Архіви КДБ: Як на Херсонщині полювали на останнього командира УПА і націоналістку з Дніпропетровщини

Херсонщина – була однією з областей України, де радянська спецслужба активно шукала виходи на останнього керівника УПА Василя Кука. Утім, цікавив тутешніх "чекістів" не лише він

Архіви КДБ: Як на Херсонщині полювали на…

Останній командир Української повстанської армії Василь Кук ("Леміш") під час німецької окупації очолював підпілля ОУН на Півдні України, будучи Крайовим провідником. Кук також був причетний до створення похідної групи УПА-Південь, якою командував у 1940-х роках і яка оперувала на території Наддніпрянської України. Дружина командира – Уляна Крюченко, з якою вони побралися у 1943 році у Дніпропетровську (Дніпрі), була "східнячкою". Зважаючи на усе це, радянські органи державної безпеки у 1950-х не відкидали можливості перебування десь на території східних та південних українських областей самого Кука або ж його зв’язкових чи людей, які могли знати про місце перебування керівника українського визвольного руху. Херсонщина – була однією з областей України, де "чекісти" активно шукали "ниточки", які могли б привести до останнього командира УПА.

Останній командир Української повстанської армії Василь Кук

У доповідній записці про агентуро-оперативну роботу Першого відділення четвертого відділу УКДБ по Херсонській області за 1954 рік, де містилася інформація про роботу з розшуку Кука, йшлося про перспективні для розробки території. Серед іншого, зазначалося, що у Херсоні, Херсонському та Ново-Воронцовському районах проживають переселенці з Західної України, які були наближеними до керівників осередків збройного підпілля "Байди", "Залізняка" та інших. УКДБ мало інформацію, що на території, де оперували ці підпільники, періодично бував і Василь Кук.

У Херсоні, зокрема, мешкала уродженка Тернопільщини Марія Кренцель, яка у 1944-1950-х роках перебувала у підпіллі. Марія була удовою провідника Козівського районного проводу Івана Кренцеля ("Кия"), який загинув у 1946 році. У 1950 році Марія вийшла з підпілля з повинною, однак, як зауважували КДБісти, зв’язків з підпіллям не полишили й перебувала на зв’язку з "Маєм" та "Байдою". Разом із Марією Кренцель проживав її син Володимир – раніше інформатор групи "Байди".

Окрім родини Кренцель, у доповідних КДБ щодо розшуків "Леміша" фігурували також Євген Гуменний, його сестра Ніна Сидорюк, Степан Дідик та Іван Муц. Вони підтримували зв’язки з учасниками збройного підпілля ОУН з оточення Василя Кука – "Вишневим", "Тарасом", "Залізняком" та "Байдою".

Також "цікавив" "чекістів" уродженець Козівського району Тернопільської області Микола Порпліца – двоюрідний брат кур’єра Проводу ОУН "Байди", з яким підтримував постійний зв'язок. У березні 1952 року Порпліца був завербований МДБ під псевдонімом "Хміль". Однак, тієї ж весни, без інформування кураторів із спецслужби, виїхав до Херсонської області й не давав про себе знати. Встановити місце перебування Порпліці співробітникам МДБ вдалося лише за кілька місяців – у грудні 1953-го. Тож у спецслужбі вважали, що Порпліца прибув до південної області за дорученням підпілля ОУН.

Для активізації пошуків Кука херсонськими "чекістами" були розроблені відповідні плани агентурно-оперативної діяльності. Зокрема, для розробки Марії Кренцель планувалося завербувати її сусідку Дорожинську: жінки товаришували та ходили одна до одної в гості. Планувалася вербовка в якості агента й сина Марії – Володимира Кренцеля.

Довідка.

Останній командир Української повстанської армії Василь Кук, який очолив її у 1950 році, після загибелі Романа Шухевича, був заарештований "чекістами" у 1954 році. Факт арешту був утаємничений, про нього знало дуже обмежене коло осіб. Тож територіальні органи держбезпеки продовжували розшуки "Леміша" і після його арешту.

Звільнили Кука із в’язниці у 1960-му. Тоді ж КДБ був поширений лист за його підписом із закликом до закордонних українських націоналістичних організацій припинити боротьбу з радянською владою. Однак, є чимало підстав вважати, що Кук свого спротиву не припиняв. Останній командир УПА дожив до незалежності України. Помер 2007 року в Києві. Похований у рідному селі на Львівщині.      

Розшук Василя Кука чи шляхів до нього, між тим, був не єдиною важливою справою херсонського УКДБ із викриття українських націоналістів на той час. Зокрема, у колі уваги "чекістів" опинилася уродженка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області – вчителька Марія Телєжіна.

У 1940 році Марію як випускницю Першотравневої медшколи в Одеській області направили до нещодавно приєднаної Західної України "сіяти вічне ". Працюючи у Долинському районі Івано-Франківської (тоді – Станіславської) області молода вчителька зав’язала стосунки з Юрієм Залеським, який був членом ОУН. Долучилася до підпілля і Марія. Серед іншого, підтримувала зв’язки з керівниками різних ланок, зокрема Анною Цуняк ("Айстрою"), Іваном Коськівим ("Олегом") та Любачівським ("Рижком").

У липні 1945 року "чекісти" примусили Телєжіну підписати агентурне зобов’язання. Дівчина отримала агентурний псевдонім "Листва" та перше завдання: влаштувати пастку для чоловіка та його товаришів. Однак, від співпраці "Листва" ухилилася й перейшла на нелегальне становище. Де була і що робила Марія від 1946 по 1951 рік, органам МДБ-КДБ було невідомо.

Наступного разу у поле зору спецслужби дніпропетровська націоналістка потрапила уже 1951 року, коли мешкала у Голій Пристані Херсонської області. Марія тоді таємно, через знайомих, аби "не муляти очі" "чекістам", листувалася з чоловіком, який від 1949 року відбував присуд у Караганді, одночасно керуючи підпільною націоналістичною групою.

Марія дуже "цікавила" КДБ, залишаючись для його співробітників "темною конячкою". Зникнення на п’ять років із поля зору спецслужби, чисельні знайомі  у Долинському районі, які мали зв’язки з підпіллям – усе це змушувало "чекістів" шукати підходи до Телєжіною. Зокрема, КДБістам був вкрай потрібен агент максимально наближений до Марії.

Для розробки Телєжіної "чекісти" хотіли завербувати її подругу Степанову, яка працювала рахівником у відділі соціального забезпечення. За умови вдалого вербування, планувалося підготувати план подальшої розробки. Окрім цього, для виконання разових доручень планувалося використовувати комсомолку Катерину Найду, яка підтримувала приятельські стосунки з Марією.

Станом на початок 1950-х УКДБ по Херсонській області працювало у цьому напрямку.

Читайте також

Як на Херсонщині "полювали на привид" київського бургомістра Багазія

Як херсонські "чекісти" безуспішно "полювали" на літнього антирадянщика

Як запорізькі "чекісти" зазнали поразки зі львівською "нелегалкою"

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"