Архіви КДБ: За що судили білогвардійців із "махновського" краю

В архівних слідчих справах радянської доби є чимало цікавих матеріалів, що стосуються революційних подій на території нинішньої Запорізької області
 

Серед слідчих справ доби української революції на Запоріжжі є дві на жителів Гуляйпільського повіту (сучасного Гуляйпільського району Запорізької області), які 1919 року були активними учасниками білогвардійської реакції на теренах "махновського" краю.

Справу на уродженця хутора Миколаївка Гуляйпільського повіту Савву Фоканова, 1894 року народження, співробітники Запорізького ДПУ (Державне політичне управління – правонаступник Надзвичайної комісії) відкрили 1929 року. Фоканова підозрювали, а згодом і обвинуватили в участі у каральному загоні денікінських військ під командуванням Теофіла Ленца. Місцем вчинення злочину визначалося гуляйпільське село Успенівка. Сам злочин полягав у знущаннях, тортурах та розстрілах місцевих жителів.

З матеріалів справи, куди було підшито чимало довідок від органів самоврядування та різних комітетів, відомо, що батько Фоканова до революції був прикажчиком економії поміщика Яковлєва. Сам Савва в одному з документів писав, що повернувся до батька з фронту 1918 року та у листопаді того ж року отримав від нього завдання відвезти Яковлєву до Катеринослава гроші. Натомість гроші Савва поміщику не відвіз, а разом із ними чкурнув до Криму, де залишався до літа 1919 року. Тоді був мобілізований білогвардійцями і вже в якості бійця загону Ленца опинився у рідній місцевості.

На той час батька та брата Савви було вбито чи то "червоними", чи то "махновцями". У будь-якому випадку у Фоканова тепер були й особисті мотиви для власних дій у загоні Ленца. Ще один брат Савви, Микола, був офіцером в армії Денікіна, після поразки білого руху емігрував до Європи.

У матеріалах справи часто зустрічається інформація, що у 1918 році Савва Фоканов був в Успенівці керівником Державної варти (органів правопорядку періоду Гетьманату Скоропадського).

Сам Фоканов на допитах намагався підтвердити свою лояльність до радянської влади та заперечував розправи над жителями Успенівки. Зокрема, він повідомив, що у 1920 році, під час відступу білих, залишився на Гуляйпіллі та влився до Червоної армії, де перебував до червня 1921 року, допоки не був демобілізований. Після демобілізації працював, на момент арешту - завідуючим експедицією на Володимирівському керамічному заводі, мешкав на станції Велика Анадоль на Донеччині.

Це чоловікові не допомогло. Тим більше, що зібрані "чекістами" свідчення жителів Успенівки, підтверджували жорстоке поводження Фоканова з місцевим населенням. В обвинувальному висновку слідчий пропонував розстріляти Фоканова як небезпечного злочинця. Судова Трійка при Колегії ДПУ УРСР "проявила гуманність" і вироком від 22 лютого 1930 року засудила колишнього білогвардійця до 10 років концтабору.

Даних про подальшу долю Савви Фоканова немає. Він не реабілітований як обґрунтовано засуджений у справі.

Другим гуляйпільцем, що діяв у загоні Теофіла Ленца, був житель села Святодухівка (тепер – Любимівка), що на Гуляйпіллі, Семен Барановський. Справу проти нього було розпочато 12 серпня 1931 року. Для радянської влади 62-річний Барановський був безперечно ворожим елементом. Чоловік мав 45 десятин землі, і через це віднесений до куркулів. У матеріалах справи йдеться, що і за Гетьмана Скоропадського, і за Денікіна Барановський негативно ставився до сільської бідноти, а активістів комуністичного руху, м’яко кажучи, не толерував. У справі містилися свідчення про арешти комактиву, рубання на шматки голови ревкому села на прізвище Івко тощо. Відповідно, слідчий пропонував розстріляти Барановського. Що й було затверджено Виїзною Сесією Дніпропетровського Облсуду 10 березня 1932 року.

Барановський подав на вирок суду касаційну скаргу, звинувачуючи слідство в тому, що воно оперувало не фактами, а чутками зібраними по селу. У касації на адресу Найвищого Суду УРСР Барановський писав, що не погоджується із вироком, оскільки неправильно засуджений: обвинувачення не відповідають статті, за якою його засуджено. Окрім того, наполягав, що нікого не вбивав, не над ким не знущався, жодної шкоди радянській владі не заподіяв.

Касаційні скарги Барановського були залишені без розгляду. Вочевидь, для суду свідчення жителів Святодухівки та інших проти Барановського важили більше за слова цього куркуля.

Щоправда, до виконання вироку справа не дійшла – Барановський помер 7 липня 1932 року. Семен Барановський не реабілітований як обґрунтовано засуджений у справі.

Читайте також:

Як на Запоріжжі зводили рахунки з троцькістами, меншовиками та анархістами;

Як гуляйполець опановував книжковий "бізнес" і мало до буцегарні "не загримів";

Як до Запоріжжі повернулася та не втрималася Українська народна республіка.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя