Архіви КДБ: Як на Запоріжжі стежили за родиною майбутнього письменника Вольвача

Відомому нині українському письменнику, уродженцю Запоріжжя, Павлу Вольвачу було лише півроку, коли його батьком зацікавилися у обласному КДБ
 

Відомий нині письменник і журналіст Павло Вольвач народився та тривалий час мешкав у Запоріжжі. Тут став без перебільшення культовим його перший роман "Кляса", що розповідав про життя і звичаї індустріального міста. Йтиметься, однак, не про Павла, а про його батька та дядьків, які потрапили під пильне око КДБ, коли майбутній письменник був ще немовлям.

Батько Павла - Іван Вольвач від 1954 року працював старшим майстром у запорізькому профтехучилищі №4. До цього встиг відслужити в радянській армії та після закінчення технікуму попрацювати механіком на машинно-тракторній станції у Дрогобицькій (нині Львівській) області.

Радянська спецслужба зацікавилася Іваном Вольвачем 1964 року. Згідно зі звітом заступника начальника другого відділу УКДБ по Запорізькій області підполковника Леженка, Вольвача почали перевіряти на підставі заходів, що на сухій "чекістській" мові позначалися двома літерами – "ПК" (розшифровується, як перлюстраційний контроль). Простіше кажучи, співробітники КДБ прочитали листування Івана Вольвача. З нього зробили висновок, що старший майстер запорізького ПТУ "націоналістично переконаний і свої погляди висловлює у листах до брата Федора, який є студентом Київського інституту лісного господарства".

"Все, що раніше провадив царизм під своїми прапорами, зараз неймовірно примножено й прикривається іншими прапорами й гаслами. У яке становище завели Україну та її культуру? Чим далі, тим більше створюють різні комісії, комітети й інші сховища марксистської цноти-догм. Далі буде їм все важче впихувати в людину мішок своєї ідеології. А кращі часи ще прийдуть, мають. Гризня з китайцями мене тішить. Це працює на людство", - писав в одному з листів до брата Іван з приводу поточних подій.  

Такі погляди КДБістами були розтлумачені як однозначно націоналістичні. Відповіді Федора, у свою чергу, переконували "чекістів", що брати ідеологічні однодумці – націоналісти.

Фото: Федір Вольвач

З листування братів Вольвачів у КДБ також дізналися, що Іван часто буває у бібліотеці, де знайомиться з матеріалами доби Української народної республіки. Зокрема, переписує окремі статті голови Центральної Ради УНР Михайла Грушевського й одного з ідеологів українського націоналізму, уродженця запорізького краю Дмитра Донцова та пересилає їх братові.

Переписка братів також свідчила про те, що Федір Вольвач раніше, вочевидь, мав інші, ніж в Івана погляди, та пережив певну трансформацію. Тож тепер Іван може більш відверто ділитися з братом наболілим. "Ти пишеш, що у тебе багато зламалося. Мої переконання ти знаєш, але я не міг фізично вам усім говорити про свої незгоди й муки, які в мені ростуть з самого дитинства. Тепер ти сам дійшов до цього, й мені нічого боятися, що я зроблю тобі боляче своєю отрутою. Ми стали відаючими, у нас один вихід: праця, праця для України", - ділиться Іван із братом.

Разом із тим, Іван Вольвач розумів, що будь-яка ідея без дії, без групи однодумців приречена. У листі до брата він шкодував, що тому, мешкаючи у столиці, не вдалося познайомитися із молодими людьми, які розділяють їхні погляди, бо "архіви архівами, а потрібні живі люди". Очевидно, що Іван зрадів новині від Федора, що тому вдалося зблизитися з гуртом української молоді: кандидатами наук, художниками, інженерами тощо.

Копирсалися "чекісти" й у листуванні Івана ще з одним братом - Петром, що тоді мешкав у Бахчисараї та працював науковим співробітником на помологічній станції, де культивувалися нові сорти фруктових дерев. КДБісти дійшли висновку, що й тут листування має "націоналістичний характер". Інформація про братів Вольвачів, які проживали за межами Запоріжжя, була передана до відповідних обласних управлінь КДБ – Київського та Кримського. Очевидно, що проти Федора та Петра проводилися агентурні розробки.

Фото: Петро Вольвач

У Запоріжжі ж у розробку Івана Вольвача ввели двох агентів-уродженців Західної України. Один – такий собі "Лєбєдєв" був його колегою: працював майстром в одному із технічних училищ. Інший - "Віктор" - студентом четвертого курсу будівельного інституту. Як склалася подальша доля "Лєбєдєва", дізнатися не вдалося. А ось "Віктор" дожив до проголошення незалежності України й доволі органічно почував себе у середовищі національно-демократичного руху.

Читайте також:

Як запорізькі "чекісти" на "сіоністську" поему полювали;

Хто допомагав запорізьким "чекістам" полювати на колишніх політичних опонентів;

Як поета Івана Манила на тугу за запорізькими степами "ловили".

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя