Архіви КДБ: Як тікав з радянського табору та опинився на Запоріжжі упівець Стельмах

Завдяки чудовій книзі Андрія Кокотюхи "Червоний" та не менш вдалій її екранізації пересічний житель України відкрив для себе, що засуджені члени ОУН та бійці УПА й у місцях позбавлення волі не припиняли боротьби. Із відвертим подивом українці дізналися і про втечі повстанців із таборів. Історики ж підтверджували: такі випадки дійсно мали місце, а у "Червоного" були реальні прототипи. "Свого" упівця-втікача має й Запорізька область.

Архівна слідча справа №3649 розпочинається із постанови на арешт жителя колгоспу імені Сталіна Веселівського району Запорізької області 40-річного Івана Стельмаха, датованої 20 липня 1950 року. Старший лейтенант МДБ Вершина, який готував постанову, зазначив у документі, що Стельмах у 1944-1946 роках перебував у повстанському відділі, де мав псевдо "Баран". Упівець був заарештований та 21 червня 1946-го Воєнним Трибуналом військ МВС Станіславської (Івано-Франківської) області засуджений до 10 років таборів з ураженням в правах на п’ять років та конфіскацією майна. У постанові також зазначалося, що відбуваючи присуд у Сталінській (нині – Донецькій) області, Стельмах у вересні 1946 року з табору втік. І ось лише у 1950-му його вдалося знайти у Запорізькій області.

Довідка спецвідділу УМВС Станіславської області щодо Івана Стельмаха, заарештованого на Запоріжжі  

Уродженець сучасної Івано-Франківської області Іван Стельмах мав два класи освіти. Від служби у Червоній армії був звільнений, оскільки на правій руці не мав середнього й безіменного пальців. Під час німецької окупації проживав у своєму селі, господарював на власному гектарі землі.

Щодо перебування Стельмаха у лавах УПА – у документах радянської спецслужби міститься доволі неоднозначна інформація. Слідчі наполягали, що протягом двох років чоловік перебував у відділі "Бея". Сам Стельмах переконував МДБістів, що серед повстанців пробув лише два місяці, а потім втік й, перейшовши на нелегальне становище, переховувався і від упівців, і від радянських спецслужб.

Коли ж у 1946-му був засуджений, опинився у таборі на станції Фенольна на Донеччині. Про обставини втечі Стельмах розповів слідчому наступне: перебуваючи на роботах за межами табору, заховався у ямі, де його прикидали землею. Після того, як ув’язнених відвели до табору, Стельмах вибрався та залізницею вирушив на Західну Україну. Протягом слідства інформація про втечу була дещо відкоригована. У доповідній з табору на станції Фенольна повідомляли, що Стельмах втік не сам, а у складі групи з п’ятьох людей. І сталося це не під час роботи за "периметром" – в’язні чкурнули з самого табору. Тікали вночі, скориставшись поганим освітленням та неуважністю чергового.

Через місяць мандрів Іван Стельмах вже був у Калуші. Там примудрився стати на військовий облік як місцевий житель, який нібито "втратив документи". Отримавши військовий квиток, чоловік влаштувався на роботу – на млин їздовим. У 1947-му перебрався на Тернопільщину, до родичів своєї нової дружини. До власних родичів, уникаючи розконспірації й повторного арешту, Стельмах так і не поїхав. Дружина про засудження й втечу з табору гадки не мала, адже Стельмах вирішив, що їй краще цього не знати. У 1949 році подружжя переїхало в якості переселенців до Запорізької області.

Коли чоловіка арештували на Запоріжжі, аби довести, що він саме той втікач Іван Стельмах, який з травня 1947 року перебуває у Всесоюзному розшуку, було проведено дактилоскопічну (по відбитках пальців) експертизу. Збіг був стовідсотковий.

Висновки за результатами дактилоскопічної експертизи по справі Івана Стельмаха

Уже невдовзі, 15 листопада 1950 року, було підготовлено обвинувальний висновок стосовно Стельмаха, де основним обвинуваченням став факт втечі з табору. Таборовий суд виправно-трудових таборів і колоній МВС СРСР відбувся 23 грудня без участі сторін. Іван Стельмах був на засіданні один, свідків не викликали. Вирок був аналогічний попередньому – 10 років таборів та п’ять ураження в правах. Попередній вирок за участь в УПА був зарахований до нового, й відбуття присуду починалося з 23 грудня 1950 року.

Супроводжувальні документи до вироку Таборового суду по справі Івана Стельмаха

Касаційна скарга засудженого не забарилася, однак вирок був залишений у силі. У 1955 році справедливості для чоловіка намагалася добитися дружина – Анна Стельмах. Основний акцент у своєму листі вона робила на тому, що у 1946 році її чоловік був несправедливо засуджений і саме через цю несправедливість втікав з табору. Однак зусилля жінки були марними, вирок не змінили.

Виписка з протоколу щодо перегляду вироку Іванові Стельмаху у 1955 році: вирок винесений правильно у відповідності до матеріалів справи

Вчергове справа Стельмаха переглядалася уже в незалежній Україні – 1992 року. В документах, зокрема, повідомлялося, що упівець був звільнений з табору 22 серпня 1955 року, а 19 лютого 1961-го помер. Тож тепер йшлося про посмертний перегляд вироку. Й ось, за 30 років після смерті, восени 1992-го Іван Стельмах був реабілітований.

Читайте також

Провідники незалежності: Як запоріжці в УПА воювали

Як на Херсонщині полювали на останнього командира УПА і націоналістку з Дніпропетровщини

Що відомо про Гната Гребенюка, який керував бандерівським підпіллям у Запоріжжі