Архіви КДБ: Чекістські "полювання" на Запоріжжі у лютому 1948-го

У лютому 1948 року агенти МДБ займалися упізнанням осіб, які були причетні до державних злочинів

Юрій Щур

74 роки тому співробітники четвертого відділу (розшук) Управління Міністерства державної безпеки по Запорізькій області звітували про свою діяльність за лютий 1948-го. Пріоритетні напрямки вони самі ж навели у преамбулі до звіту: робота з агентурою, яка займалася впізнанням злочинців; збір додаткових даних на агентів іноземних розвідок, які перебували у розшуку; оголошення у розшук державних злочинців, які були цікавими в оперативному плані та, звичайно, арешти розшуканих злочинців. 

Серед агентів, які мали завдання упізнати вже розшуканих осіб, запідозрених у державних злочинах, згадувалися у цей час кілька. Серед них – "Іюльський", який працював по колишньому агенту німецької розвідки Віктору Кушніру (на той час перебував у Одеській в’язниці). Агентка "Днєпровская" була задіяна для впізнання агента німецької розвідки "Карова" (Василя Плющикова), який був слухачем Полтавської розвідшколи, яка дислокувалася певний час у селі Вільноандріївка Запорізької області.

Цей персонаж після фінішу кар’єри у німців встиг напрацювати собі досить цікаву біографію. У 1944-1945 роках він працював начальником Салаірського "Золотопродснабу" у Кемеровській області. Там був звинувачений у розкраданні (чи то розтраті) 1 мільйона рублів після чого зник. Сліди Плющикова виявили у Ялті, де його у 1947-му було заарештовано та етаповано до Вінниці. Зважаючи інтерес запорізьких чекістів до розробки інших слухачів Полтавської розвідувальної школи, вони надіслали запит до вінницьких колег з проханням переправити заарештованого до них.

Ще одна агентка, на псевдонім "Бєрдянская", була залучена до роботи по агенту німецької розвідки Бердихаджаєву, який проходив навчання у розвідшколі "Цепелін", що дислокувалася у Бердянську. Агентка якраз отримала від нього листа з якого оперативникам стало відомо, що колишній агент відбуває п'ятирічний присуд у Горківській області. До агентки ж писав, бо хотів після табору приїхати до неї жити. Сам Бердихаджаєв був уродженцем Киргизії, служив в Червоній армії, у дислокованій в Білорусі частині.

Далі ж розказана ним біографія виглядала як сюжет захопливого шпигунського роману: "Був перекинутий на територію Німеччини із спеціальним завданням, де зв’язався з групою комуністів, які себе називали "тельмановцями". Потім ця група була виявлена гестапо, а він разом з іншими підпільниками заарештований. На слідстві дав згоду працювати на німецьку розвідку, з-під варти був звільнений й направлений на навчання до розвідувальної школи". Зрозуміло, що серед запорізьких чекістів вистачало шанувальників подібних історій, тож було надіслано запит до відповідного відділу МДБ СРСР для отримання обвинувального висновку Бердихаджаєва з метою більш детального вивчення. 

Серед заарештованих у лютому 1948-го року державних злочинців, співробітники 4 відділу виокремили кількох "найбільш характерних". Зокрема, уродженця Михайлівського району Запорізької області Павла Бурсевича. У травні 1942 року він здався у полон німцям, а у червні був завербований до німецької армії й направлений на навчання до спеціальної школи. Отримав звання лахмана СС, причетний до Голокосту. Завдяки свідченням Бурсевича, у тому ж районі, було встановлено та заарештовано ще двох службовців табору в місті Травники Федора Моніна та Миколу Романенка, які також були причетні до масового винищення єврейського населення. 

Також у цей час значну увагу було приділено розшуку начальника політичного відділу поліції міста Бердянська у 1941-1942 роках Івана Пономарьова. У цьому оперативникам допомагала інформаторка "Утьосова", яка дружила з нерідними доньками розшукуваного – Мартою та Анною Альбрехт, які виїхали з міста разом із відступаючими німцями. Зацікавив співробітників лист, який отримала "Утьосова" від Марти, який хоч і не мав зворотної адреси, однак був із поштовим штемпелем Москви. Таким чином, за рахунок листування вдалося вийти на слід не лише доньок, а й самого Пономарьова, який на той час перебував у збройних силах. На допитах він надав свідчення й про свою роботу в поліцій й загалом про період німецької окупації міста. 

Наступний об’єкт розшуку – Костянтин Шостак – також був пов'язаний із Бердянськом, оскільки був головою міста у 1943-му. Знайти його вдалося не в останню чергу за рахунок того, що син Шостака Павло був інформатором МДБ у Челябінську й мав псевдонім "Алєксєєв". Зрозуміло, що на допитах він багато розказував про життя Бердянська під час окупації. 

Варто зауважити також, що в процесах розшуку державних злочинців, у першу чергу німецьких колаборантів, оперативники МДБ на території Запорізької області мали у своєму розпорядженні 364 агентів та інформаторів.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя