Архіви КДБ: Як у запорізькому драмгуртку діяло ОУНівське підпілля

Під час німецької окупації у Запоріжжі діяв Український драматичний гурток, що був своєрідним легальним прикриттям для місцевого підпілля ОУН. Про його діяльність, учасників та настрої, що тут панували, відомо, зокрема, з архівів радянської спецслужби.

Отже, 12 лютого 1944 року старший оперуповноважений "СМЕРШ" старлей Тішкін підготував постанову на арешт жителя Запоріжжя Анатолія Овсяницького.

Лейтенант Червоної армії Овсяницький на початку війни потрапив в оточення, а вирвавшись звідти, дістався рідного Запоріжжя, де й перебував до повернення радянської влади. У Запоріжжі чоловік долучився до діяльності Українського драматичного гуртка. На якомусь із допитів розповів, що у лютому 1942 року побачив на одному зі стовпів на вулиці Ентузіастів (тепер – проспект Металургів) рукописне запрошення до драмгуртка. Звертатися треба було до такого собі Зоріна у приміщення Культбази.

Овсяницький свідчив, що вже наступного дня, переговоривши з Зоріним, вступив до гуртка. До майбутніх учасників аматорського театру висувалися кілька вимог: бути українцем за національністю та мати досвід участі у подібній самодіяльності. Вочевидь, Овсяницький цим вимогам відповідав. П’єси драмгурток ставив лише українські одноактові, із танців був дозволений тільки гопак.

Керівник аматорського театру Зорін був доволі колоритним персонажем: вимагав від гуртківців спілкуватися виключно українською мовою, постійно пропагував українську культуру тощо. До сьогодні немає жодних даних, що Зорін був ОУНівцем, однак цілком зрозуміло, що в очолюваному ним гуртку комфортно почувалися члени бандерівської ОУН. Зокрема, активістом гуртка був один із керівників ОУНівського осередку на Шостому селищі, за деякими даними, очільник референтури Служби Безпеки ОУН Микола Буйненко. У театрі він проводив агітаційну роботу, пропагуючи ідеї державної самостійності України. Крім того, залучав до діяльності в ОУН людей, які, на його думку, були варті такої довіри. Як свідчив Овсяницький, Буйненко "говорив, що ми повинні нести лише українську культуру, розмовляти українською мовою, й назавжди покінчити з більшовицьким режимом, ми повинні йти, наслідуючи нашого письменника Тараса Шевченка, за вільну самостійну Україну".

За рік по тому як Овсяницький почав відвідувати гурток, Буйненко залучив до діяльності ОУН і його. Актору було доручено поширення агітаційних матеріалів, а за можливості – отримання зброї для потреб Організації. Утім,  розгорнути діяльність в якості члена націоналістичного підпілля Овсяницький не встиг: буквально за кілька днів був заарештований гестапо.

Напередодні нацистам вдалося заарештувати і Миколу Буйненка – це сталося, коли той поширював ОУНівські листівки. Розпочалася "зачистка" гестапівцями ОУНівського підпілля на Шостому селищі. Ці події не стали якимись винятковими, а співпали із широкою антиоунівською кампанією, що її розгорнули на Запоріжжі нацисти. Чимало учасників запорізького осередку ОУН, які були акторами драматичного гуртка, також потрапили до гестапо й були ув’язнені.  

Разом із тим Овсяницького німці відпустили. Щоправда, для цього актору довелося погодитися на співпрацю з гестапо. На допитах він щиро розповів про все, що йому було відомо про ОУН та Миколу Буйненка. Згода на співпрацю була оформлена письмово, фактично він став агентом нацистських органів державної безпеки.

Будучи заарештованим вже радянськими каральними органами, Овсяницький розповів подробиці щодо потрапляння в оточення німецьких військ, втечу до Запоріжжі, участь у драматичному гуртку та ОУН, арешт німцями та підписку про співпрацю тощо. Після двомісячного слідства відбувся суд, за вироком якого Овсяницький отримав 10 років таборів та п’ять – ураження в правах.

Постраждали від вироку і його батьки: одразу ж було підготовлено довідку, що на них не поширюються пільги, які визначені для родин військовослужбовців.

Даних про подальшу долю Анатолія Овсяницького у матеріалах архівно-слідчої справи немає. Останній документ, що тут міститься, інформує: після оголошення вироку, 30 квітня 1944 року, засуджений був відправлений до в’язниці в Одесу.

За півсторіччя, 17 листопада 1998 року,  справу Анатолія Овсяницького було переглянуто. "За відсутності сукупності доказів, які підтверджують обґрунтованість притягнення його до відповідальності", Овсяницького було реабілітовано.

При підготовці статті використано документи, які зберігаються у Архівному підрозділі УСБУ Запорізької області.

Читайте також:

Як на Запоріжжі зводили рахунки з троцькістами, меншовиками та анархістами;

Як запорізькі антикомуністи пішли "власним" націоналістичним шляхом;

Хто допомагав запорізьким "чекістам" полювати на колишніх політичних опонентів.