Архіви КДБ: Як пособники німців в Запорізькій області стали оунівцями

Радянськими спецслужбами на території Чернігівського району Запорізької області у 1946 році були заарештовані члени "оунівського" осередку. Майже усі (яка вдача для тодішніх радянських і нинішніх російських пропагандистів!) були активними пособниками німців. Але питання полягає у тому, чи дійсно вони були оунівцями.      

Отже, під час німецької окупації у Чернігівському районі склалася доволі цікава ситуація. Тут одночасно діяли дві Організації українських націоналістів – "місцевого розливу" та справжня, створена за підтримки підпільників із Маріуполя. Місцеву було започатковано восени 1941 року, коли місцевий вчитель Корж прочитав листівку, надруковану бандерівцями на самому початку війни. Ця листівка ще містила заклики спільно із німцями будувати Європу, які припали Коржу до душі. От він і створив місцеву "ОУН", куди залучив ледь не усіх працівників окупаційних органів самоврядування та поліції.

Згодом Корж долучився і до "справжньої" ОУН. Це сталося, коли він познайомився у Маріуполі сучасної Донецької області із місцевими просвітянами, які належали до оунівського осередку. Чи зміг Корж переформатувати діяльність "своєї" германофільської організації, до того ж німцями забороненої, на справжні рейки підпільної боротьби – невідомо. Та й слідчих радянських органів державної безпеки це абсолютно не цікавило. Був факт – існування ОУН, діяльність антирадянщиків, колаборація тощо, відповідно – було поле для "роботи". Усі працівники органів місцевого самоврядування та поліції, які були залучені Коржем до його "ОУН", під час арешту та слідства до обвинувачень в колаборації з німцями мали й обвинувачення у націоналізмі.

Зокрема, 10 травня 1946 року була підписана постанова на арешт жителя села Новоказанкувате Чернігівського району Миколи Гордієнка.

Справа Миколи Гордієнка

Гордієнко на початку німецько-радянської війни потрапив у полон й під час окупації служив у поліції. Постанова, серед іншого, містила пункт про належність Гордієнка до українських націоналістів.

Постанова на арешт Миколи Гордієнка, який "встав на шлях зради Батьківщині, вступив на службу до німецьких окупантів, а на початку 1942 року вступив в контрреволюційну організацію Українських націоналістів"

З часом справу Гордієнка об’єднали зі справами інших жителів Новоказанкуватого. Зокрема, долучили матеріали на старосту села Дмитра Дьяченка. Чоловік також був призваний до армії на початку війни й потрапив до полону. Після повернення до села очолив сільську управу. Дьяченка також обвинуватили у належності до Організації українських націоналістів, більше того – створенні у Новоказанкуватому та Новосеменівці осередків цієї організації. Заразом Дьяченкові закидали виконання розпорядження німецької влади щодо постачання продуктів тощо, а також вороже ставлення до діячів компартії та їхніх родичів.

Постанова на арешт Дмитра Дьяченка, "який перебуваючи старостою, був активним пособником німців, окрім того, наприкінці 1941 року вступив в контрреволюційну організацію Українських націоналістів"

Також до справи було долучено матеріали на братів Івана та Павла Берез. Павло, який працював в селі Новосеменівка бухгалтером сільської общини, обвинувачувався у тому, що, виконуючи завдання німецької влади, складав списки комуністів й молоді, яку потім відправляли до Німеччини. Обвинувачення містило й пункт про належність Павла до "ОУН". Ба більше: він називався слідчими одним із керівників місцевої організації.

Постанова на арешт Павла Берези, "який був секретарем ОУН в селі Новосеменівка, брав активну участь у залученні нових членів ОУН, був вороже налаштований по відношенню до Радянської влади, надавав допомогу німецьким каральним органам"

Також Павлові закидали, що він залучив до "ОУН" брата – Івана. Останній не працював у органах окупаційної влади, тож обвинувачення мав "лише" за антирадянську діяльність, пронімецьку агітацію тощо.

Постанова на арешт Івана Берези, "який вступив в контрреволюційну організацію Українських націоналістів. Проводив серед населення антирадянську агітацію, одночасно вихваляв фашистський режим окупаційної влади"

Обвинувальний висновок стосовно цих чотирьох жителів Чернігівського району був підготовлений 17 вересня 1946 року. Речових доказів по справі не було, але список свідків для судового засідання, як для таких справ, вражаючий – аж 24 особи.

За місяць відбувся суд. Справу розглядав Військовий трибунал Таврійського воєнного округу у місті Запоріжжя. Судове засідання було закритим. Свідків, які приїхали на суд, було лише п’ятеро. Згідно з вироком, Гордієнко отримав 15 років каторжних робіт, Дьяченко та брати Берези – кожен по сім років таборів. Усі четверо також були позбавлені громадянських прав строком на п’ять років.

Микола Гордієнко намагався оскаржити вирок, однак Воєнна колегія Верховного суду СРСР не побачила для цього жодних підстав. Не знайшли підстав для перегляду справи та реабілітації й співробітники Запорізької обласної прокуратури у 1998 році.

Утім, якщо взяти до уваги заангажованість радянських слідчих, які не лише не бачили суперечностей між пособництвом німцям та діяльністю ОУН, а й свідомо поєднували одне з іншим, стає зрозуміло:  справа чотирьох жителів Чернігівського району не мала політичної, націоналістичної, складової.  Учасники організації, створеної вчителем Коржем, не знали, що таке ОУН. Такі слова, як "Декалог", "Бандера", "Коновалець" чи й "Самостійна Україна" у слідчих справах не згадуються. І це дуже відрізняє "чернігівську справу" від інших, що стосувалися тих осередків націоналістичного підпілля, які реально існували.

Постанова на виокремлення в особливе провадження матеріалів на інших жителів сіл Новоказанкувате та Новосеменівка, які обвинувачувалися у належності до Організації українських націоналістів   

Ця справа є яскравим прикладом того, що будь-які факти з документів радянських органів державної безпеки вимагають ретельної перевірки. Звісно, таку перевірку не може провести пересічний читач. Утім, для того, аби зробити елементарний фактчек "нарисів" про "німецьких поліцаїв-оунівців", достатньо знати, що німці вели з націоналістичним підпіллям, зокрема й на Запоріжжі, не менш запеклу боротьбу, аніж потім радянські спецслужби.

Читайте також:

Як запорізький оунівець уникнув Дахау, але не сталінського табору

Як запоріжцю білими нитками шили участь в ОУН

Що відомо про Гната Гребенюка, який керував бандерівським підпіллям у Запоріжжі