Архіви КДБ: Скільки коштувала запоріжцю "Совість людини"

Підозрюваному радянськими спецслужбами в належності до ОУН запоріжцю Івану Соколу певний час вдавалося уникати арешту, але зрештою він дістав 25 років таборів

Архіви КДБ: Скільки коштувала запоріжцю…

Коли у Запоріжжі, після повернення радянської влади восени 1943 року, заарештовували осіб, запідозрених у належності до Організації українських націоналістів, або ж симпатіях до оунівців, 44-річний запоріжець Іван Сокіл жив у Краснодарі. Працював інженером у тамтешньому центрбудспецпроєкті. Однак, чекісти "даремно свій хліб не їли": 1 грудня 1949 року заступник начальника відділу УМДБ по Краснодарському краю майор Корінь підготував постанову на арешт інженера. На той час Сокола обвинувачували у знайомстві з членами Похідної групи ОУН, ознайомленні з націоналістичною літературою й поширенні її серед оточення, а також у намаганнях вербувати нові кадри для ОУН.

Факт знайомства з оунівцями Сокіл не заперечував. Та й зробити це було б важко, позаяк ті принаймні раз були у нього вдома, під час приготувань до зборів інтелігенції Запоріжжя. Ці збори члени ОУН хотіли використати для розширення власної мережі й, взагалі, для знайомства із можливим активом Запоріжжя, який залишився проживати в умовах німецької окупації. Місцеві жителі, інтелігенція також мали свій інтерес – їх цікавили нові "правила гри", як жити в умовах нової влади. Запоріжці думали, що члени ОУН ("представники із Західної України") знали відповіді на їхня питання. У підсумку ж, збори не були особливо результативними ані для перших, ані для других.

Утім, ефективність зборів слідчих МДБ не цікавила, бо тут вони мали, за що "вхопитися". По-перше, місцеві жителі-учасники таких зборів тим чи іншим чином працювали "на німців" в органах самоврядування чи на підприємствах. Тож щонайменше зрадниками Батьківщини вважати їх  НКДБ-МДБ вже могли. Те, що для людей це було питанням виживання, до уваги не бралося. По-друге, факт знайомства з членами ОУН для слідчих автоматично означав належність до націоналістичного підпілля. Те, що більша частина учасників зборів, ініційованих оунівцями, з організаторами зібрання більше ніколи не перетиналася, радянську спецслужбу теж не цікавило.

З таких позицій розглядалася запорізькими слідчими і справа Сокола, яка була передана їм краснодарськими колегами у 1950 році. У Запоріжжі під час допитів, окрім націоналістичних, почали згадуватися й інші моменти життя Сокола під час окупації. Зокрема, знайомство і дружні відносини з Борисом Колпаковим, який був старшим слідчим політвідділу "СД" в обласному центрі. Цікаво, що ця людина, яку самі оунівців називали білогвардійцем-нацистом, слідчими МДБ також була "зарахована" до українських націоналістів.

Розсекречена справа Івана Сокола ​​​​​​​

Розсекречена справа Івана Сокола

У Запоріжжі Соколу також ставилися у провину його доповіді на батьківських зборах у школах, в яких він критикував радянську владу. Варто зазначити, що під час обшуку, проведеного у Сокола ще в Краснодарі, було вилучено величезну кількість "антирадянської літератури" – так МДБісти визначили добірки релігійних журналів. Краще за все "дух епохи" передасть сама Постанова про залучення речових доказів із перерахуванням вилученого. "Під час арешту і обшуку на квартирі Сокіл І.М., окрім особистого листування, була вилучена література антирадянського змісту: журнали "Світло на просвіту" за 1935 рік №№5, 6, 7, 9, 10, 11, 12 і за 1936 рік №№ 3, 4, 5, 7, журнал "Недільні читання" №16 за 1936 рік, журнал "Місіонер пресвятого Ісусового серця" українською мовою і книга Акінфієва "Совість людини" (Іван Акінфієв – природознавець, педагог, діяч культури Катеринославщини, 1851-1919 роки, – ред.). Зазначена література містить в собі антирадянські вигадки і наклепи на Радянську владу і радянську дійсність", – йшлося у постанові.

Постанова про долучення до справи Івана Сокола речових доказів – літератури антирадянського змісту ​​​​​​​

Постанова про долучення до справи Івана Сокола речових доказів – літератури антирадянського змісту

Усі ці друковані матеріали – речові докази після суду над Соколом були знищені як антирадянщина.  

Акт про спалення вилученої в Івана Сокола літератури ​​​​​​​

Акт про спалення вилученої в Івана Сокола літератури

Зрештою, у квітні 1950 року було підготовлено Обвинувальний висновок по справі. У ньому були зведені до купи усі думки чекістів, висловлені ними під час досудового слідства. Малася примітка, що Сокіл навідріз відмовлявся визнавати себе винним у належності до ОУН й виконанні доручень оунівців. Та слідчі йому у цьому питанні не вірили – у них уже склалася "картинка" й нюанси їх не цікавили.

Засідання Запорізького обласного суду по справі Сокола відбулося 26 квітня 1950 року. Головувала на ньому суддя Незговорова, прокуратуру представляв Хіценко, адвокатом призначили Шифріна. Вирок по справі був передбачуваним: 25 років таборів та ураження в правах на п’ять років, із конфіскацією майна. Іван Сокіл скористався своїм правом й написав касаційну скаргу, де на трьох сторінках детально виклав, що не так у матеріалах слідства. Однак, це не  мало позитивного результату, вирок залишили у силі.

Деяке послаблення у присуді Соколу відбулося у 1955 році. Тоді заступник Генерального прокурора підготував протест (в порядку нагляду), в якому пропонував зменшити термін ув’язнення до 10 років таборів. Про виправдання чи зняття частини обвинувачення не йшлося. Просто вирок суду 1950 року було визнано надто суворим, винесеним без врахування того, що у 1944-1945 роках Сокіл служив у Червоній Армії. Верховний Суд УРСР цю пропозицію прокуратури підтримав.

Реабілітовано Івана Сокола було у незалежній Україні – в листопаді 1991 року.

Читайте також

Як тікав з радянського табору та опинився на Запоріжжі упівець Стельмах

За що судили та як покарали запорізького нотаря Кармазина

За що жителя Гуляйполя позбавили фронтової медалі та присудили 25 років

Всі новини Запоріжжя сьогодні читайте на Depo.Запоріжжя

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme