Архіви КДБ: Як запоріжцю білими нитками шили участь в ОУН

Іноді фантазії дізнавачів, що прагнули виявити "вороже кубло" та заробити собі таким чином зірочки на погони, заходили так далеко, що в них не могло повірити навіть керівництво
 

Архіви КДБ: Як запоріжцю білими нитками…

Іван Орленко, 52-річний малограмотний містянин робочого походження, був заарештований контррозвідкою "Смерш" у Запоріжжі 6 грудня 1943 року. Обвинувачувався чоловік у зраді Батьківщині, а саме в належності до запорізького підпілля Організації українських націоналістів. Варто зазначити, що "живих" оунівців Орленко бачив, навіть чув їхні виступи, коли  восени 1941 року члени Похідної групи бандерівської ОУН проводили у приміщенні сучасного Запорізького національного університету нараду-зустріч з місцевою інтелігенцією. Але цим знайомство Орленка з націоналістами й закінчилося. Принаймні до 1943 року, коли радянська контррозвідка пошила його в оунівці.

Свідчення, які надав заарештований під час слідства про свою "участь" в ОУН, були, без перебільшення, приголомшливими. Орленко, зокрема, повідомляв про те, що у травні 1941 року, тобто ще до початку німецько-радянської війни, він приєднався до ОУН, отримавши пропозицію від такого собі Івана Соколова. За завданням останнього, Орленко начебто поширював у Запоріжжі листівки, прокламації, відозви, брошури та іншу контрреволюційну літературу. Наприклад, Орленко свідчив, що 15 червня отримав від Соколова завдання розклеїти по Запоріжжю листівки про те, як українців визискують росіяни та євреї й вже час підніматися на боротьбу за незалежну Україну. За словами арештованого, ці листівки він "розклеїв по місту на стовпах, на парканах й стінах будинків". А в липні начебто поширював таким чином заклики уникати мобілізації до Червоної армії, дезертирувати й не чинити опір наступаючим німцям.

Постанова про пред’явлення обвинувачення Івану Орленку в належності до Організації українських націоналістів та активній діяльності за її завданнями

Від сенсаційної інформації про потужну діяльність ОУН у радянському Запоріжжі, яку отримали від Орленка контррозвідники, у запорізьких "чекістів" стали завеликими очі. Вони також не гребували приписками, могли й вибити необхідні свідчення, але аж ніяк не збиралися підтверджувати наведені у протоколах допитів дані. У листах керівництву відповідного відділу "Смерш" Запорізьке УНКДБ повідомляло, що дані, наведені Орленком, є вигадкою, подібні агітаційні матеріали в 1941 році у Запоріжжі не поширювалися й ОУН тут до війни не існувало. Задля справедливості варто зауважити, що підпільні осередки ОУН у Запоріжжі почали з’являтися ще 1940 року, але вони не провадили масової інформаційно-пропагандистської діяльності. Та й загалом, усе, про що свідчив Орленко, має вигляд повної нісенітниці.

У протоколах допитів, наприклад, йшлося про розповсюдження Орленком листівок на оборонному заводі №6 у липні 1941 року. Із запорізького УНКДБ ж повідомляли, що такого заводу до окупації у Запоріжжі не було. Також запорізькі "чекісти" заперечували розповсюдження у цей час листівок на інших заводах Запоріжжя, окрім того, повідомляли, що жодний з арештованих ними оунівців гадки немає про Орленка.      

 

Повідомлення Управління НКДБ по Запорізькій області з запереченням "фактів", здобутих контррозвідниками щодо діяльності Орленка та ОУН у Запоріжжі

Тим не менш, Орленка тримали під слідством у "Смерш" три місяці. Й увесь час відверто "шили" участь в ОУН, з протоколу в протокол повторюючи сенсаційні дані про потужну діяльність організації націоналістів у Запоріжжі напередодні війни. Лише 11 березня 1944 року керівництво 4 відділу контррозвідки "Смерш" Третього Українського фронту підписало постанову про закриття справи. Орленка визнали невинним, повіривши його  свідченням, що сенсаційні "факти" добувалися не зовсім процесуально, зокрема, "під тиском збочених методів допиту". Даючи розписку перед звільненням, Орленкo зобов’язувався нікому про ці методи не розповідати.

Постанова про припинення кримінальної справи проти Івана Орленка

Після цього розпочався пошук "казкарів у погонах", які вклали в уста запоріжця усі ці нісенітниці. Серед таких був визначений капітан Антонов, який саме й допитував Орленка із використанням "збочених методів". Також визнали, що "творчість" Антонова толерувалася начальником відділу контррозвідки "Смерш" полковником Вітковим. Матеріали на обох були передані оперуповноваженому "Смерш" Третього Українського фронту для розслідування.

Читайте також:

Як на Запоріжжі з’явилися доморощені нацисти;

Як тост "за Червону армію" не врятував запоріжця від табору;

Як в запорізькій школі Гітлер посунув Сталіна.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"