Архіви КДБ: Як кримські "чекісти" дискредитували "неканонічного" священика

Релігійне життя у Радянському союзі перебувало під пильним оком спецслужб. І хоча у другій половині XX сторіччя про "опіум для народу" згадували не так агресивно, як у перші роки існування радянського режиму, контроль над віруючими людьми зберігався ще той. В Україні релігійне життя, до того ж, завжди було міцно пов’язане з визвольним рухом. Це викликало ще більшу увагу органів держбезпеки до священства та парафіян. Не винятком був Крим.

Церковне життя у Кримській області було щільно оплетене агентурною мережою КДБ. Станом на кінець 1957 року на півострові православне духовенство і решту церковників "відпрацьовували" 27 агентів та один резидент. Останній і 13 агентів працювали на 4-й відділ, що на той час опікувався антирадянськими елементами. Лише у 1957 році кримський КДБ завербував п’ятьох агентів, ще п’ятеро були "передані" сюди з інших відділів КДБ.

Серед нових агентів кримські "чекісти" особливо опікувалися протоієреєм - українцем за національністю, який отримав псевдонім "Невський". До червня 1957 року панотець розроблявся УКДБ Волинської області за справою-формуляром, оскільки був підозрюваним у зв’язках із підпіллям ОУН. Але належність "Невського" до ОУНівського підпілля не підтвердилася. Натомість, агенти, що нишпорили за ним, надали священику позитивні характеристики, зазначивши, що він має величезні зв’язки серед духовенства.

Вбачаючи відсутність перспективи розробки справи-формуляра, її закрили. А протоієрея завербували в якості агента. Як зазначали КДБісти ще під час проходження "Невським" перевірки, авторитет та вплив панотця в єпархії дозволяв їм стримувати діяльність церков у Криму, а також використовувати священників у вигідному для себе напрямку. Залучити "Невського" планували, природно, саме до розробок духовенства.

Таких справ у 4-му відділі на той час було чотири: стосовно священиків Корженевського, Лібацького, Кирильчука та Паксюваткіна. Щодо Корженевського кримські КДБісти мали інформацію, що той 1942 року встановив зв’язки з ОУН. За благословення митрополита Полікарпа (в миру – Сікорського) залучився до Української автокефальної православної церкви. Надходила інформація, що Корженевський як упродовж німецької окупації, так і після неї висловлював відверто націоналістичні погляди. До Криму священик прибув у 1952 році. Від агента "Алєксєєва" стало відомо, що й тут він паплюжить радянську дійсність. Однак зв’язків, через які на священика можна було б впливати або збирати інформацію по ньому, у КДБістів не було. Відповідно, в його розробку і планували ввести "Невського".

Щодо священиків Лібацького та Кирильчука, їх "відпрацьовували" агенти "Семенов", "Гусєв" та "Чос". Однак ніхто з них, крім окремих фактів про антирадянські вислови панотців, значних даних не надав.

Найбільше ж непокоїв "чекістів" проповідник Істинно-православної церкви (ІПЦ), яка в СРСР була під забороною, 69-річний Іван Паксюваткін. У КДБ знали, що на початку 1957 року він активізував діяльність із залучення до створеної ним групи ІПЦ нових членів та далі провадив власну релігійну діяльність. Якщо до 1956 року всі служби Паксюваткін здійснював безпосередньо у себе в помешканні, то пізніше почав практикувати служби в приміщеннях інших віруючих.

Зважуючи на поважний вік панотця та недостатню кількість матеріалів для арешту, співробітниками КДБ було розроблено план з його компрометації та "відриву" від нього парафіян - "рядових учасників підпілля "ІПЦ". Для цього, насамперед, був використаний доволі "незручний" факт із біографії Паксюваткіна – у минулому він був фальшивомонетником. Цю інформацію акуратно доносили до пастви. Учасників групи ІПЦ викликали на допити в міліцію. Там співробітник "органів", який здійснював допит, ніби між іншим говорив, що Паксюваткін досі підозрюється у зайнятті такою негідною кримінальною справою.

Одночасно через агентуру архієпископу Кримському Луці КДБісти направили кілька "листів" від імені тих віруючих, що відійшли від Паксюваткіна. У листах містилося стільки бруду, що Лука викликав священика для "важкої" бесіди. Із молоддю, яка належала до ІПЦ, проводили профілактичні бесіди, що мали спонукати до розірвання зв’язків зі священиком та його приходом. 

Результати роботи "чекістів" не забарилися. За підсумками перлюстраційного контролю та за донесеннями агентів "Анни" і "Світлани" виходило, що Паксюваткін опинився в ізоляції від віруючих, служби проводити припинив, ображався на всіх, що більше не поважають його авторитет. На цьому, однак, розробка віруючих ІПЦ не припинилася. Агенти "Анна" й "Світлана" отримали нові завдання в цьому напрямку. Паксюваткіна ж збиралися викликати до міліції для проведення роз’яснювальної роботи про незаконність зібрань, які він раніше практикував.

У найближчих публікаціях Depo.Запоріжжя продовжить знайомити читачів з антирелігійною діяльністю КДБ у Криму у другій половині 1950-х років, зокрема з боротьбою проти єговістів та протестантів.

Читайте також:

"Пророки" і Отчина: Як запорізькі чекісти віруючих "пресували";

КДБ vs запорізькі п’ятидесятники: По вірі вашій дано буде вам… 10 років таборів;

Операція "Відщепенці": Як на Запоріжжі баптистів судили.