Архіви КДБ: Як запорізькі антикомуністи пішли "власним" націоналістичним шляхом

Уже доволі звичною є інформація про діяльність націоналістичного підпілля на території так званих східноукраїнських областей. "Так званих" - бо географічно до цього "Сходу" належать і Південь, і Центр, і Схід та частково Північ. Чимало архівно-слідчих справ членів ОУН опрацьовані й оприлюднені. Та трапляються в архівах матеріали про людей, які висували патріотичні та антикомуністичні гасла, нічого не знаючи про ОУН - ані бандерівську, ані мельниківську. А подекуди навіть намагалися знайти свій шлях у боротьбі з "радянщиною". Яскравим прикладом тому можуть слугувати спроби кількох жителів Молочанська створити під час німецької окупації власну націоналістичну партію. Те, що відомо про неї та її фундаторів, залишилося "у переказі" радянської спецслужби.       

Отже, 19 жовтня 1943 року "СМЕРШівцями" 33 стрілецької дивізії за підозрою у зраді Батьківщині та антирадянській діяльності у місті Молочанськ Токмацького району Запорізької області було заарештовано Миколу Вітренка 1898 року народження, який під час німецької окупації працював завідуючим місцевою метеостанцією. Очевидно, радянським контррозвідникам хтось "шепнув" про націоналістичні настрої Вітренка та його роботу на німців.

На першому ж допиті чоловік розповів, що до війни ніде не працював і, будучи інвалідом другої групи, отримував пенсію. З початком окупації працевлаштувався до школи, а в грудні, коли школу закрили, пішов в метеорологи. Та найбільше цікавило слідчого, що Вітренко під час окупації прагнув політичної діяльності. Заарештований зізнався: "у перші місяці німецької окупації у мене виникла, а потім дозріла думка про організацію Української національної партії, яка мала існувати легально і працювати у контакті з німецькою владою". Підтримали цю ідею директор місцевої школи №2 Ілля Волосович та завгосп Петро Харченко. "Коріння" прагнень Вітренка, вочевидь, варто шукати у 1930-х роках, коли він був репресований за антирадянську діяльність. Харченко ж за часів Української революції, за словами його знайомих, перебував в Армії УНР, був "петлюрівцем".

Влітку 1942 року Волосович виїхав на постійне проживання до Гуляйпільського району, і далі ідею Української національної партії Вітренко та Харченко розвивали вже вдвох. Чоловіки розмовляли про необхідність створення та подальшу діяльність УНП з низкою знайомих, що мешкали у Молочанську. Інформація про відповідні розмови також міститься в "чекістських" матеріалах. Утім, сам Вітренко свідчив, що далі усної підтримки справа не йшла, підписувати звернення до німецьких урядників Молочанська ніхто не хотів. Вітренко та Харченко мали намір зареєструвати програму та саму партію у Ґебітскомісара (керівник адміністрації округи – ґебіту, - Ред.), однак за різних причин не зробили цього. Щоправда, особливо й не намагалися.

За словами Вітренка, у липні 1942 року була написана програма нової (планованої) партії, яка складалася з чотирьох пунктів:

1. Вести боротьбу за створення самостійної української держави, погоджуючи свої дії з німецькою владою.

2. Проводити пропагандистську роботу шляхом організації та читання лекцій і доповідей на національну тематику серед українців.

3. Представляти та охороняти інтереси українців.

4. Вести боротьбу з комуністичним рухом.

Фото: Програма Української націоналістичної партії, що її планував створити Микола Вітренко

Опитані радянськими контррозвідниками деякі жителі Молочанська підтвердили різку антикомуністичну налаштованість Вітренка. Зокрема, житель Молочанська періоду окупації Костянтин Сидоренко свідчив, що Вітренко влітку 1942 року у приміщенні агроконтори говорив: "Я ненавиджу радянський устрій. Якби мені зараз попався живий комуніст, я би закопав його живим у землю" тощо. Ще один молочанець Василь Фуклєв пригадував такі слова Вітренка: "Проти радянської влади необхідно вести боротьбу. Радянська влада більше існувати не буде і не повинна. Треба створити незалежну державу Україну".

Фото: Свідчення земляків Вітренка щодо його різкої антикомуністичної налаштованості

Природно, що отримавши таку характеристику на Вітренка, слідчі запідозрили його у належності до організованого націоналістичного підпілля. Відповідно, під час допитів молочанця у НКВД починає фігурувати абревіатура "ОУН". Та як не намагалися "чекісти" підловити Вітренка на словах і обмовках, все було даремно. Допитуваний визнавав, що він разом із Харченком мав намір шукати спільників у Запоріжжі чи Дніпропетровську. Чому там? Бо це були обласні центри, де мали також бути борці за незалежність України. Але все скидалося на те, що про діяльність ОУНівців ані Вітренко, ані Харченко не чули.

Зрештою, у самих протоколах допиту Вітренка інформації вистачило на вісім років таборів для нього. Окрім того, проти чоловіка рясно свідчили його знайомі з часів німецької окупації. Здавалося б, справа за малим – підготовлений Обвинувальний висновок для передачі на засідання Особливої наради при НКВС СРСР (орган позасудового розгляду, на кшталт сумнозвісних "трійок", - Ред.).

Фото: Постанова Управління НКДБ в Запорізькій області про пред’явлення обвинувачення Вітренку

Але ж ні. Наприкінці березня 1944 року лікарська комісія у Токмаку дійшла висновку, що Вітренко хворий. Чоловікові діагностували хронічний енцефаліт прогресуючого характеру в стадії паркінсонізму з ураженням психіки. Тобто виходило, що Вітренко  –  неосудний. Та це аж ніяк не влаштовувало слідчих. Обвинувальні висновки готувалися. Спершу у вересні 1944-го, потім ще один - у жовтні того ж року. Та завжди на заваді передачі їх до Особливої наради ставали якісь "процесуальні дрібниці": то порушена процедура ведення слідства, то ще щось. Та й треба було проводити лікарські комісії, аби визначити осудність молочанського антикомуніста.

Фото: Висновок лікарської комісії щодо захворювання та неосудності Вітренка

Зрештою, 18 липня 1946 року було підписано постанову про закінчення слідства та звільнення Вітренка з-під варти. Все ж таки, його визнали неосудним через захворювання. 20 липня 1946 року він підписав акт про нерозголошення.

Фото: Підписаний Вітренком акт про нерозголошення тюремного режиму

У 1997 році, згідно з чинним законодавством, Микола Вітренко був визнаний реабілітованим.

При підготовці статті використані матеріали Архівного підрозділу УСБУ в Запорізькій області.

Читайте також:

Хто допомагав запорізьким "чекістам" полювати на колишніх політичних опонентів;

В ореолі козацької слави: Як американські українці на початку 1920-х про Махна дізнавалися;

Чужинці про Запоріжжя: Як італійський фашист на Дніпрогесі гостював.