Архіви КДБ: Як запоріжця переслідували за участь у зборах української інтелігенції

За співпрацю з окупаційним режимом та антирадянську націоналістичну агітацію 8 грудня 1943 року у Запоріжжі арештували 67-річного місцевого мешканця. Окрім антирадянщини йому "шили" належність до Організації українських націоналістів.

Постанова слідчого Чепеля про відкриття провадження щодо Лугівського за статтею 54 Кримінального кодексу УРСР, що передбачала відповідальність за "контрреволюційну діяльність", "зраду Батьківщини"

Природно, "інтерес" радянської спецслужби до Лугівського був підсилений тим фактом, що запоріжець раніше, 1935 року, вже був засуджений за антирадянську діяльність – до трьох років ув’язнення. Покарання відбував у Дніпропетровській в’язниці – відсидів 2 роки та 2 місяці, після чого був звільнений. Справа, за якою тоді судили Лугівського, була груповою: по ній проходили колишні активні учасники Української революції у Олександрівську (Запоріжжі). Групі інкримінували поновлення антирадянської, контрреволюційно-повстанської діяльності. Власне, Лугівському висувалися наступні обвинувачення: у 1905-1908 роках служив жандармом на станції Олександрівськ; під час Першої світової був поручником у російській імператорській армії; під час революції – сотником у петлюрівських військах.

Факти співпраці колишнього петлюрівця з німцями під час Другої світової війни, що йому закидали в НКВС, були доволі сумнівними. Під час німецької окупації Лугівський недовго працював завгоспом школи глухонімих та паралельно – на фуражному складі німецького воєнного інтендантства. Весь 1942 рік просидів без роботи, допоки 1 січня 1943 року не влаштувався у запорізьке лісництво інспектором з полювання-охорони лісної дичини.

Поруч із різними аспектами життя й діяльності Лугівського під час німецької окупації, слідчого не менше цікавила його українсько-націоналістична діяльність, а саме участь запоріжця в українському зібранні. Йшлося про збори української інтелігенції Запоріжжя, що їх у жовтні 1941 року організовували і проводили прибулі до обласного центру учасники Похідних груп ОУН ("бандерівці"). Лугівський брав участь у зборах, що відбулися в одному з корпусів індустріального інституту (сучасний Національний університет "Запорізька політехніка"). Вели збори два ОУНівці. Один із них – професор Ващук, що раніше мешкав у Запоріжжі. Варто зазначити, що згідно з матеріалами радянської спецслужби, Ващук ще від початку 1930-х років був її агентом і допомагав НКВС у "розробці" українців, запідозрених в антирадянській діяльності. Секретарем зборів був уродженець Кубані, викладач Іван Сокол.

Метою подібних зборів інтелігенції, куди, перш за все, запрошувалися вчителі та викладачі вишів, було переформатування роботи закладів освіти в нових умовах: прибирання з навчального процесу радянської пропаганди тощо. Для членів ОУН, окрім того, не останню роль відігравав мобілізаційний чинник – залучення представників української інтелігенції Запоріжжя до лав організації. Однак, варто зазначити, що зрештою до ОУН і підпільної роботи під час окупації була залучена доволі незначна частина учасників зборів.

Попри це, слідчий Чепель, що вів справу Луговського, вважав, що участь останнього у зборах, ініційованих ОУН, є достатнім доказом активної ОУНівської діяльності заарештованого. Сюди ж було "підшито" і той факт, що від "ОУНівця"-агента НКВС Ващука Лугівському надійшла пропозиція погодитися на посаду заступника бургомістра, хоча колишній петлюрівець від неї й відмовився.

Під час допиту із пред’явлення обвинувачення Лугівський винним у належності до ОУН та проведенні націоналістичної діяльності себе не визнав. Уважне вивчення матеріалів справи говорить на користь його слів. Із усіх фактів, що пов’язували колишнього петлюрівця з ОУН були лише участь у зборах та кілька розмов. Більш цікавим для слідчого мали б стати свідчення Лугівського про знайомих із політичного відділу поліції, зокрема й про керівника відділу Колпакова, який до війни працював на Дніпрогесі. Однак, вочевидь, слідчого націоналістична діяльність цікавила набагато більше.   

Так чи інакше, але прокуратура Запорізької області не вважала зібрану проти Лугівського доказову базу достатньою для обвинувачення: у квітні 1944 року прокурори повернули справу на дорозслідування. У процесі додаткового розслідування нових фактів, які б підтвердили злочинні дії Лугівського, отримано не було, й 13 червня 1944 року УНКДБ по Запорізькій області було винесено постанову про закриття справи і звільнення заарештованого.

Розписка Лугівського про повернення йому раніше вилучених документів

Важко сказати, чи відіграв якусь роль у закритті справи "родинний чинник", але він здається щонайменше цікавим. На момент арешту Лугівського троє його синів перебували у діючій армії, на фронтах німецько-радянської війни. Окрім того, на фронті також перебував його зять та онук. Причому один із синів, Петро, був гвардії лейтенантом, воював у складі гвардійської козацької частини №12399, був нагороджений орденом "Червоної Зірки". Тож лишається фактом, що український патріот Лугівський виховав не менш патріотичних синів.    

Довідка, видана дружині Лугівського про те, що їхній син Петро, гвардії лейтенант, нагороджений орденом "Червоної Зірки"

За часів незалежної України справу від 1944 року було переглянуто, 30 травня 1997 року Петра Лугівського реабілітували. За справою від 1935 року щодо антирадянської, контрреволюційно-повстанської діяльності також були реабілітовані усі фігуранти.

Читайте також:

Що відомо про досі нереабілітованих запорізьких повстанців-лисогірців;

За що судили білогвардійців із "махновського" краю;

Як у запорізькому драмгуртку діяло ОУНівське підпілля.