Архіви КДБ: Як запоріжців судили за допомогу родинам репресованих та українські погляди

Після повернення радянської влади до Запоріжжя органи державної безпеки розпочали тотальну зачистку території від відвертих та уяявних ворогів та усіх небажаних елементів. До категорії останніх потрапляли й ті, хто під час окупації був причетним до проукраїнської течії. До таких належав і Федір Дурдуківський. До початку німецько-радянської війни чоловік працював старшим бригадиром на заводі "Комунар" (нинішній ЗАЗ, - ред.), а в перші місяці війни – у мобілізаційному відділі військкомату. Залишився на окупованій території, влаштувався завідуючим РАЦС у старій частині Запоріжжя. Протягом весни-осені 1943-го був у комітеті допомоги малозабезпеченим жителям. У 1944-1945 роках встиг повоювати лавах Червоної армії, а після демобілізації виїхав до міста Первомайськ тоді Одеської області. Там і був заарештований радянською спецслужбою.

Федір Дурдуківський

Окрім загальних звинувачень у співпраці з німцями, НКВС пригадав Дурдуківському участь у зборах інтелігенції Запоріжжя. Ці збори були ініційовані членами Похідної групи ОУН (бандерівців), які хотіли познайомитися з активом обласного центру, аби визначитися, кого можна залучати до діяльності у націоналістичному підпіллі, а кого – тримати "в орбіті" ОУН. На цих зборах також обговорювалося реформування шкільної освіти відповідно до нових реалій життя.

Цікавість запоріжців до зборів зовсім не означала залучення їх до діяльності в націоналістичній організації. Лише одиниці після участі у цих зібраннях  долучилися до бандерівців. Інші інколи підтримували зв’язки, а хтось і взагалі не згадував про ці події. Тим більш, що організатори зібрань і ті, хто на них виступав, були репресовані німцями та вислані за межі Запоріжжя ще восени 1941 року. Тим не менш, для слідчих радянської спецслужби лише одного факту перебування підслідних в одному приміщенні з оунівцями було достатньо для відповідного пункту у переліку обвинувачень.

До того ж, Дурдуківський був одним із тих, хто підтримав ідею створення (чи то пак – відновлення) у Запоріжжі автокефальної церкви, де богослужіння проводилися українською мовою. Не зайвим буде зауважити, що серед прихильників цієї церкви були й ті, хто брав активну участь у буремних подіях Української революції на Запоріжжі, зокрема колишня просвітянка Поліна Сливинська. Окрім того, Федір Дурдуківський як керівник комітету допомоги опікувався забезпеченням сімей, постраждалих від радянських репресій. А у підвідомчих йому дитячих садочках долучився до перебудови виховної роботи, зокрема до посилення проукраїнського змісту.

По одній справі із Федором Дурдуківським проходив також Іларіон Плясецький, попередній керівник запорізького комітету допомоги. У матеріалах, зібраних на нього слідчими, немає ані натяку на оунівську діяльність, навіть на знайомство з оунівцями. Плясецькому закидали саме роботу у комітеті допомоги, а перед тим – у відділі обліку профспілки. Крім того, і Плясецькому, і Дурдуківському додали до обвинувачення той факт, що разом з іншими діячами періоду окупації вони у газеті "Нове Запоріжжя" напередодні повернення радянської влади опублікували звернення до жителів обласного центру. Звернення кваліфікувалося НКВС як "злісне оббріхування радянської влади".

Іларіон Плясецький

Судили обох запоріжців 4 квітня 1946 року на закритому судовому засіданні Воєнного Трибуналу Таврійського військового округу. Дурдуківського було засуджено до 10 років таборів з ураженням в правах на три роки. Плясецький отримав п’ять років таборів та два роки ураження в правах.

Справу Дурдуківського і Плясецького було переглянуто 24 січня 1955 року. Слідчий Слідчого відділу УКДБ Запорізької області старший лейтенант Синюшкін не побачив підстав для реабілітації запоріжців. "За відсутності підстав для принесення протесту на вирок Воєнного Трибуналу Таврійського військового округу по справі Дурдуковського й Плясецького, відмінити нагляд, справу здати на зберігання у архів обліково-архівного відділу УКДБ Запорізької області", – йшлося у висновку УКДБ.

Реабілітували Дурдуківського і Плясецького уже в незалежній Україні у липні 1998 року "за відсутністю сукупності доказів, що підтверджують обґрунтованість притягнення до відповідальності". У висновку про реабілітацію вказувалося, що "у матеріалах справи немає даних, що свідчили б про співробітництво з окупантами, про вчинення будь-яких дій проти радянських громадян".

При підготовці статті використані матеріали Архівного підрозділу УСБУ в Запорізькій області

Читайте також:

Як запоріжця переслідували за участь у зборах української інтелігенції;

Як у запорізькому драмгуртку діяло ОУНівське підпілля;

Як на Запоріжжі у 1960-х відпрацьовували "злісних ворогів українського народу".