Архіви КДБ: Як запорізькі червоноармійці ставали колаборантами

Жодним чином не намагаючись виправдовувати колаборантів, особливо військових, портал Depo.Запоріжжя на прикладах із архівів КДБ розповідає, як і чому запоріжці-червоноармійці починали співпрацювати з нацистами.    

Російський дослідник проблем співпраці громадян СРСР із нацистами Борис Ковальов згадував про один із видів колабораціонізму – військовий. Розповсюджений в умовах бойових дій він полягає у сприянні ворогу зі зброєю в руках. Такий колабораціонізм проявлявся у різних формах: служба у військових і воєнізованих формуваннях, в поліційних структурах, в органах розвідки й контррозвідки. При цьому Ковальов зазначав, що для багатьох військовополонених червоноармійців "добровільне" залучення до цих формувань було єдиною можливістю вирватися із концтабору.

Подібний шлях, зокрема, пройшли уродженці запорізького краю – боєць 71-го окремого батальйону військ повітряного спостереження, оповіщення й зв’язку Олександр Коваленко та командир відділення 72-го армійського стрілецького полку Харлампій Черненко.

Уродженець села Федорівка Пологівського району Запорізької області – 30-річний Олександр Коваленко був заарештований радянськими органами держбезпеки 3 грудня 1945 року. До Червоної армії Коваленка мобілізували на початку радянсько-німецької війни – у серпні 1941-го. Служив він у 71-му окремому батальйоні військ повітряного спостереження, оповіщення й зв’язку. Менше, ніж за рік, 12 липня 1942-го, потрапив у полон до німців. Кілька діб полонені перебували на території Харківської, а потім Полтавської областей. Наприкінці серпня були направлені у 326-й табір у західній частині Німеччини. Там Коваленко перебував до 15 листопада 1942 року, коли був завербований в "окремий український табір".

Відповідаючи після арешту у 1945 році на запитання слідчого, Коваленко розповів, що у таборі щодня відбувалося вербування полонених українців у так звані "Зондертабори", по-іншому їх і називали "окремими українськими таборами". В якості вербувальників виступали полонені українці, які вже перейшли на службу до німців. Вербувальники обіцяли легші умови утримання в "українських" таборах: робота через день, а другий день відводиться на вивчення німецької мови та історії України.

Коваленко, природно, був не єдиним, хто записався до цього табору. Разом із ним погодилися ще 23 чоловіки. Усі вони були направлені до міста Іббенбюрен у Вестфалії, де розміщувався "Зондертабір 1750", організований Абвером наприкінці 1941 року. Табір був розташований у спеціально відбудованому барачному містечку. Спеціалізувався на підготовці агентів контррозвідки й пропагандистів для роботи у таборах військовополонених й робітників, вивезених з території СРСР.

Штат слухачів формувався здебільшого із військовополонених. Одночасно у таборі проходили підготовку до 400 людей. Термін навчання залежав від успішності й здібності курсантів. У програму були включені історії України, теорія націонал-соціалізму, методика контррозвідувальної роботи, німецька мова, стройова й тактична підготовка.

Особистий склад був поділений на два батальйони ("курені"), які, у свою чергу, поділялися на сотні, чоти та рої. Рій нараховував 10-12 чоловіків, чотири рої утворювали чоту. Командували підрозділами завербовані, які вже пройшли підготовку. Загальне керівництво курсантами здійснювали політичні емігранти Балабан та Сушинський.

Робочий день у таборі починався із підйому о 6:00. До 7:00 – сніданок, до 14:00 – заняття; з 14:00 до 16:00 – обід; потім до 18:00 – знову заняття; з 18:00 до 19:00 – вечеря; до 20:00 – культурні розваги, о 20:00 – відбій.

Курені працювали й навчалися по черзі, через день. Навчальна частина виглядала наступним чином: стройова підготовка та історія України – по дві години; німецька мова – три години. Крім того, читалися лекції, зокрема, з  агентурно-розвідувальної справи. Останні читав Сушинський. Він пояснював слухачам, які будуть відправлені у місця дислокації партизанських загонів, їхні завдання: з’ясувати чисельність загонів, особистий склад, керівників, озброєння.

Зібрану інформацію курсанти мали передавати німецьким розвідувальним та контррозвідувальним органам. Окрім того, мали проводити серед місцевого населення антирадянську агітацію. За умови направлення у робітничі табори – виявляти невдоволених німецькою владою, комуністів й колишніх радянських працівників, про яких також необхідно було інформувати німецькі спецслужби.

За час перебування у школі Коваленка там було підготовлено дві групи. Одна з них в кількості 75 осіб під керівництвом Коренюка готувалася до відправлення на територію України. Із курсантів другої групи, що складалася з 20 людей, готувався командний склад школи.

Після закінчення школи агенти відправлялися виконувати доручення розвідки. За два-три місяці поверталися й знову проходили курс підготовки. Іббенбюренська школа також була резервом для вербування у німецькі розвідувальні та диверсійні школи.

У березні 1945 року школа евакуювалася у напрямку Ганновера, але дорогою її особовий склад був взятий у полон англійськими військами. Таким чином Коваленко врешті був заарештований радянською держбезпекою.

Судили червоноармійця за зраду Батьківщині. Особливою нарадою при Міністрі державної безпеки СРСР 11 грудня 1946 року Коваленко був засуджений до 7 років таборів.

Дещо інший шлях пройшов уродженець села Велика Білозерка Харлампій Черненко, який під час радянсько-німецької війни командував відділенням 72-го армійського стрілецького полку. Черненко потрапив до німецького полону у серпні 1942-го. Змінивши кілька таборів для військовополонених, у березні 1944-го був відправлений до 326-го шталагу в Німеччині. Звідти на початку червня того ж року у складі команди з 40 осіб потрапив до табору у місті Мюнцер. Тут у лютому 1943 року Абвером була організована школа пропагандистів, що отримала назву "Арбайтскомндо-300" або "Окремий український табір".

Структура школи, її задачі й методика підготовки були аналогічні іббенбюренській. Одночасно тут навчалися до 500 людей, розподілених на рої, чоти, сотні й курені. Термін перебування у школі залежав від здібностей курсантів, але був не більше двох-трьох місяців. Загальне керівництво школою здійснював співробітник Абверу капітан Трасс. Старшинами були емігранти й курсанти, які відзначилися перед керівництвом.

Черненко, пробувши у таборі кілька тижнів, відмовився проходити подальший курс й був направлений до робочого табору у Гекстері. Пізніше працював у бауера на хуторі Великий Бреден під Гекстером. Був звільнений американськими військами у квітні 1945 року.

Після закінчення війни Черненко в якості репатріанта прибув до міста Сталіно (Донецьк) у складі робітничого батальйону. Прибулі мали  працювати у будівельній конторі № 125.

Радянська держбезпека заарештувала Черненка 28 березня 1950 року. Колишнього командира було засуджений до ув’язнення в таборах.

І Олександр Коваленко, і Харлампій Черненко врешті решт були реабілітовані. Це ще раз доводить, що до болісної проблеми співпраці з нацистами не варто підходити "рубаючи з плеча": навішувати ярлики "зрадників" або ж навпаки бездумно глорифікувати. Жорстокий час диктував свої умови.

Військовополонені червоноармійці часто записувалися до агентурних шкіл, так би мовити, з "добровільного примусу", оскільки це було ледь не єдиною, можливістю не померти з голоду та від тортур табірної охорони. Це, звичайно, не знімає з них щонайменше моральної відповідальності за колабораціонізм.

Читайте також:

Як на Запоріжжі з’явилися доморощені нацисти;

Як в запорізькій школі Гітлер посунув Сталіна;

Як запоріжці навчалися у розвідшколі "Вільне козацтво".