Архіви КДБ: Як на Херсонщині полювали на американо-англійських агентів

По закінченню німецько-радянської війни до СРСР почали повертатися за репатріацією, часто без ентузіазму, а подекуди і примусово, ті, хто виїхав або був вивезений на роботи до Рейху. До цих громадян радянські спецслужби ставились із пересторогою. Колишні остарбайтери бачили життя поза межами "соціалістичного раю", і вже ця інформація була для режиму небезпечною, бо не відповідала тому, що малювала радянська пропаганда. Небезпідставним були і очікування "чекістів", що серед репатріантів можуть бути завербовані іноземними розвідками агенти. У МДБ звітували про заведені оперативні обліки "на репатріантів, які підозрюються у належності до агентури іноземних розвідок".

Полюючи на імовірних агентів із числа репатріантів, у квітні 1946 року Управління МДБ Херсонської області почало розробку Марії Гаркуші, яка підозрювалася у роботі на американську розвідку. Двадцятирічна уродженка й жителька села Малі Копані Голопристанського району у цей час працювала завідуючою пункту радгоспу імені Кірова. Нишпорки донесли МДБ, що Гаркуша, перебуваючи в американській зоні окупації Німеччини, "проводила серед оточення проамериканську агітацію". Вочевидь, дівчина публічно порівнювала порядки та устрій життя з радянськими, і порівняння були не на користь останніх.      

Контакти з американськими військовими дівчина, дійсно, мала. У чому зізналася під час фільтраційної перевірки при поверненні на батьківщину. За словами Марії, у Бремені її викликав на бесіду американський офіцер. Після чого дівчина отримала від нього завдання виявляти серед громадян СРСР осіб, вороже налаштованих до Радянського Союзу. З якою метою, не уточнювалося. Уже перед самою відправкою на радянську територію від цього ж офіцера Гаркуша нібито отримала завдання розповідати знайомим та оточуючим на батьківщині про гарне поводження американців із громадянами СРСР в американській зоні окупації. До такого, говорячи сучасною мовою, невеличкого піару союзників, співробітники МДБ поставилися більш ніж серйозно. Херсонські "чекісти" вважали, що  створення позитивного образу Америки серед жителів села та району "тягне" на завдання американців своєму агентові. Відповідно, не виключали, що Гаркуша і є той агент. Тож станом на 1946 рік в херсонському УМДБ було вирішено прискорити розробку дівчини.

Переймалися не лише Гаркушею. У тому ж 1946 році на Херсонщині "чекістами" розроблялася агентурна справа "Підбурювачі" (в оригіналі "Подстрєкателі"). Її було заведено на групу репатріантів, підозрюваних у належності до американської розвідки. За справою проходили уродженці села Нова Кам’янка Великоолександрівського району: 35-річний тесля Марко Худченко, 40-річні Селіверст Рубан та Григорій Ващенко. Двоє останніх проживали у селі під час окупації. Худченко дезертирував із армії і, повернувшись до села, працював у поліції. Під час відступу німців усі троє чоловіків виїхали до Німеччини, згодом потрапили до американської зони окупації. Після репатріації до СРСР підтримували між собою добрі стосунки. Уже це мало в очах радянської спецслужби вигляд вельми підозрілий. Головним же компроматом було те, що селяни не мовчали про побачене в американців. За трактовкою "чекістів", проводили антирадянську агітацію, зокрема вихваляли устрій життя в Америці. Окрім того, обговорювали неминучість війни між США та СРСР.

Ще одна агентурна справа стосовно репатріантів-агентів розроблялася на Херсонщині у січні 1947 року. Вона мала назву "Сітка" ("Сєтка"). Група репатріантів, що по ній проходила, підозрювалася у належності до англійської розвідки. Англійськими агентами вважалися троє жителів Херсона: 42-річний Микола Іванов, 25-річний бухгалтер Олександр Абдуленко та 28-річна бібліотекарка Єлизавета Захарова.

У МДБ було чимало компромату на трійцю, особливо на Іванова, який під час окупації служив у шуцбатальйоні "СС-123" (конвойному підрозділі) та був помічений у зв’язках із українськими націоналістами. У 1942 році за зв'язок із партизанським загоном херсонець був заарештований СД (нацистською службою безпеки). Невдовзі загін було розгромлено, загинув і його командир Руденко. Іванова ж після цього звільнили з-під варти СД. Зважуючи на цей збіг, херсонця підозрювали, серед іншого, й у зраді загону.

Усі троє майбутніх фігурантів "Сітки" під час відступу німців виїхали до Австрії. Територію, де перебували херсонці, звільняли англійські війська у травні 1945 року. Іванов тоді ж був відвезений англійськими офіцерами до розташування військової поліції. Повернувся зі спеціальною перепусткою, яка дозволяла вільне пересування територією, зайнятою англійцями.

Після повернення до Херсону за репатріацією, трійця продовжувала зустрічатися і, як доносили нишпорки, проводила серед оточення "антирадянські проамериканські розмови", казали про неминучість війни між західними союзниками та Радянським Союзом. Агент МДБ переказував куратору, як Іванов запевняв, що навіть серед членів Комуністичної партії у нього є знайомі, які поділяють його погляди, а "партійні квитки носять замість хлібних карток". Чекісти дізналися щонайменше про одного такого знайомого – викладача військово-морського училища імені Леваневського, старшого лейтенанта Барабина. Військовий, дійсно, підтримував стосунки з Івановим. Раніше мешкав у того на квартирі, потім постійно навідувався у гості. Природно, що лейтенант також потрапив на "олівець" до "чекістів".  

Загалом, розробка репатріантів на зв’язки з іноземним розвідками вважалася перспективним напрямком у роботі МДБ. "Чекісти" звітували, що "у процесі роботи по репатріантах серед цього контингенту виявлено та заарештовано низку агентів англійських й американських розвідок, офіційних співробітників й агентів німецьких розвідувальних й контррозвідувальних органів й іншого ворожого елемента".

Читайте також:

Які агентурні мережі розкидав НКВС на повоєнній Херсонщині;

Як на Херсонщині полювали на комсомольців із німецької розвідшколи;

Як Херсонщину "зачищали" від українських націоналістів.