перелічувалися усі "грішки" юриста перед радянською владою, була виписана 7 серпня 1944 року. Кармазину закидали добровільну відмову від евакуації, антирадянську агітацію, роботу нотаріусом під час окупації й, власне, належність до ОУН. На час підписання постанови юрист проживав у місті Верхньодніпровськ Дніпропетровської області. Там і був заарештований 16 серпня того ж року.

Постанова на арешт Петра Кармазина

Досудове слідство тривало недовго: за три місяці, 20 листопада, був підписаний обвинувальний висновок. Слідчі НКДБ уже не інкримінували Кармазину повноцінну участь в Організації українських націоналістів – лише участь в одному із зібрань, організованих оунівцями. Такі зібрання проводилися у Запоріжжі у жовтні 1941 року членами Похідної групи ОУН-бандерівської для інтелігенції, яку оунівці намагалися залучити до діяльності в організації, а також розбудови органів самоврядування.

Щоправда, у справі Кармазина були дані, що юрист поширював серед жителів обласного центру листівки, які були надруковані ОУН. Очевидно, йшлося про ті матеріали, які отримали учасники зборів, зокрема Маніфест ОУН, копії тексту Акту відновлення Української Держави 30 червня тощо.

Пригадали Кармазину й той факт, що він як нотаріус у 1942 році опублікував статтю "Про роботу нотаря" у місцевій газеті окупаційної влади "Нове Запоріжжя". На думку слідчих, там він "оббріхував комуністичну партію". Деякі рядки із цієї статті цитувалися у документах слідчої справи. Зокрема, такі: "З перших днів роботи нотаря до нього звертається багато громадян за різними невідкладними справами. Більшовики спалили та знищили всі документи, що торкались особистих та майнових справ громадян. Багато громадян з тих, що були розкуркулені більшовиками, тепер повертаються в свої рідні села… Уже під час війни багато комуністів, тікаючи з Запоріжжя, найшли довірливих людей, забрали в них багато грошей, а нотаріальних документів не зробили".

 

Постанова про долучення до справи Петра Кармазина речових доказів – статті "Робота нотаря" в газеті "Нове Запоріжжя"

Слідчими були знайдені й інші факти співпраці юриста з окупаційною пресою. У жовтні 1942 року Петро Кармазин виїхав з Запоріжжя до Верхньодніпровська, де працював у міській управі на посаді інспектора страхової каси й за сумісництвом був головою "Комітету допомоги". У місцевій "Верхньодніпровській газеті" він публікував статті, де, на думку слідчих, знову ж таки "оббріхував комуністичну партію".

Постанова про додаткове обвинувачення Петру Кармазину – у співпраці з окупаційною пресою  

Сам обвинувачений під час допитів визнав себе винним лише частково. Зокрема, усіляко заперечував участь в ОУН, на що, відверто, мав повне право. Тим не менш, серед пунктів обвинувачення було зазначено: "був учасником зібрання, яке проводилося ініціативною групою українських націоналістів, …серед населення Запоріжжя поширював ОУНівські листівки". Також акцентувалася увага саме на належності нотаря до підпільної української націоналістичної організації.

За дев’ять днів після підписання Обвинувального висновку відбулося засідання Військового Трибуналу військ НКВС Запорізької області, на якому Петра Кармазина було засуджено до 10 років таборів з ураженням в правах на п’ять років та конфіскацією майна. Вирок був остаточним й оскарженню не підлягав.

Після цього розпочалося тривале листування літнього юриста з різними радянськими інстанціями щодо скасування несправедливого вироку. У 1954 році скаргу засудженого розглядав член Військового Трибуналу Таврійського воєнного округу підполковник юстиції Глуздов. Підстав для перегляду справи він не знайшов. Наступним у вересні 1956 року був помічник воєнного прокурора Одеського військового округу майор Благоволін – результат був аналогічним.

У серпні 1959 року скаргу Кармазина розглядав воєнний прокурор відділу Головної воєнної прокуратури підполковник юстиції Горбунов. Його постанова за результатами розгляду скарги особливо не відрізнялася від попередніх. Підстав для зміни чи скасування вироку прокурор не побачив, щоправда, доволі скептично поставився до оунівської лінії обвинувачення, вважаючи її не доведеною до кінця.

Наступний документ з відмовою у реабілітації Кармазина датований серпнем 1969-го. Його авторство належить помічникові прокурора Запорізької області з нагляду за слідством у органах держбезпеки, раднику юстиції Шипілову. Після цього Кармазину було відправлено листа з інформацією, що він вважається справедливо засудженим й таким, що не підлягає реабілітації.

Зрештою, лише після розпаду Радянського Союзу, 1995 року юрист був реабілітований. Уже посмертно. "У діях Петра Кармазина відсутній склад злочину, що передбачає відповідальність за зраду Батьківщині та антирадянську агітацію, у зв’язку з чим справа стосовно нього підлягає припиненню, а він – реабілітації", – зазначалося у висновку прокуратури Запорізької області. 

Висновок про відсутність в діях Петра Кармазина складу злочину, що передбачає відповідальність за зраду Батьківщині та антирадянську агітацію

Читайте також

Як запорізька вчителька поплатилася за викладання справжньої історії України

Як бердянського священника намагалися викрити у причетності до ОУН

За що директорові Запорізького педінституту "впаяли" 15 років каторги