Архіви КДБ: Як ревнивий бухгалтер зіпсував запорізьким "чекістам" агентурну роботу

Для ефективної роботи з агентами компромати й примусу, як правило, не достатньо: необхідна хоча б мінімальна зацікавленість з їхнього боку. Із цим запорізькому УМДБ у перші повоєнні роки не дуже щастило     

Раніше портал Depo.Запоріжжя вже розповідав про "помічників" "чекістів", які допомагали радянській спецслужбі полювати на "неугодних". Утім, розкидати агентурні мережі запорізьким МДБістам було доволі непросто. Навіть за наявності "компромату" на кандидатів у "сєксоти", ті всіляко, переважно пасивно, опиралися співпраці. З агентами ж, які вперто не хочуть працювати, кашу, як правило, не звариш.    

Отже, 1948 року співробітники МДБ з Києва перевіряли своїх запорізьких колег щодо стану агентурно-розшукової роботи. Результати перевірки у січні 1949-го лягли на стіл заступникові начальника 4 Управління МДБ УРСР полковникові Строілову. У 33-аркушному звіті особливу увагу привертають матеріали про використання, інколи не зовсім вдале, агентів та секретних інформаторів, які були залучені до розшуку німецьких нишпорок та диверсантів із числа місцевих мешканців.

Наприклад, не надто вдалим "придбанням" для запорізьких "чекістів" стала така собі агент-розпізнавач "Голубєва" 1924 року народження. Завербували дівчину 18 лютого 1944-го співробітники 2-го відділу УМДБ Запорізької області. "Голубєва" зацікавила спецслужби тому, що під час німецької окупації мешкала на Хортиці неподалік будівлі Полтавської розвідувальної школи. Однак, на момент київської перевірки в агентки була двомісячна дитина, сама молодичка весь час хворіла, через що нечасто показувалася на люди. До того ж, ще від 1947 року інформації від "Голубєвої" до запорізького УМДБ геть не надходило.

Не змогли ефективно використати запорізькі МДБісти й агента–розпізнавача "Клаву" 1921 року народження. Під час окупації жінка мешкала в Охтирці на Сумщині, працювала перекладачем німецької сільськогосподарської комендатури. У квітні 1943 року пов’язалася із "Абвергрупою 323", а у вересні того ж року виїхала до Познані. Повернулася до Сумської області як репатріант. Там же була завербована в агентурну мережу. Закінчила 1948 року Харківський медичний інститут, була розподілена до Запорізької області - працювала завідуючою сантехстанцією у Кам’янці-Дніпровській. Після прибуття до Запоріжжя як агент майже не використовувалася, хіба для впізнання колишніх співробітників Абверу.

Агент-розпізнавач "Дніпровська"1917 року народження, проживала у Вільнянському районі. Зацікавила "чекістів" тим, що під час окупації була співмешканкою старшини німецької Полтавської диверсійної школи Карова-Плющакова. Квартиру, де жінка мешкала з родичами, відвідували слухачі школи й розвідники. Радянська спецслужба завербувала "Дніпровську" у листопаді 1944 року для їхнього розшуку. Але МДБ спіткала чергова невдача: у жовтні 1946 року жінка одружилася з надмірно ревним бухгалтером заводу №478 та виїхала з ним у радгосп "Вербовий". Ревнощі чоловіка заважали агентці повноцінно працювати. Бухгалтер стежив за дружиною, підозрюючи романи на стороні. Відповідно, зустрічі "Дніпровської" з кураторами МДБ усе частіше зривалися. Зрештою, жінці довелося відмовитися від співпраці з "чекістами". Надалі "Дніпровську" залучали хіба що для впізнання колишніх агентів за фотографіями.

Завербована у червні 1946 року агент-розшукач "Тиха" 1885 року народження зацікавила спецслужбу тим, що під час німецької окупації працювала прибиральницею в "Абверкоманді 305". Підрозділ був розташований на вулиці Гоголя, 45/47 у Запоріжжі. "Тиху" завербували для розшуку агентів та співробітників Абверу. Та за рік жінка чкурнула до Києва, де мешкала її донька, в Запоріжжя більше не повернулася. Спроби знайти агентку через київських "чекістів" результату не дали.

Не знайшли в УМДБ ефективного пристосування й для агента-розшукача "Кості" 1925 року народження. Під час німецької окупації хлопець працював у перукарні в Запоріжжі. Був вивезений до Німеччини на примусові роботи. Після повернення влаштувався водієм до "Запоріжбуду". Був завербований у березні 1946 року для розшуку офіційних співробітників СД та добровольців військ СС із числа місцевого населення. Від вересня 1946 року, зокрема впродовж 1947-го та 1948 років, для розшукової роботи геть не використовувався.

Агент-розпізнавач "Роза" 1925 року народження під час окупації працювала офіціанткою у запорізькій столовій для агентів "Абвершколи 305". З 1943 по 1945 рік перебувала у Німеччині, звідки повернулася за репатріацією. Запорізькі "чекісти" завербували дівчину у березні 1948 року для розшуку агентів Абверу, які свого часу відвідували столову. Однак цікавої інформації від "Рози" не надходило.

Завідуючу складом на заводі "Комунар" 1921 року народження, яка проходила за псевдонімом "Зуєва", завербували у травні 1945-го через те, що жінка була дружиною співробітника СД Кулішева. Її планували залучити до розшуку колишніх колег чоловіка та інших керівників та співробітників СД, яких вона знала особисто. Але станом на 1948-й жінка вже понад рік не надавала жодної інформації.

Така сама ситуація була з агентом "Хоролєц" 1922 року народження. Під час окупації дівчина працювала хатньою робітницею співробітника СД Бочарова. Завербували її у січні 1944 року для розшуку працівників СД, яких вона знала. Утім, хвалитися цим "надбанням" у МДБ не було жодних підстав: цінної інформації "Хоролєц" не повідомила. Як і агент "Кобзар" 1891 року народження. Чоловік, який під час окупації працював машиністом на залізничній станції у Пологах, а після війни працевлаштувався на Запоріжсталь, зацікавив МДБ через своїх дальніх родичів-працівників поліції. Завербували "Кобзара" у жовтні 1947 року для їхнього розшуку. Однак жодної інформації агент не надав.    

Юну запоріжанку, який був присвоєний псевдонім "Веселова", завербували через те, що під час окупації, будучи п’ятнадцятирічним дівчиськом, вона влаштувалася чорноробом на кухню німецької фірми МАН. Ця компанія відбудовувала зруйновані запорізькі мости. Дівчина, природно, спілкувалася з молодиками, зокрема слухачами Полтавської розвідшколи. Для їхнього розшуку "Веселову" й завербували у січні 1944 року. Однак, дівчина до співпраці з МДБ поставилася пасивно, підготувала у 1948 році лише дві доволі малоінформативні довідки. До того ж, її повідомлення не мали жодного стосунку до розшуку німецьких агентів.

Не кращою була ситуація й з інформаторами МДБ. До такої співпраці було залучено, наприклад, "Чернову" 1902 року народження, яка була квартальною у Південному селищі. "Чекісти" лише розводили руками: "Черновій" ніяк не вдавалося розговорити родичів агентів та співробітників СД, аби отримати інформацію про місцеперебування останніх.

Заступник директора клубу "Запоріжсталі" - інформатор "Дніпровський" мав надавати інформацію про рідного дядька, який працював у СД під час окупації. Однак теж підступно мовчав. "Порожньо" було й з "Івановою" - донькою священика та дружиною працівника СД. Саме для розшуку чоловіка, батька двох її дітей, й завербували жінку. Напроти фрази у звіті: "За 1948 рік матеріалів від "Іванової" не поступило", хтось із перевіряючих прозорливо уточнив червоним олівцем: "І не поступить".

Загалом же, перевіряючі з Києва були змушені визнати, що з оперативною роботою справи у запорізьких колег йдуть вкрай погано: багато помилок та неточностей, недопрацювань у роботі із агентурою тощо. Кількість агентури була визнана недостатньою. Працюючої ж агентури, яка відповідально ставилася до виконання завдань, взагалі було обмаль.

Читайте також:

Як запорізькі чекісти "англійського шпигуна" проґавили;

Як "Видра" з ОУН завдала клопоту запорізьким нишпоркам;

Як на Запоріжжі секретар райкому подався у "сини лейтенанта Шмідта".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя